1
Святкові клопоти
Свято Нового року чудове тим, що, як і день народження, настає рано вранці. Але якщо день народження починається з подарунків біля ліжка, загорнутих у різнокольоровий папір і перев'язаних блискучими стрічками, то святкування Нового року починається по-іншому, а саме - з ранкової метушні на кухні та ароматів від приготувань новорічних страв.
Ось і переддень Нового року в будиночку Марусі та Якуся був саме таким: по-новорічному дивовижним і затишно-метушливим. Бабуся прокинулася ще затемна, поставила варитися картоплю, моркву та яйця для олів'є й сирного салату, буряк - для бурякового салату, до якого, окрім майонезу, зазвичай додавала ще волоські горіхи й трохи часнику. Потім вона схаменулася, що напередодні - ну, звісно, як же без цього - забула купити маленькі солоні огірочки. Збігала в магазин, де привітала з прийдешнім святом усіх, кого зустріла, побалакала із сусідами й узяла чи не останню банку з огірками. А коли прийшла додому, згадала, що треба було купити ще майонезу. Адже його ніколи не буває забагато тридцять першого грудня.
Довелося повертатися до магазину, знову балакати й вітати знайомих продавчинь із прийдешнім Новим роком. Тож до десятої ранку, коли Маруся з Якусем, позіхаючи, спустилися до сніданку, бабуся вже добряче набігалася і встигла трішки втомитися. Вона сиділа в кріслі-гойдалці, пила каву з шоколадними цукерками і читала новини в телефоні.
- Доброго ранку, бабусю! - привітали її Маруся з Якусем, сідаючи за стіл і накладаючи собі теплих млинців. Вони любили їсти їх зі сметаною або з медом.
- Доброго ранку, мої дорогі! - бабуся відірвала погляд від екрана. - Ви чого так розіспалися? Сьогодні ж Новий рік! Знову вчора пізно лягли чи що? Ну нічого, я якраз усе зварила, скоро охолоне, будете допомагати мені салати різати.
- Ура! - зраділа Маруся. - Обожнюю готувати новорічні салатики! Ням-ням-ням! А ми буряковий зробимо? А сирний салат? А крабовий?
- Ой, добре, що згадала, - сказала бабуся, встаючи з крісла і підходячи до холодильника. - Невже я забула купити? А ні, ось, уф - не забула! Зробимо!
- А що не забула? - поцікавився Якусь.
- Крабові палички, - відповіла бабуся. - Я сьогодні вже двічі в магазин бігала - спочатку за огірочками, потім за майонезом. Більше не піду! До речі, треба рис не забути зварити, щоб встиг охолонути.
Бабуся сіла в крісло і стала далі гортати новини та дописи в соціальних мережах. Потім вона відклала телефон, подивилася на Марусю з Якусем і запитала:
- Ви поїли?
- Так, дякую, дуже смачні млинці, - відповів Якусь.
- Точно наїлися? А то до святкового столу ще довго, а на обід я нічого готувати не хочу, та й просто не встигну, тому перекусимо млинцями, - пояснила вона. - Ну, а тепер приберіть зі столу і вдягайте фартухи, кухарята мої, і почнемо.
Усі, хто коли-небудь різав новорічні салати, знає, що цей процес супроводжується безперервною дегустацією: шматочок за шматочком опиняється в роті, тут скуштував, там скуштував, і обід уже не потрібен. Тож, подумали Маруся з Якусем, бабуся даремно хвилюється, голодними вони точно не залишаться. А коли пектимуть торт, тим паче.
- Ой, бабусю, а коли ми будемо робити крем для торта? - згадала Маруся, коли вони нарізали картоплю дрібними кубиками і взялися за ковбасу.
Кожного Нового року вони з бабусею і з батьками пекли один і той самий торт із заварним кремом, але додавали в нього різні барвники. Минулого року торт був синім, цього - буде червоним або жовтим. Напевно, вони ще точно не вирішили.
- Добре, що нагадала, Марусю, - похвалила її бабуся. - Потрібно якомога раніше спекти торт, щоб крем краще просочив коржі. - Дістань поки що борошно і яйця. Якусю, ти скоро доріжеш ковбасу? Я бачу, ти більше її їси, ніж ріжеш!
