22
Лицарі повертаються додому
Наступного ранку юні лицарі чарівного королівства встали незвично рано. Вони вийшли на веранду і побачили, що Матвій накриває стіл до сніданку.
- Давайте ми вам допоможемо, - запропонувала Маруся.
- Ви дуже люб'язні! - промурмотів кіт. - Тоді принесіть із кухні чашки з блюдцями, прибори, тарілку з млинцями і маслянку, будь ласка.
- Так, звісно, - сказав Якусь і з сестрою побіг до хати, ледве не зіткнувшись із кошлатим псом, який виходив із дверей і в зубах тримав цукорницю.
Щойно вони накрили на стіл, прийшли бабуся і чарівник, і вони всі разом сіли снідати. Ранок був сонячним і теплим. Проталин навколо будинку ставало дедалі більше, і в них виростали маленькі сині квіти. Жовта доріжка, що веде до підніжжя пагорба, вже зовсім звільнилася від снігу й висохла. З усіх боків лунало весняне щебетання птахів.
- Треба ж! Як цікаво! - вигукнув чарівник, відкушуючи булочку з корицею і поглядаючи в бік кота Матвія, який робив вигляд, ніби розглядає птахів. - Ви вирішили поекспериментувати, мій друже?
- Це ви мені? - запитав кіт.
- Так, булочки з корицею як завжди чудові, але у них трохи інший смак.
- Навіть великим майстрам своєї справи ніколи не пізно вчитися й експериментувати, - сказав із поважним виглядом Матвій.
- Ви абсолютно праві, - підтримав його чарівник і переглянувся з бабусею.
- Я б із задоволенням взяла із собою булочки, якщо залишаться після сніданку і якщо ви не будете проти, - сказала бабуся. - А якщо ви якось поділитеся зі мною рецептом, я буду вам особливо вдячна.
- Звісно-звісно, з великим задоволенням поділюся, а булочки ще є на кухні, я вам зараз загорну в кошик, щоб не охололи дорогою, - сказав радісний Матвій і щодуху помчав до хати.
Бабуся з чарівником розсміялися і продовжили ранкову бесіду. А Маруся з Якусем, як поснідали, пішли гратися в доганялки біля хати. Вони ховалися одне від одного за великими деревами, а кошлатий пес підказував то Марусі, то Якусю, де шукати. Вони так довго гасали, що спітніли й промочили ноги.
- І як ви тепер підете додому? Мені ж немає у що вас переодягнути! - змахнула руками бабуся і з докором подивилася на онуків.
- Дрібниці, - спробував заспокоїти її чарівник. - Адже зараз не холодно.
- Ідіть у будинок, - суворо сказала бабуся. - Обсохніть, і вже підемо.
Маруся з Якусем закивали і, зайшовши в будинок, вирішили податися не до своєї кімнати, а зайти подивитися в бібліотеку чарівника, де зберігалися старовинні книжки і всілякі цікаві штуковини. Але коли вони увійшли, чарівник уже чекав на них за столом із великою розгорнутою книгою.
- Чарівнику, а як ви нас випередили? - від подиву вирвалося в Якуся.
- Це ж мій дім, і тут я знаю всі короткі доріжки, - з усмішкою відповів чарівник. - Ось ідіть сюди, я покажу вам дуже цікаву книгу.
Маруся з Якусем підійшли і стали поруч із чарівником. Вони подивилися на розгорнуту книгу й зойкнули від подиву. У звичайній книзі є перша сторінка й остання. А в цій книзі кількість сторінок була нескінченною - у неї не було ні першої, ні останньої сторінки, її можна було гортати все життя.
- Це великий літопис часів, - пояснив чарівник. - Він, як і час, не має ні початку, ні кінця. Він нескінченний. Цікаво, правда?
- Та-а-а-ак, - сказали приголомшені Маруся з Якусем.
- Ось дивіться, що в ній написано про вчорашній день, - сказав чарівник і перегорнув сторінку назад.
Діти побачили гарний малюнок, на якому було зображено два трони, на яких сиділи Александер і Віан, а поруч стояли вони - Маруся з Якусем.
- Це ж ми?! - вигукнули діти.
- Так, тут написано все про вчорашню коронацію і навіть про те, що юні лицарі королівства прибули на торжество верхи на драконах, - сказав чарівник.
- Ого-го! - вимовив Якусь.
- Давайте ми вам допоможемо, - запропонувала Маруся.
- Ви дуже люб'язні! - промурмотів кіт. - Тоді принесіть із кухні чашки з блюдцями, прибори, тарілку з млинцями і маслянку, будь ласка.
- Так, звісно, - сказав Якусь і з сестрою побіг до хати, ледве не зіткнувшись із кошлатим псом, який виходив із дверей і в зубах тримав цукорницю.
