Піратське місто

Жовта ящірка, немов плоский камінь, швидко пущений по воді, линула по піску, ледве торкаючись його ногами. Вона злітала на дюни й потім пірнала з них так, що в Марусі з Якусем захоплювало дух і закладало вуха. Спекотний зустрічний вітер розвівав їхній одяг. І якби не міцне піщане сідло, діти давно б упали зі спини ящірки.

Ближче до вечора місцями на дюнах почав з'являтися рідкісний чагарник, вітер став прохолоднішим і запахло морем. Коли сонце вже опускалося за горизонт і небо забарвилося помаранчевим кольором, мандрівники побачили попереду темну смужку моря.

- Он, он воно! Ура! - закричав Якусь.

- Ура! Море! - приєдналися до нього Маруся з Гансом.

Ящірка підбігла прямо до води і присіла, щоб Маруся з Якусем змогли з неї злізти. Ганс відмовився від допомоги і зістрибнув на м'який мокрий пісок сам, тут же застрягши в ньому по самі коліна. Ящірка швидко забігла в хвилі, щоб охолодитися після довгої дороги, і одразу після цього, вклонившись кожному з подорожніх, полетіла назад у пустелю.

- Спасибі вам велике! - тільки й встигли крикнути їй услід Маруся з Якусем.

- Ох, а тут стає прохолодненько, - здригнувшись, сказала Маруся і полізла в рюкзак по светр і куртку. Якусь послідував її прикладу і теж одягнувся тепліше. Ганс накинув свою зелену курточку.

Вони розвели багаття, поставили намет і сіли вечеряти.

- Гансе, як нам переправитися на вогняні острови? Я не бачу тут ні кораблів, ні поселень, хоча... - Якусь придивився вдалину. - Мені здається, чи праворуч на узбережжі я бачу якісь мерехтливі вогники? Там хтось є, Гансе?

- Абсолютно правильно, там розташована тиха бухта і піратське село, - пояснив гном. - Завтра вранці ми туди попрямуємо і спробуємо умовити піратів взяти нас із собою в море, щоб доплисти до островів із вулканами.

- А вони погодяться? - запитала Маруся.

- Не знаю, - зізнався Ганс. - Я дуже сподіваюся, що вони зрозуміють, наскільки важлива наша подорож, і допоможуть нам.

Маруся з Якусем перезирнулися. Їм обом цей план здався не дуже надійним, але іншого способу дістатися островів, схоже, не було. Вони загасили багаття і лягли спати.

Спалося на прохолодному морському повітрі просто чудово, тому вранці всі встали досить пізно. Яскраве сонце вже було високо, але спеки не було, бо з моря дув освіжаючий вітерець. Подорожні зібрали намет і берегом побрели в бік піратського села.

Дорогою їм траплялися старі розбиті човни і порожні діряві хатини, навколо яких майоріли на вітрі розірвані рибальські сітки. Пісок біля води був пружним і йти по ньому було легко, тому вже до середини дня Маруся з Якусем підійшли до бухти з прозорою блакитною водою і побачили на її березі кілька будиночків на високих палях.

Коли мандрівники підійшли ближче, вони побачили, що піратське село було порожнім. Нікого не було ні всередині, ні зовні будиночків. У воді біля берега хиталися на хвилях вітрильні човни, на встромлених у пісок палицях були розвішані сітки, на мотузках сушилися одяг і риба. Навіть запах їжі відчувався в повітрі. Але навколо не було ні душі, навіть котів і собак не було.

- Дивне місце, - сказала Маруся. - Куди всі поділися?

- Не знаю, - відповів Якусь, - давай подивимося в тому великому будинку.

Вони підійшли до найбільшого будинку в селі. Він стояв на дерев'яних палях, як і всі інші будиночки. Його стіни, збиті зі старих дощок, були наскрізь дірявими, а вікна і двері - настільки кривими, що просто не закривалися. Із землі на високий ґанок будинку вели дерев'яні сходи, збиті з палиць, принесених до берега морем.

- Ідіть за мною, - прошепотів Якусь і піднявся сходами на ґанок. Увійшовши в будинок, вони опинилися у великій кімнаті. Посередині стояв стіл і дві лавки. На столі були розкидані порожні кухлі, пляшки, брудні тарілки і грубі столові прибори. На стінах були розвішані старі сітки, дошки та одяг. Під стелею на мотузках сушилася риба.