Якусь подивився на бабусю, але не відповів, адже в нього справді рот був набитий ковбасою. Бабуся зітхнула, взяла ножа і допомогла Якусю доробити олів'є. Коли всі салати були готові, бабуся заправила їх майонезом і, накривши плівкою, поставила в холодильник.
Ось і переддень Нового року в будиночку Марусі та Якуся був саме таким: по-новорічному дивовижним і затишно-метушливим. Бабуся прокинулася ще затемна, поставила варитися картоплю, моркву та яйця для олів'є й сирного салату, буряк - для бурякового салату, до якого, окрім майонезу, зазвичай додавала ще волоські горіхи й трохи часнику. Потім вона схаменулася, що напередодні - ну, звісно, як же без цього - забула купити маленькі солоні огірочки. Збігала в магазин, де привітала з прийдешнім святом усіх, кого зустріла, побалакала із сусідами й узяла чи не останню банку з огірками. А коли прийшла додому, згадала, що треба було купити ще майонезу. Адже його ніколи не буває забагато тридцять першого грудня.
Довелося повертатися до магазину, знову балакати й вітати знайомих продавчинь із прийдешнім Новим роком. Тож до десятої ранку, коли Маруся з Якусем, позіхаючи, спустилися до сніданку, бабуся вже добряче набігалася і встигла трішки втомитися. Вона сиділа в кріслі-гойдалці, пила каву з шоколадними цукерками і читала новини в телефоні.
- Доброго ранку, бабусю! - привітали її Маруся з Якусем, сідаючи за стіл і накладаючи собі теплих млинців. Вони любили їсти їх зі сметаною або з медом.
- Доброго ранку, мої дорогі! - бабуся відірвала погляд від екрана. - Ви чого так розіспалися? Сьогодні ж Новий рік! Знову вчора пізно лягли чи що? Ну нічого, я якраз усе зварила, скоро охолоне, будете допомагати мені салати різати.
- Ура! - зраділа Маруся. - Обожнюю готувати новорічні салатики! Ням-ням-ням! А ми буряковий зробимо? А сирний салат? А крабовий?
- Ой, добре, що згадала, - сказала бабуся, встаючи з крісла і підходячи до холодильника. - Невже я забула купити? А ні, ось, уф - не забула! Зробимо!
- А що не забула? - поцікавився Якусь.
- Крабові палички, - відповіла бабуся. - Я сьогодні вже двічі в магазин бігала - спочатку за огірочками, потім за майонезом. Більше не піду! До речі, треба рис не забути зварити, щоб встиг охолонути.
Бабуся сіла в крісло і стала далі гортати новини та дописи в соціальних мережах. Потім вона відклала телефон, подивилася на Марусю з Якусем і запитала:
- Ви поїли?
- Так, дякую, дуже смачні млинці, - відповів Якусь.
- Точно наїлися? А то до святкового столу ще довго, а на обід я нічого готувати не хочу, та й просто не встигну, тому перекусимо млинцями, - пояснила вона. - Ну, а тепер приберіть зі столу і вдягайте фартухи, кухарята мої, і почнемо.
Усі, хто коли-небудь різав новорічні салати, знає, що цей процес супроводжується безперервною дегустацією: шматочок за шматочком опиняється в роті, тут скуштував, там скуштував, і обід уже не потрібен. Тож, подумали Маруся з Якусем, бабуся даремно хвилюється, голодними вони точно не залишаться. А коли пектимуть торт, тим паче.
- Ой, бабусю, а коли ми будемо робити крем для торта? - згадала Маруся, коли вони нарізали картоплю дрібними кубиками і взялися за ковбасу.
Кожного Нового року вони з бабусею і з батьками пекли один і той самий торт із заварним кремом, але додавали в нього різні барвники. Минулого року торт був синім, цього - буде червоним або жовтим. Напевно, вони ще точно не вирішили.
