Чарівник

Білі ведмеді повели Марусю з Якусем через ліс. Один ведмідь повільно йшов попереду, показуючи дорогу, а двоє інших - позаду. За весь цей час ведмеді не зронили жодного звуку, наче були зачаровані. Вони втомлено пересували величезні лапи і дивилися перед собою затуманеним поглядом, не звертаючи жодної уваги на дітей. Складалося враження, що білі ведмеді продовжать іти далі, навіть якщо Маруся з Якусем зараз просто відійдуть убік.

- Ми так ще довго будемо йти, - ледве чутно сказала Маруся братові.

Якусь подивився на ведмедів - жодної реакції. Схоже, вони не чули.

- Якщо судити з розповідей Ганса, то ми ще десь у чарівному лісі, а до замку нам, напевно, ще довго добиратися, - припустив Якусь.

- До речі, а де Ганс? - згадала Маруся про гнома.

- Не знаю, а й справді, де він? - Якусь подивився на всі боки, але гнома ніде не було видно, суцільні дерева й кущі. - Так, завів нас Ганс, спасибі йому. Як же ми тепер назад до бабусі повернемося?

Раптом ведмеді зупинилися й один за одним повільно лягли на землю. За мить вони міцно спали.

- Що відбувається? - здивовано запитав Якусь.

- Вони дуже втомилися, - пролунав спокійний голос. - Ось я й подумав, що їм не завадить як слід поспати. Заклинання беззаперечної покори, яким їх зачарувала лисиця, дуже стомливе, воно сковує волю і змушує організм працювати на межі фізичних можливостей. Вони виснажені, бідолахи. Коли прокинуться, ми про них подбаємо, нагодуємо, і вони ще стануть нашими вірними друзями. Адже всі істоти добрі, це тільки злі чарівники обманом чи заклинаннями роблять із них лиходіїв.

Маруся з Якусем обернулися і побачили на лісовій доріжці старого з густою білою бородою, у довгому балахоні й загостреному капелюсі чарівника. У правій руці в нього був дерев'яний ціпок. Поруч, усміхаючись, стояв Ганс.

- Чарівник? - одночасно вигукнули Маруся з Якусем.

- Так, друзі мої, якщо ви дозволите мені вас так називати, це я, чарівник Блакитної гори, хоча яка там гора, просто красивий синій пагорб, - чарівник розсміявся. - І, якщо ви не проти, я хотів би вас запросити до себе на чай, щоб висловити вам свою безмежну подяку за допомогу й обговорити ваші подальші пригоди. Ви ж завжди про них мріяли, чи не так? Ну, не будемо гаяти час, ходімо. А за ведмедями доглянуть лісові звірі.

Маруся з Якусем перезирнулися і пішли за чарівником. Їм дуже хотілося сказати йому, що вони раді нарешті з ним познайомитися, і що вдячні йому за порятунок, але їм здавалося, що він і так прочитав їхні думки, якщо знає навіть про їхню заповітну мрію про пригоди. Дорогою їм зустрілися білки, зайці та їжачки, які з ними чемно віталися. Причому Марусю з Якусем анітрохи не здивувало, що з ними розмовляють тварини. Хоча, чому було дивуватися після того, як вони познайомилися зі справжніми гномом і чарівником, зустрілися зі злою чаклункою в образі крижаної лисиці та прогулялися лісом у супроводі величезних білих ведмедів.