Щойно вони накрили на стіл, прийшли бабуся і чарівник, і вони всі разом сіли снідати. Ранок був сонячним і теплим. Проталин навколо будинку ставало дедалі більше, і в них виростали маленькі сині квіти. Жовта доріжка, що веде до підніжжя пагорба, вже зовсім звільнилася від снігу й висохла. З усіх боків лунало весняне щебетання птахів.
- Треба ж! Як цікаво! - вигукнув чарівник, відкушуючи булочку з корицею і поглядаючи в бік кота Матвія, який робив вигляд, ніби розглядає птахів. - Ви вирішили поекспериментувати, мій друже?
- Це ви мені? - запитав кіт.
- Так, булочки з корицею як завжди чудові, але у них трохи інший смак.
- Навіть великим майстрам своєї справи ніколи не пізно вчитися й експериментувати, - сказав із поважним виглядом Матвій.
- Ви абсолютно праві, - підтримав його чарівник і переглянувся з бабусею.
- Я б із задоволенням взяла із собою булочки, якщо залишаться після сніданку і якщо ви не будете проти, - сказала бабуся. - А якщо ви якось поділитеся зі мною рецептом, я буду вам особливо вдячна.
- Звісно-звісно, з великим задоволенням поділюся, а булочки ще є на кухні, я вам зараз загорну в кошик, щоб не охололи дорогою, - сказав радісний Матвій і щодуху помчав до хати.
Бабуся з чарівником розсміялися і продовжили ранкову бесіду. А Маруся з Якусем, як поснідали, пішли гратися в доганялки біля хати. Вони ховалися одне від одного за великими деревами, а кошлатий пес підказував то Марусі, то Якусю, де шукати. Вони так довго гасали, що спітніли й промочили ноги.
- І як ви тепер підете додому? Мені ж немає у що вас переодягнути! - змахнула руками бабуся і з докором подивилася на онуків.
- Дрібниці, - спробував заспокоїти її чарівник. - Адже зараз не холодно.
- Ідіть у будинок, - суворо сказала бабуся. - Обсохніть, і вже підемо.
Маруся з Якусем закивали і, зайшовши в будинок, вирішили податися не до своєї кімнати, а зайти подивитися в бібліотеку чарівника, де зберігалися старовинні книжки і всілякі цікаві штуковини. Але коли вони увійшли, чарівник уже чекав на них за столом із великою розгорнутою книгою.
- Чарівнику, а як ви нас випередили? - від подиву вирвалося в Якуся.
- Це ж мій дім, і тут я знаю всі короткі доріжки, - з усмішкою відповів чарівник. - Ось ідіть сюди, я покажу вам дуже цікаву книгу.
Маруся з Якусем підійшли і стали поруч із чарівником. Вони подивилися на розгорнуту книгу й зойкнули від подиву. У звичайній книзі є перша сторінка й остання. А в цій книзі кількість сторінок була нескінченною - у неї не було ні першої, ні останньої сторінки, її можна було гортати все життя.
- Це великий літопис часів, - пояснив чарівник. - Він, як і час, не має ні початку, ні кінця. Він нескінченний. Цікаво, правда?
- Та-а-а-ак, - сказали приголомшені Маруся з Якусем.
- Ось дивіться, що в ній написано про вчорашній день, - сказав чарівник і перегорнув сторінку назад.
Діти побачили гарний малюнок, на якому було зображено два трони, на яких сиділи Александер і Віан, а поруч стояли вони - Маруся з Якусем.
- Це ж ми?! - вигукнули діти.
- Так, тут написано все про вчорашню коронацію і навіть про те, що юні лицарі королівства прибули на торжество верхи на драконах, - сказав чарівник.
- Ого-го! - вимовив Якусь.
- Чарівнику, а чи можна в цій книзі прочитати не тільки про те, що вже сталося, а й про те, що буде, про майбутнє? - запитала Маруся.
- Ти поставила мені дуже цікаве питання, Марусю, - похвалив її чарівник. - Адже якщо в книзі написано про майбутнє, то виходить, що воно вже відоме, і, значить, його вже не можна змінити. Чи можна? Я чув, що є таємний спосіб змусити великий літопис розкрити майбутнє, але мені про нього не відомо. Але навіть якби я знав цей спосіб, я не впевнений, що скористався б ним. Розумієш?
- Так, розумію, - невпевнено відповіла Маруся.
Чарівник закрив книгу і поставив її на полицю. Потім він узяв свій ціпок, провів ним у повітрі, по ногах Марусі та Якуся повіяло теплим повітрям, і тієї самої миті їхні черевики та штани стали сухими.
- Давайте не будемо змушувати бабусю чекати й уже підемо, - запропонував чарівник. - Дорогою ще поговоримо. Ідіть до кімнат, одягніться і зберіть рюкзаки. І не забудьте свої кинджали та подарунки феї! Ми чекатимемо на вас на веранді.