- Добре, що нагадала, Марусю, - похвалила її бабуся. - Потрібно якомога раніше спекти торт, щоб крем краще просочив коржі. - Дістань поки що борошно і яйця. Якусю, ти скоро доріжеш ковбасу? Я бачу, ти більше її їси, ніж ріжеш!
Якусь подивився на бабусю, але не відповів, адже в нього справді рот був набитий ковбасою. Бабуся зітхнула, взяла ножа і допомогла Якусю доробити олів'є. Коли всі салати були готові, бабуся заправила їх майонезом і, накривши плівкою, поставила в холодильник.
Потім вони замішали тісто і приготували яскраво-жовтий заварний крем. Він, щоправда, вийшов із грудочками, але Маруся з Якусем їх усі виловили і з'їли. Потім настав час пекти коржі й намазувати їх кремом. Бабуся діставала хрусткий коржик із духовки і клала поверх уже готового, а Маруся з Якусем швидко змащували його кремом, поки він гарячий. І так повторювалося багато разів, поки над столом не виріс жовтий торт, який бабуся одразу прибрала в холодильник. Але залишилося найважливіше - миска, на дні якої було багато солодкого крему. У нього можна було занурювати зламані коржики та їхні обрізки, а коли вони закінчаться, то просто їсти крем ложкою. Маруся з Якусем чекали цього моменту з самого ранку.
- Я так розумію, що млинці ви доїдати вже не будете? - запитала їх бабуся.
Маруся з Якусем заперечно захитали головами. З того, з якою насолодою вони наминали залишки коржиків із заварним кремом, було зрозуміло, що до пізнього вечора годувати їх не потрібно.
- Ну, добре, зроблю вам чаю, поки у вас нічого не злиплося, - сказала бабуся і вже почала наливати чайник, коли пролунав дзвінок у двері.
Маруся з Якусем на секунду відірвалися від поїдання заварного крему і здивовано подивилися на бабусю, яка знизала плечима, зняла фартух і пішла відчиняти двері. Із передпокою почулися радісні голоси. Спочатку говорила бабуся, а потім - Маруся з Якусем їх одразу впізнали за голосом - чарівник Блакитної гори і Ганс.
Діти вискочили з-за столу і з радісними криками помчали в передпокій. Там обтрушувалися від пухнастого снігу чарівник і гном. Пахло морозом, і через прочинені двері віяло холодом.
- Сніг валить і валить! - з усмішкою сказав чарівник, обережно знімаючи гостроверхий капелюх, з якого на килимок злетів цілий замет. - Ми вже думали, що, поки до вас дійдемо, перетворимося на сніговиків. Правда, Гансе? А де Ганс?
Із замету на підлозі, обтрушуючись і відпльовуючись, виліз гном. Усі розсміялися.
- Ой, вибачте, друже мій, - чарівник почав обтрушувати Ганса від снігу.
- Я так розумію, що млинці ви доїдати вже не будете? - запитала їх бабуся.
Маруся з Якусем заперечно захитали головами. З того, з якою насолодою вони наминали залишки коржиків із заварним кремом, було зрозуміло, що до пізнього вечора годувати їх не потрібно.
- Ну, добре, зроблю вам чаю, поки у вас нічого не злиплося, - сказала бабуся і вже почала наливати чайник, коли пролунав дзвінок у двері.
Маруся з Якусем на секунду відірвалися від поїдання заварного крему і здивовано подивилися на бабусю, яка знизала плечима, зняла фартух і пішла відчиняти двері. Із передпокою почулися радісні голоси. Спочатку говорила бабуся, а потім - Маруся з Якусем їх одразу впізнали за голосом - чарівник Блакитної гори і Ганс.
Діти вискочили з-за столу і з радісними криками помчали в передпокій. Там обтрушувалися від пухнастого снігу чарівник і гном. Пахло морозом, і через прочинені двері віяло холодом.
- Сніг валить і валить! - з усмішкою сказав чарівник, обережно знімаючи гостроверхий капелюх, з якого на килимок злетів цілий замет. - Ми вже думали, що, поки до вас дійдемо, перетворимося на сніговиків. Правда, Гансе? А де Ганс?
