2
Новорічний сюрприз
Було далеко за північ. Маруся з Якусем і бабусею сиділи за святковим столом і за чаєм із тортом дивилися улюблений новорічний фільм. Вітальню освітлювало мерехтіння ялинкових гірлянд і екран телевізора. На той час, як закінчився фільм, Маруся з Якусем уже міцно спали. Бабуся вирішила не будити їх і не переносити в ліжечка, а вклала зручніше прямо на дивані й вкрила затишним вовняним покривалом. Маруся з Якусем навіть не ворухнулися. Потім вона принесла з комори загорнуті в червоний новорічний папір подарунки, поклала їх під ялинку і, залишивши гірлянди мерехтіти різними кольорами до ранку, пішла спати.
Була чудова морозна новорічна ніч. Увечері знову пішов сніг, і пухнасті сніжинки святково іскрилися у світлі ліхтарів. Маруся з Якусем спокійно спали у вітальні, коли світло у вікні затулила тінь. Вона дістала довгий ніж і заходилася колупати віконну раму, потім із тріском відчинила її й почала повільно влізати в кімнату. Прохолодний вітер зі сніжинками увірвався у вітальню, і задзвеніли старі ялинкові іграшки. Темна постать акуратно зачинила за собою вікно і, зробивши крок уперед, наступила на ялинкову гірлянду. Ялинка почала нахилятися, спершу повільно, а потім швидше, і наступної миті з дзвоном упала на килим.
Сонні Маруся з Якусем схопилися з дивана. У мерехтливому світлі ялинкових гірлянд вони побачили перед собою обвішаного бурульками і вкритого снігом бороданя з червоним обличчям та іржавим ножем у руці. Вони закричали. Незнайомець проревів щось невиразне і кинувся в їхній бік. Рушивши вперед, він перечепився через новорічні подарунки і долілиць гепнувся на килим. Маруся з Якусем стрибнули за диван. Незнайомець побіг за ними, продовжуючи видавати якісь незрозумілі звуки. Вони оббігли диван кілька разів і зупинилися одне навпроти одного. І тільки-но лиходій зрозумів, що треба б перестрибнути через перепону, щоб упіймати дітей, як пролунало глухе "бум", і непроханий гість, знепритомнівши, звалився на диван. Позаду нього стояла бабуся з качалкою в руках. Вона відійшла до дверей і ввімкнула світло. Потім підійшла до розбійника, відкинула вбік іржавий ніж, який був підозріло схожий на той, що лежав у них у сараї, і, тримаючи качалку напоготові, перевернула незнайомця.
Була чудова морозна новорічна ніч. Увечері знову пішов сніг, і пухнасті сніжинки святково іскрилися у світлі ліхтарів. Маруся з Якусем спокійно спали у вітальні, коли світло у вікні затулила тінь. Вона дістала довгий ніж і заходилася колупати віконну раму, потім із тріском відчинила її й почала повільно влізати в кімнату. Прохолодний вітер зі сніжинками увірвався у вітальню, і задзвеніли старі ялинкові іграшки. Темна постать акуратно зачинила за собою вікно і, зробивши крок уперед, наступила на ялинкову гірлянду. Ялинка почала нахилятися, спершу повільно, а потім швидше, і наступної миті з дзвоном упала на килим.
Сонні Маруся з Якусем схопилися з дивана. У мерехтливому світлі ялинкових гірлянд вони побачили перед собою обвішаного бурульками і вкритого снігом бороданя з червоним обличчям та іржавим ножем у руці. Вони закричали. Незнайомець проревів щось невиразне і кинувся в їхній бік. Рушивши вперед, він перечепився через новорічні подарунки і долілиць гепнувся на килим. Маруся з Якусем стрибнули за диван. Незнайомець побіг за ними, продовжуючи видавати якісь незрозумілі звуки. Вони оббігли диван кілька разів і зупинилися одне навпроти одного. І тільки-но лиходій зрозумів, що треба б перестрибнути через перепону, щоб упіймати дітей, як пролунало глухе "бум", і непроханий гість, знепритомнівши, звалився на диван. Позаду нього стояла бабуся з качалкою в руках. Вона відійшла до дверей і ввімкнула світло. Потім підійшла до розбійника, відкинула вбік іржавий ніж, який був підозріло схожий на той, що лежав у них у сараї, і, тримаючи качалку напоготові, перевернула незнайомця.