- Зараз з'являться пірати і теж скажуть, що це не розгардіяш і що їм усе це потрібно для роботи, - пожартувала Маруся. - Ходімо, тут нікого немає. Може, в іншому будинку знайдемо кого-небудь.

Вони вийшли з будиночка, спустилися вниз і завмерли. Навколо будинку стояли до зубів озброєні пірати. Брудні, бородаті, у подертому одязі, одноокі й одноногі, із шаблями й шпагами, пістолетами й великими гаками, і навіть киями.

- Попалися, злодюжки! - закричали пірати, грубо схопили Марусю з Якусем за руки й за ноги і потягли на берег.

- Допоможіть! - закричали діти, але допомогти їм було нікому - навколо були самі пірати. Вони віднесли Марусю з Якусем на берег і кинули на мокрий пісок.

Коли Маруся з Якусем піднялися на ноги, вони побачили, що з натовпу, який їх оточив, вийшов і попрямував до них пірат у дірявому чорному трикутному капелюсі, подертому червоному мундирі і старих потоптаних чоботях з іржавими шпорами. На лівому оці в нього була чорна пов'язка з черепом і кістками. У правій руці він тримав однозарядний пістолет, у лівій - кривий короткий ніж. На поясі в нього в дорогих красивих піхвах висіла шпага із золотим ефесом. "Капітан", - подумали Маруся з Якусем.

- Ласкаво просимо! - крикнув їм капітан. - Ви хто такі, панове?

- Ми мандрівники, - відповіла Маруся.

- Які такі мандрівники? Хто дав вам право вторгатися в піратські володіння? Ви знаєте, що буває з тими, хто без дозволу приходить у наше чудове місто? - запитав пірат і рукою показав на село.

- Місто? Ми думали, що це піратське село, - здивувався Якусь.
- Що?! Та як ви посміли назвати наше місто селом? Ви заплатите за це життям! Завтра ми згодуємо вас акулам, а поки, - він звернувся до натовпу, - зв'яжіть їх і замкніть у в'язниці!

- Але ми не хотіли вас образити, капітане. Нам дуже потрібна ваша допомога! - прокричала Маруся.

- Дурне дівчисько, - усміхнувся капітан. - Запам'ятай, пірати нікому і ніколи не допомагають. Ми вміємо тільки грабувати і вбивати. Сьогодні ми вас пограбували, - він показав на їхні рюкзачки, - а завтра ми вас уб'ємо.

Марусю з Якусем зв'язали і віднесли до старого дірявого сараю на самому березі моря, який пірати називали міською в'язницею. Тонкі, зроблені з палиць двері вони зачинили на звичайну клямку. Потім пірати, кричачи і лаючись, сіли на баркаси і попливли.

- Це затхле село, а не місто, - крикнула їм услід Маруся і сердито подивилася на Якуся. - Цікаво, кого вони попливли грабувати?

- Самих себе, - припустив Якусь. - Рюкзаків у нас немає, одягу запасного немає, їжі теж немає, що нам робити?

- І гнома немає, - на автоматі сказала Маруся.

- Так, і гнома немає. А де він? - Якусь подивився на всі боки.

Тієї ж миті клямка повернулася, двері прочинилися і в "міську в'язницю" вскочив Ганс. Маленьким складаним ножиком він розрізав мотузки на руках і ногах Марусі та Якуся.

- Швидше! Треба бігти, поки вони не повернулися. На краю села я помітив залишений піратами човен із вітрилом і веслами. Попливемо на ньому. Головне встигнути вийти з бухти у відкрите море, а там нас уже не побачать.

Маруся і Якусь вибралися з сараю і побігли берегом за Гансом. Підбігши до човна, вони допомогли гному в нього залізти, а самі стали штовхати його у воду. Щойно човен поплив, Маруся з Якусем застрибнули в нього, сіли за весла і почали швидко гребти в бік відкритого моря. Хвилі були невеликі, тому човен ішов легко. Вийшовши з бухти, вони розправили рване вітрило, спіймали вітер і спрямували човен у той бік, де, на переконання Ганса, були вогняні острови.