Із замету на підлозі, обтрушуючись і відпльовуючись, виліз гном. Усі розсміялися.
- Ой, вибачте, друже мій, - чарівник почав обтрушувати Ганса від снігу.
- Яка я рада вас бачити! - сказала бабуся, обійнявши за плечі усміхнених Марусю з Якусем. - Я якраз поставила чайник, зігрієтеся. І млинці з ранку залишилися. Є ще салати новорічні, раптом ви захочете...
- Спасибі-спасибі велике, але ж ми ненадовго, - перебив її чарівник, - Посидимо трішки і підемо. Але від чаю з млинцями ми, звичайно ж, не відмовимося, і з медом, якщо у вас є. Ви згодні зі мною, Гансе?
- Чарівнику, я з вами категорично не згоден, - відповів серйозним голосом Ганс і підморгнув бабусі. - Я не для того пройшов такий довгий шлях крізь заметіль і кучугури, щоб відмовитися від новорічних салатів. Особливо від олів'є!
- Ну що ж, мабуть, ви абсолютно праві, - підіграв йому чарівник. - Тим паче, якщо ми їх не спробуємо, то можемо образити господиню.
Чарівник струсив сніг зі свого темно-сірого балахона і почепив його на гачок у передпокої, поруч поставив дерев’яний чарівний ціпок і разом із бабусею та Гансом пройшов у вітальню дегустувати новорічні частування. Маруся з Якусем, підстрибуючи від радості, побігли за ними.
У вітальні біля вікна височіла пухнаста ялинка, прикрашена іграшками, блискучими гірляндами і ліхтариками. У кімнаті стояв великий диван, на якому всі й розмістилися. Бабуся сходила на кухню і принесла гостям приготовані вранці салати. Поклала кожному з них потроху і почала із задоволенням спостерігати, як гості насолоджуються їжею.
- Ну, як вийшло? Майонезу не забагато? - цікавилася бабуся.
Чарівник із Гансом хитали головою і всім виглядом показували, що страви просто незрівнянні й нічого кращого вони ніколи у своєму житті не куштували.
- Ну, і чудово! Це Маруся з Якусем готували, - хвалилася бабуся, з гордістю поглядаючи на онуків.
Коли чарівник із гномом наїлися, бабуся принесла їм чаю зі шматочками торта, просоченого жовтим заварним кремом.
- Яка смакота! З'їм іще шматочок, - вимовив Ганс і подивився на свого друга. - Чарівнику, ви ж донесете мене до лісу?
- Друже мій, я думаю, що нам із вами знадобиться вся магія королівства, щоб просто встати з дивана після таких частувань, - чарівник розсміявся.
- Чарівнику, а як зараз у королівстві? - запитала його Маруся.
- Чудово! Усі готуються святкувати. Місто прикрашене різнокольоровими гірляндами та кульками, скрізь вбрані ялинки. Усі готують частування та солодощі, навколо музика та веселощі. З початку грудня на головній площі щовечора проходить традиційний новорічний королівський ярмарок. Які там гарні вироби продаються! Ось, я вам теж кілька кумедних дрібничок у подарунок приніс.
Чарівник дістав із кишені два маленькі браслети, зроблені з різнокольорових камінців різної форми. Усередині кожного камінчика мерехтів ледве помітний вогник.
- Це незвичайні браслети, - сказав чарівник, показуючи їх Марусі з Якусем. - Вони світяться зсередини, коли перебувають поруч. Кажуть, хоча я ніколи сам не перевіряв, що ті, хто їх носить, зможуть знайти одне одного, навіть якщо перебувають на різних кінцях світу.
Чарівник одягнув браслет спочатку Марусі, а потім Якусю.
- Ого! Дякую! - сказав Якусь, розглядаючи браслет, що світиться. - Побігли, подивимося, як вони світяться в темряві! Можна у ванній світло вимкнути, - запропонував він і побіг із кімнати, Маруся - за ним.
- Дякую, чарівнику! - крикнула Маруся, вибігаючи з кімнати.
- Спасибі-спасибі велике, але ж ми ненадовго, - перебив її чарівник, - Посидимо трішки і підемо. Але від чаю з млинцями ми, звичайно ж, не відмовимося, і з медом, якщо у вас є. Ви згодні зі мною, Гансе?