Маруся з Якусем скрикнули. Перед ними лежав принц Віан. Той самий лиходій, якого ув'язнили у вежі королівського міста після того, як кам'яне військо перемогло чаклунів.
- Бабусю, це він! - прошепотіла перелякана Маруся.
- Так, Марусю, це принц, - відповіла бабуся, уважно розглядаючи принца. - Давайте-но покладемо його на диван і накриємо покривалом. Здається мені, він дуже хворий.
Вона доторкнулася до його чола - у принца справді був жар, його обличчя було червоним. Тільки тепер діти помітили, що Віан був занадто легко одягнений для такої морозної погоди. На ньому була сорочка і старий потертий камзол. Його високі чоботи наскрізь промокли й промерзли. Борода вкрилася бурульками, а руки почервоніли.
- Візьміть його за ноги, а я підніму під руки, раз-два, - скомандувала бабуся, і вони поклали Віана на диван, накривши теплим вовняним покривалом.
- Якусю, принеси мені градусник із шафки у ванній, він там на верхній полиці, - попросила бабуся. - А ти, Марусю, налий у миску прохолодної води, будь ласка, і принеси її сюди. І невеликий рушник захопи з кухні.
Маруся з Якусем швидко принесли все, що попросила бабуся. Вона поміряла Віану температуру - тридцять дев'ять - і поклала йому холодний компрес на лоб. Віан був непритомний. Він тихо марив.
- Ви йдіть нагору до себе і лягайте спати, мої дорогі, - сказала бабуся Марусі з Якусем, - а я за ним ще поспостерігаю.
- Добре, на добраніч! Ой, бабусю, дивись!
Нагрудна кишеня в камзолі принца заворушилася, і з неї вилізла маленька мишка. Вона злякано озирнулася, подивилася на Марусю з Якусем, потім на бабусю і, тремтячи чи то від страху, чи то від холоду, вилізла на покривало.
- Бабусю, це ж мишка! - здивувався Якусь.
- Я бачу, - сказала бабуся і, вдивляючись, нахилилася до гості, - от тільки не зрозумію, це звичайна мишка чи з чарівного світу.
- Як це перевірити? - запитала Маруся і теж нахилилася до мишки.
- Дуже просто, - відповіла мишка, продовжуючи тремтіти. - Якщо я вмію розмовляти, то я з чарівного світу, а якщо не вмію, то з вашого.
- Зрозуміло, - на автоматі відповіла Маруся і здивовано втупилася на мишку.
- Зрозуміло, - посміхнувшись, повторила бабуся і випросталася. - А чому ви тремтите?
- Я змерзла, поки принц чекав можливості залізти до вас у дім, - відповіла мишка і, глянувши на порожній святковий стіл, додала, - і дуже зголодніла.
Бабуся з розумінням кивнула, подивилася на принца Віана і, переконавшись, що він міцно спить, узяла мишку на руки і пішла в бік дверей.
- Ходімо на кухню, - звернулася бабуся на ходу до Марусі з Якусем, - тільки вимкніть у вітальні світло. Я думаю, принц проспить до ранку. Ну, вже якщо і прокинеться раніше, то нічого поганого нікому не зробить, я впевнена. А вранці ми з ним поговоримо.
На кухні бабуся посадила мишку на стіл, вкрила її маленьким теплим рушником, який до цього лежав на гарячій батареї, дістала олів'є з холодильника і шматочок хліба з шафи. Поклала трохи їжі мишці на тарілку, а в маленьке блюдце налила їй молока.
- Бабусю, це він! - прошепотіла перелякана Маруся.
- Так, Марусю, це принц, - відповіла бабуся, уважно розглядаючи принца. - Давайте-но покладемо його на диван і накриємо покривалом. Здається мені, він дуже хворий.
Вона доторкнулася до його чола - у принца справді був жар, його обличчя було червоним. Тільки тепер діти помітили, що Віан був занадто легко одягнений для такої морозної погоди. На ньому була сорочка і старий потертий камзол. Його високі чоботи наскрізь промокли й промерзли. Борода вкрилася бурульками, а руки почервоніли.
- Візьміть його за ноги, а я підніму під руки, раз-два, - скомандувала бабуся, і вони поклали Віана на диван, накривши теплим вовняним покривалом.
- Якусю, принеси мені градусник із шафки у ванній, він там на верхній полиці, - попросила бабуся. - А ти, Марусю, налий у миску прохолодної води, будь ласка, і принеси її сюди. І невеликий рушник захопи з кухні.