Чарівник і кошлатий пес провели Марусю, Якуся і бабусю до дерева-провідника. Там вони попрощалися і домовилися, що незабаром обов'язково завітають одне до одного в гості. Потім діти з бабусею обійшли кілька разів навколо дерева й опинилися у своєму світі. Там була ще зима, мороз і було багато снігу. Протоптану ними стежку вже замело, і їм довелося вибиратися з лісу через глибокі замети.
Прийшовши додому, Маруся з Якусем зняли куртки і черевики і вже попрямували було до себе в кімнату, коли побачили, що на поясі в бабусі висів такий самий лицарський кинджал, як у них. Весь цей час вони його не помічали або не звертали на нього увагу. Але ж цим кинджалом бабуся захищала їх від чорного вовка.
- Ти поставила мені дуже цікаве питання, Марусю, - похвалив її чарівник. - Адже якщо в книзі написано про майбутнє, то виходить, що воно вже відоме, і, значить, його вже не можна змінити. Чи можна? Я чув, що є таємний спосіб змусити великий літопис розкрити майбутнє, але мені про нього не відомо. Але навіть якби я знав цей спосіб, я не впевнений, що скористався б ним. Розумієш?
- Так, розумію, - невпевнено відповіла Маруся.
Чарівник закрив книгу і поставив її на полицю. Потім він узяв свій ціпок, провів ним у повітрі, по ногах Марусі та Якуся повіяло теплим повітрям, і тієї самої миті їхні черевики та штани стали сухими.
- Давайте не будемо змушувати бабусю чекати й уже підемо, - запропонував чарівник. - Дорогою ще поговоримо. Ідіть до кімнат, одягніться і зберіть рюкзаки. І не забудьте свої кинджали та подарунки феї! Ми чекатимемо на вас на веранді.
Чарівник і кошлатий пес провели Марусю, Якуся і бабусю до дерева-провідника. Там вони попрощалися і домовилися, що незабаром обов'язково завітають одне до одного в гості. Потім діти з бабусею обійшли кілька разів навколо дерева й опинилися у своєму світі. Там була ще зима, мороз і було багато снігу. Протоптану ними стежку вже замело, і їм довелося вибиратися з лісу через глибокі замети.
Прийшовши додому, Маруся з Якусем зняли куртки і черевики і вже попрямували було до себе в кімнату, коли побачили, що на поясі в бабусі висів такий самий лицарський кинджал, як у них. Весь цей час вони його не помічали або не звертали на нього увагу. Але ж цим кинджалом бабуся захищала їх від чорного вовка.
- Бабусю! А в тебе такий самий кинджал, як у нас! - здивовано сказала Маруся.
- Так, такий самий! - додав Якусь.
- Ви тільки помітили? - розсміялася бабуся. - Я з ним ще на битві проти чаклунів була, шерлоки голмси ви мої!
- То це означає, що ти теж лицар чарівного королівства? - підсумувала Маруся.
- Так, і дуже давно, - замислившись, сказала бабуся. - Якось розповім вам багато цікавих історій. А поки що йдіть до себе. Як приготую вечерю, покличу вас. Давайте-давайте. І штани брудні змініть. Чарівник їх хоч і висушив, але не почистив.
Маруся з Якусем побігли нагору до себе. Увійшовши у свою кімнату, насамперед вони поставили паростки скляних дерев на підвіконня і, звичайно ж, кинулися до своїх іграшок. Вони тут же побудували уявне королівство, яке головні герої рятували від злого чаклуна. Потім бабуся покликала їх до столу, і вони побігли вниз. Штанів вони, звісно, не переодягли. А після вечері за чаєм із булочками бабуся до пізньої ночі розповідала їм про свої пригоди в чарівному світі.
КІНЕЦЬ
- Так, такий самий! - додав Якусь.
- Ви тільки помітили? - розсміялася бабуся. - Я з ним ще на битві проти чаклунів була, шерлоки голмси ви мої!
- То це означає, що ти теж лицар чарівного королівства? - підсумувала Маруся.
- Так, і дуже давно, - замислившись, сказала бабуся. - Якось розповім вам багато цікавих історій. А поки що йдіть до себе. Як приготую вечерю, покличу вас. Давайте-давайте. І штани брудні змініть. Чарівник їх хоч і висушив, але не почистив.
Маруся з Якусем побігли нагору до себе. Увійшовши у свою кімнату, насамперед вони поставили паростки скляних дерев на підвіконня і, звичайно ж, кинулися до своїх іграшок. Вони тут же побудували уявне королівство, яке головні герої рятували від злого чаклуна. Потім бабуся покликала їх до столу, і вони побігли вниз. Штанів вони, звісно, не переодягли. А після вечері за чаєм із булочками бабуся до пізньої ночі розповідала їм про свої пригоди в чарівному світі.
КІНЕЦЬ