- Чарівнику, я з вами категорично не згоден, - відповів серйозним голосом Ганс і підморгнув бабусі. - Я не для того пройшов такий довгий шлях крізь заметіль і кучугури, щоб відмовитися від новорічних салатів. Особливо від олів'є!
- Ну що ж, мабуть, ви абсолютно праві, - підіграв йому чарівник. - Тим паче, якщо ми їх не спробуємо, то можемо образити господиню.
Чарівник струсив сніг зі свого темно-сірого балахона і почепив його на гачок у передпокої, поруч поставив дерев’яний чарівний ціпок і разом із бабусею та Гансом пройшов у вітальню дегустувати новорічні частування. Маруся з Якусем, підстрибуючи від радості, побігли за ними.
У вітальні біля вікна височіла пухнаста ялинка, прикрашена іграшками, блискучими гірляндами і ліхтариками. У кімнаті стояв великий диван, на якому всі й розмістилися. Бабуся сходила на кухню і принесла гостям приготовані вранці салати. Поклала кожному з них потроху і почала із задоволенням спостерігати, як гості насолоджуються їжею.
- Ну, як вийшло? Майонезу не забагато? - цікавилася бабуся.
Чарівник із Гансом хитали головою і всім виглядом показували, що страви просто незрівнянні й нічого кращого вони ніколи у своєму житті не куштували.
- Ну, і чудово! Це Маруся з Якусем готували, - хвалилася бабуся, з гордістю поглядаючи на онуків.
Коли чарівник із гномом наїлися, бабуся принесла їм чаю зі шматочками торта, просоченого жовтим заварним кремом.
- Яка смакота! З'їм іще шматочок, - вимовив Ганс і подивився на свого друга. - Чарівнику, ви ж донесете мене до лісу?
- Друже мій, я думаю, що нам із вами знадобиться вся магія королівства, щоб просто встати з дивана після таких частувань, - чарівник розсміявся.
- Чарівнику, а як зараз у королівстві? - запитала його Маруся.
- Чудово! Усі готуються святкувати. Місто прикрашене різнокольоровими гірляндами та кульками, скрізь вбрані ялинки. Усі готують частування та солодощі, навколо музика та веселощі. З початку грудня на головній площі щовечора проходить традиційний новорічний королівський ярмарок. Які там гарні вироби продаються! Ось, я вам теж кілька кумедних дрібничок у подарунок приніс.
Чарівник дістав із кишені два маленькі браслети, зроблені з різнокольорових камінців різної форми. Усередині кожного камінчика мерехтів ледве помітний вогник.
- Це незвичайні браслети, - сказав чарівник, показуючи їх Марусі з Якусем. - Вони світяться зсередини, коли перебувають поруч. Кажуть, хоча я ніколи сам не перевіряв, що ті, хто їх носить, зможуть знайти одне одного, навіть якщо перебувають на різних кінцях світу.
Чарівник одягнув браслет спочатку Марусі, а потім Якусю.
- Ого! Дякую! - сказав Якусь, розглядаючи браслет, що світиться. - Побігли, подивимося, як вони світяться в темряві! Можна у ванній світло вимкнути, - запропонував він і побіг із кімнати, Маруся - за ним.
- Дякую, чарівнику! - крикнула Маруся, вибігаючи з кімнати.
Чарівник задоволено посміхнувся і звернувся до бабусі:
- Усе сталося, як ми й припускали, - сказав він.
- Ви думаєте, ВІН зміниться?
- Я щиро вірю, що всі люди хороші, просто їм не завжди трапляється нагода проявити свої найкращі якості, - сказав чарівник і зробив ковток смачного чаю. - Ось я зараз після незрівнянно смачних салатів і особливо торта здатний творити тільки найдобріші справи. Але якщо серйозно, то за фахом я просто зобов'язаний вірити в диво, яке обов'язково станеться.
Повернулися Маруся з Якусем після того, як вдосталь надивилися на браслети, що світяться в темряві.