Маруся з Якусем швидко принесли все, що попросила бабуся. Вона поміряла Віану температуру - тридцять дев'ять - і поклала йому холодний компрес на лоб. Віан був непритомний. Він тихо марив.
- Ви йдіть нагору до себе і лягайте спати, мої дорогі, - сказала бабуся Марусі з Якусем, - а я за ним ще поспостерігаю.
- Добре, на добраніч! Ой, бабусю, дивись!
Нагрудна кишеня в камзолі принца заворушилася, і з неї вилізла маленька мишка. Вона злякано озирнулася, подивилася на Марусю з Якусем, потім на бабусю і, тремтячи чи то від страху, чи то від холоду, вилізла на покривало.
- Бабусю, це ж мишка! - здивувався Якусь.
- Я бачу, - сказала бабуся і, вдивляючись, нахилилася до гості, - от тільки не зрозумію, це звичайна мишка чи з чарівного світу.
- Як це перевірити? - запитала Маруся і теж нахилилася до мишки.
- Дуже просто, - відповіла мишка, продовжуючи тремтіти. - Якщо я вмію розмовляти, то я з чарівного світу, а якщо не вмію, то з вашого.
- Зрозуміло, - на автоматі відповіла Маруся і здивовано втупилася на мишку.
- Зрозуміло, - посміхнувшись, повторила бабуся і випросталася. - А чому ви тремтите?
- Я змерзла, поки принц чекав можливості залізти до вас у дім, - відповіла мишка і, глянувши на порожній святковий стіл, додала, - і дуже зголодніла.
Бабуся з розумінням кивнула, подивилася на принца Віана і, переконавшись, що він міцно спить, узяла мишку на руки і пішла в бік дверей.
- Ходімо на кухню, - звернулася бабуся на ходу до Марусі з Якусем, - тільки вимкніть у вітальні світло. Я думаю, принц проспить до ранку. Ну, вже якщо і прокинеться раніше, то нічого поганого нікому не зробить, я впевнена. А вранці ми з ним поговоримо.
На кухні бабуся посадила мишку на стіл, вкрила її маленьким теплим рушником, який до цього лежав на гарячій батареї, дістала олів'є з холодильника і шматочок хліба з шафи. Поклала трохи їжі мишці на тарілку, а в маленьке блюдце налила їй молока.
- Поїжте гарненько, - сказала бабуся, підсуваючи їжу й молоко до мишки, - і я віднесу вас спати. Ось тільки хочу вас люб'язно попросити лягти у вітальні на дивані, поруч із принцом, щоб попередити мене, щойно він прокинеться. Ви ж не проти?
- Звичайно, не проти, - відповіла мишка. - Величезне вам спасибі!
- Ну й добре! А поговоримо завтра, коли ви відпочинете, - підсумувала бабуся.
Мишка так і не змогла доїсти все, що їй поклали на тарілку. Вона заснула міцним сном, загорнувшись у теплий м'який рушник. Бабуся обережно перенесла її на диван і поклала поруч із принцом. Потім вона перевірила віконну раму, щоб та була щільно зачиненою, і, побачивши в дверях Марусю з Якусем, пошепки сказала, щоб вони йшли спати, й побажала їм доброї ночі. На сьогодні пригод було достатньо, а завтра - подивимося, мудро зауважила бабуся.
Усі лягли спати, і вікна в хаті згасли. Пухнасті сніжинки, кружляючи у світлі ліхтаря, повільно опускалися на блискучі замети. Настав новий рік, у якому на Марусю з Якусем чекали дивовижні пригоди.
- Звичайно, не проти, - відповіла мишка. - Величезне вам спасибі!
- Ну й добре! А поговоримо завтра, коли ви відпочинете, - підсумувала бабуся.
Мишка так і не змогла доїсти все, що їй поклали на тарілку. Вона заснула міцним сном, загорнувшись у теплий м'який рушник. Бабуся обережно перенесла її на диван і поклала поруч із принцом. Потім вона перевірила віконну раму, щоб та була щільно зачиненою, і, побачивши в дверях Марусю з Якусем, пошепки сказала, щоб вони йшли спати, й побажала їм доброї ночі. На сьогодні пригод було достатньо, а завтра - подивимося, мудро зауважила бабуся.
Усі лягли спати, і вікна в хаті згасли. Пухнасті сніжинки, кружляючи у світлі ліхтаря, повільно опускалися на блискучі замети. Настав новий рік, у якому на Марусю з Якусем чекали дивовижні пригоди.