Прохолодна зустріч

Маруся з Якусем часто бували в лісі разом із бабусею - збирали гриби та ягоди, каталися на велосипедах та й просто прогулювалися. Вони знали майже всі його доріжки і стежки, і їх розпирало від цікавості - як же зі знайомого вздовж і впоперек лісу можна потрапити в чарівний світ. Тому, щойно вони увійшли до лісу, як одразу запитали про це Ганса.

- Ви ж знаєте, що є ліси, а є парки, - почав пояснення гном, крокуючи лісовою доріжкою. - У лісах дерева ростуть із незапам'ятних часів, а в парках люди висаджують привезені дерева. Так ось саме в лісах, майже у всіх, здавна ростуть дерева-провідники, які ми використовуємо для того, щоб переміщатися між світами. На вигляд ці дерева нічим не відрізняються від звичайних, але якщо підійти до них, обхопити руками або просто до них доторкнутися і в потрібній послідовності обійти дерево то за годинниковою стрілкою, то проти, то потрапиш у чарівний світ.

- Хіба не потрібно ніяких заклинань, не потрібно бути чарівником? - поцікавився Якусь.

- Ні, не потрібно, адже вони самі по собі чарівні. Однак таке дерево ще потрібно знайти, а ось це може далеко не кожен.

- А як же ви знаходите дерево-провідник? - запитала Маруся.

- Ми, лісові гноми, відчуваємо ці дерева. Як ви чуєте звук або відчуваєте тепло, так і я відчуваю, де знаходиться дерево-провідник. Ось тепер я знаю, що нам треба вже зійти зі стежки і піти трохи правіше. Воно вже десь недалеко. Єдине, про що я вас не попередив...

- Про що? - Маруся з Якусем зупинилися.

- Коли я вирушав у ваш світ, мені здалося, що за мною стежила Крижана Лисиця, тому я був такий наляканий і поспішав вас знайти. Мені це могло тільки здатися, але все ж, коли ми опинимося в чарівному лісі, будьте пильні. І якщо що, біжіть за мною, не відставайте.

- Добре, що ви бабусі це не розповіли, а то вона б нас нізащо не відпустила, - сказав Якусь.

- Я все їй розповів, - зізнався гном, - Зрозумійте, ніколи не можна обманювати ні батьків, ні бабусь із дідусями. Їм завжди треба говорити всю правду, і тоді вони допоможуть вам знайти правильне рішення.

Маруся з Якусем продиралися через густі зарості кущів, раз за разом чіпляючись лямками рюкзаків за гілки, що стирчали. Почав накрапати дощик. Судячи з віддалених гуркотів грому, скоро дощик перетвориться на зливу з грозою. Маруся з Якусем уже приготувалися зняти рюкзаки, щоб дістати дощовики, коли це гном зупинився і показав на старий розлогий дуб у центрі лісової галявини.

- Ось воно, - сказав Ганс. - Ви готові?

- Ну як сказати! - відповіла Маруся. - Ми раніше ніколи не подорожували між світами, тож нам звісно ж..., - вона подивилася на Якуся, потім на гнома, - хвилююче трішки, ну зовсім трішки.

- Не бійтеся! Йдемо, - сказав гном, підійшов до дуба і доторкнувся до нього лівою рукою. - Доторкніться до дерева і йдіть за мною.

Вони зробили два кола навколо дерева проти годинникової стрілки, потім змінили руку і три рази обійшли у зворотний бік, тоді знову один раз проти годинникової стрілки. Нічого не відбувалося. Гном відійшов від дерева й озирнувся.

- Ну все, ми дісталися, - сказав він.

- Але нічого ж не змінилося, - із сумнівом у голосі сказав Якусь. - Ті самі кущі, дерева, навіть погода.

- А ви зробіть крок у мій бік.

Маруся з Якусем відійшли від дерева, і все навколо одразу стало інакшим - дерева, кущі й трава, навіть грозова хмара зникла, світило спокійне вечірнє сонце.

- Нічого собі! - вигукнув Якусь. - Я завжди уявляв собі, що чари - це коли все крутиться, спалахує, вибухає, а тут наче нічого не сталося, але водночас ми опинилися в чарівному світі.

- Якусю, тихіше! Пам'ятаєш, що сказав пан гном про лисицю? "Вона може бути десь поруч", - пошепки сказала йому Маруся. - Гансе, ведіть нас.

Маруся зробила крок, спіткнулася і впала. Що таке? Вона встала, насилу зробила ще крок і тільки тоді побачила, що їй заважають іти прозорі кайдани. Вона подивилася на Якусеві ноги - вони теж були в кайданах.

- Марусю, дивись, - прошепотів Якусь.

Маруся підняла очі й побачила, як поруч із розлогим дубом, який щойно переніс їх у чарівний світ, стояла ледве помітна прозора фігура лисиці.

- Ви хто такі? - пролунав пронизливий голос чаклунки, який луною рознісся по всьому чарівному лісі. - Хоча я здогадуюся. Вас напевно запросив цей чарівник Блакитної гори. Він сподівається, що люди йому допоможуть мене перемогти. Дурень! Не допоможуть. Але перш ніж перетворити вас на непотрібні шматки льоду, я вас про все розпитаю, але не тут, а в себе в замку. Ведмеді! - скомандувала лисиця, і з лісу вийшли величезні білі ведмеді. - Відведіть їх до замку. Спробують утекти, розірвіть.

Якусь з переляку глянув на Марусю, але тут раптом вона йому підморгнула, немов щось придумала, і потім дуже чемним тоном звернулася до лисиці:

- О, велика чаклунко! Ми твої бранці й підкоряємося твоїй волі. Але ми ще зовсім діти. Ми слабкі й у нас не вистачить сил, щоб дійти в кайданах до замку. Дозволь нам їх зняти. Адже нас охороняють люті ведмеді, від них ми не зуміємо втекти.

Лисиця хитро подивилася на Марусю з Якусем, замислилася, а потім змахнула лапою, і кайдани на Якусеві з Марусею зникли.

- Спробуєте бігти – перетворю на лід! - злісно прошипіла лисиця.

- Ведіть їх! - крикнула вона ведмедям і зникла.