- Увечері, коли буде темно, ми знову їх перевіримо, - сказала Маруся.
- Я дуже радий, що вам сподобалися подарунки, - зрадів чарівник. - Ну, а нам уже час. Поки дістанемося дому, якраз прийде час святкувати. Там Матвій уже, напевно, наготував смаколиків. І він образиться, якщо ми все не спробуємо.
- Ой, так, - Ганс подивився на нього. - Але в мене вже більше нічого не влізе.
- Влізе, мій дорогий друже, влізе, - запевнив його чарівник. - Ви навіть не уявляєте, скільки ми здатні з'їсти в новорічну ніч! Але, нам пора!
Вони встали і, розмовляючи з бабусею, пішли в передпокій. Снігопад на той час припинився. На вулиці був приємний легкий мороз. Чарівник із Гансом вдяглися, попрощалися з Марусею, Якусем і бабусею, привітали їх із прийдешнім Новим роком і протоптаною доріжкою попрямували в бік лісу, щось жваво обговорюючи. Судячи з жестів, Ганс запевняв чарівника, що в нього більше нічого з їжі не вміститься, а чарівник пояснював йому, що в них немає вибору - інакше кіт Матвій дуже образиться.
Коли гості пішли, Маруся з Якусем побігли до себе гратися й малювати, а бабуся вирішила все-таки протушкувати м'ясо, хоча була впевнена в тому, що до нього за столом справа так і не дійде. Ну, тоді хоч на завтра залишиться, і не потрібно буде готувати, подумала вона.
Час тягнувся дуже повільно, немов старий рік ніяк не хотів іти і все стояв у передпокої і прощався. Уже стемніло, бабуся увімкнула новорічні гірлянди, запалила свічки і почала потихеньку накривати святковий стіл.
- Усе сталося, як ми й припускали, - сказав він.
- Ви думаєте, ВІН зміниться?
- Я щиро вірю, що всі люди хороші, просто їм не завжди трапляється нагода проявити свої найкращі якості, - сказав чарівник і зробив ковток смачного чаю. - Ось я зараз після незрівнянно смачних салатів і особливо торта здатний творити тільки найдобріші справи. Але якщо серйозно, то за фахом я просто зобов'язаний вірити в диво, яке обов'язково станеться.
Повернулися Маруся з Якусем після того, як вдосталь надивилися на браслети, що світяться в темряві.
- Увечері, коли буде темно, ми знову їх перевіримо, - сказала Маруся.
- Я дуже радий, що вам сподобалися подарунки, - зрадів чарівник. - Ну, а нам уже час. Поки дістанемося дому, якраз прийде час святкувати. Там Матвій уже, напевно, наготував смаколиків. І він образиться, якщо ми все не спробуємо.
- Ой, так, - Ганс подивився на нього. - Але в мене вже більше нічого не влізе.
- Влізе, мій дорогий друже, влізе, - запевнив його чарівник. - Ви навіть не уявляєте, скільки ми здатні з'їсти в новорічну ніч! Але, нам пора!
Вони встали і, розмовляючи з бабусею, пішли в передпокій. Снігопад на той час припинився. На вулиці був приємний легкий мороз. Чарівник із Гансом вдяглися, попрощалися з Марусею, Якусем і бабусею, привітали їх із прийдешнім Новим роком і протоптаною доріжкою попрямували в бік лісу, щось жваво обговорюючи. Судячи з жестів, Ганс запевняв чарівника, що в нього більше нічого з їжі не вміститься, а чарівник пояснював йому, що в них немає вибору - інакше кіт Матвій дуже образиться.
Коли гості пішли, Маруся з Якусем побігли до себе гратися й малювати, а бабуся вирішила все-таки протушкувати м'ясо, хоча була впевнена в тому, що до нього за столом справа так і не дійде. Ну, тоді хоч на завтра залишиться, і не потрібно буде готувати, подумала вона.
Час тягнувся дуже повільно, немов старий рік ніяк не хотів іти і все стояв у передпокої і прощався. Уже стемніло, бабуся увімкнула новорічні гірлянди, запалила свічки і почала потихеньку накривати святковий стіл.