Блакитна гора

Маруся з Якусем слідом за чарівником перетнули ліс і вийшли до передгір'я, де серед високих пагорбів побачили Блакитну гору з жовтою стежкою, що змійкою заповзала на її вершину. Здалеку будиночок чарівника здавався іграшкою серед розлогих дерев, що ростуть на вершині пагорба.

- Ми собі все так і уявляли: і Блакитну гору, і стежку, і ваш будиночок, - сказала Маруся чарівникові. - У вас ще є великий пес і товстий сірий кіт, якого звати Матвій, вірно?

- Вірно, - відповів чарівник. - Я бачу, вам про мене вже все розповіли. Ви не гаяли часу даремно, Гансе. До речі, сподіваюся, Матвій приготував що-небудь смачненьке. Дивовижний персонаж, я вам скажу, буркотливий до жаху, але готує незрівнянно. Усі думають, що це мої булочки такі смачні, але, чесно зізнаюся, я навіть не знаю, як їх випікати. Це моя страшна таємниця, - додав він пошепки, і всі засміялися.

Коли Маруся з Якусем підходили до будиночка чарівника, вони побачили на ґанку відкритої тераси великого рудого пса, а поруч із ним стояв товстий сірий кіт. Вони обидва дивилися на гостей, що наближалися, і за відсутністю емоцій стало зрозуміло, що чекають вони вже досить давно.

- Здрастуйте, - незадоволено пронявкав кіт, - щось ви довго до нас добиралися. Усе вже давно охололо, мені знову розігрівати доведеться.

- Матвію, друже мій, не бурчіть, - звернувся до нього чарівник і підморгнув Марусі з Якусем. - У наших гостей є поважна причина. Дорогою до нас їх досить холодно зустріла Крижана Лисиця, і нам із Гансом довелося прийти їм на допомогу, щоб розтопити лід непорозуміння. Це зайняло якийсь час, але я впевнений, що ваші пиріжки стали тільки кращими, я вже звідси відчуваю їхній прекрасний аромат. Ви пригостите нас?

- Гаразд, вибачення прийняті, - пробурчав кіт і звернувся до Марусі з Якусем. - Тільки руки не забудьте вимити перед їжею, як вас учила бабуся.

- Звичайно, шановний Матвію, ми обов'язково вимиємо руки, - Маруся з ледве приховуваною посмішкою подивилася на Якуся. - Де у вас умивальник?

Кіт провів їх у будинок до умивальника, а сам пішов накривати на стіл. Будинок чарівника зовні здавався маленьким, але всередині був нескінченно великим. Вийшовши з ванної кімнати, Маруся з Якусем випадково пішли довгим коридором не в той бік. Вони відчинили одні з дверей і опинилися в колосальних розмірів залі зі скляним куполом замість даху. Біля стін і в середині стояли багатоповерхові полиці з незліченними книжками, манускриптами, склянками, колбами, коробками, різними речами і механізмами, призначення яких Маруся з Якусем не знали. Прямо в бібліотеці з підлоги росли високі товсті дерева, чиї крони впиралися в скляний купол. Навколо лунав пташиний спів.

Навпроти високих аркоподібних вікон розташовувався довгий письмовий стіл, обтягнутий синім сукном. Він освітлювався сонячним світлом і лампами, що звисали на ліанах з високої стелі. Стіл був доверху завалений рукописами, манускриптами, книгами, картами, стійками з колбами і багатьма іншими колись корисними предметами.

- Який безлад, - вголос подумав Якусь і подивився на Марусю. - Якби я так речі на столі кидав, то бабуся була б дуже незадоволена.

- Так, ти правий, не завадить прибрати, - погодилася Маруся.

- Хм, у жодному разі, мої дорогі, - почувся ззаду голос чарівника. - Тут лежить тільки те, що мені потрібно, нічого зайвого. Адже ми, чарівники, робимо кілька справ одночасно, тому в нас на столах завжди так багато всього корисного й потрібного.

Маруся глянула на тарілку з давно засохлими пиріжками і на порожні чашки з-під кави, у великій кількості розставлені по всьому письмовому столу, і запитально подивилася на чарівника.

- Ну, майже все, що потрібно, - зловив її погляд чарівник і посміхнувся. - Ходімо за стіл, усе вже готово.

За чаєм чарівник стисло переказав Марусі з Якусем усе те, що вони вже чули від Ганса - про печеру, палицю, чаклунку, крижаний замок і дракона. Коли чарівник закінчив свою розповідь, Якусь запитав:

- Чарівнику, де ж нам шукати дракона?

- Я точно не знаю, але можу здогадуватися. Розумієте, дракону не так просто сховатися навіть у нескінченному чарівному світі. Дракон великий і, головне, вогнедишний. Його відразу помітили б, і я б упізнав. Але ніхто з жителів нашого світу давно його не бачив. Значить, він знаходиться там, де ніхто не живе, і де дим і вогонь - це звичне явище.

- Вулкани! - здогадалася Маруся.

- Ти маєш цілковиту рацію, Марусю. Я теж думаю, що найімовірнішим місцем, де живе дракон, є безлюдні острови з вулканами. До речі, на таких островах дракони зазвичай і народжуються, тож там він має почуватися, як удома.

- А де розташовані ці острови? - запитав Якусь

- У Піратському морі, - відповів Ганс, який дуже любив географію і добре знав, що й де розташовано в чарівному світі. - Але дорога туди пролягає через Велику пустелю, перейти яку не кожному під силу. Ви коли-небудь були в пустелі?

- Не були, - відповіла Маруся і подивилася на їхні з Якусем рюкзаки, - навіщо ж ми стільки теплого одягу взяли?

- Ну, це ви даремно говорите, - заспокоїв її Ганс, - Вночі в пустелі буває холодно, хоча вдень там дуже спекотно.

- А ви бували у Великій пустелі? - запитав його Якусь.

- Так, я там бував, і навіть добирався до Піратського моря, коли був молодшим і багато мандрував, - сказав гном і глянув на чарівника. Той із хитрою посмішкою дивився на Ганса.

- Ех, та я вже зрозумів, що піду разом із Марусею і Якусем, чарівнику, - з усмішкою відповів на його погляд Ганс. - Адже я обіцяв їхній бабусі доглянути за ними. І я цю обіцянку виконаю.

- Ось і чудово! - зрадів чарівник. - Сьогодні виспіться як слід, а завтра вранці вирушайте в дорогу. Потрібно якомога швидше знайти дракона й умовити його нам допомогти.