Острів

Маруся та Якусь сиділи на березі й дивилися, як сонце піднімалося над спокійною гладдю прозорого моря. Мандрівників, завдяки щасливому випадку, викинуло на піщаний бік одного з островів Кам'яної пащі, а не розбило об скелястий берег. Праворуч у морі, немов ікла з пащі якогось чудовиська, стирчали інші острови. Про нічний шторм нагадували лише рештки деревини від човна, шматки вітрила та мотузки, що бовталися у хвилях на мілині.

- Нічого собі шторм! - сказав Якусь. - Я навіть уявити собі раніше не міг, наскільки це страшно. Як тільки вікінги перепливали океани? Просто диво, що ми не потонули!

- Так, це диво, - погодилася Маруся. - А от бідному Гансу не пощастило. Але, може, він урятувався? Краще завжди вірити в хороше, правда?

- Звичайно. Дивись, я сховав у кишені коробочку сірників у целофановому пакетику, і вона зовсім не промокла. Якщо ми знайдемо місце для багаття, то зможемо що-небудь приготувати і поїсти.

У животах забурчало.

- А що приготувати?

- Рибу, наприклад. Це ж море, тут її багато. Змайструємо вудки і спробуємо зловити. Але спочатку потрібно знайти воду. Без їжі можна протриматися довго, а без води ми не протягнемо й дня.

- А як ми її знайдемо?

- Подивися, який зелений острів, - Якусь показав рукою на пальми та кущі позаду на острові. - Тут обов'язково має бути вода. Ми, звісно, можемо пошукати її в лісі навмання, а можемо подивитися, де струмки впадають у море, і піти їхнім руслом до джерела. Згодна?

- План такий собі, але це краще, ніж узагалі нічого не робити. Ходімо.

Вони встали і пішли уздовж берега праворуч. На піску лежало багато принесених морем деревинок, буде чим розпалювати багаття. Якусь ішов попереду і ногою розбивав усі нерівності на піску, немов футбольні м'ячі. Ось горбок - бам! Гол! І хмара піску здіймалася в повітря. Бам! Бам! Бам! Бум!

- Ай-ай-ай!

Якусь відскочив і схопився за ногу.

- Боляче? - злякалася Маруся.

- Не дуже, - відповів Якусь.

- А чого ти тоді кричиш?

- Я не кричав, - відповів Якусь і подивився в бік піщаного горбка. Раптом горбок став підніматися і перетворився на піщану гору розміром із легковий автомобіль. Гора поворухнулася, пісок зсипався з неї на землю, і Маруся з Якусем побачили величезну морську черепаху.

- Ви чого б'єтеся, молоді люди? - суворо запитала черепаха, мружачись лівим оком. - Прямо в око мені потрапили!

- Вибачте мені, будь ласка, я не думав..., я думав, що це просто пісок, - сказав Якусь і схопився за голову. - Давайте я гляну на ваше око?

- Так, будь ласка, воно хоч і було заплющене, але схоже, туди щось потрапило.

Якусь підійшов до черепахи й уважно оглянув її ліве око.

- Не ворушіться, будь ласка, там справді щось є, я спробую витягти, - сказав Якусь, акуратно відкрив повіку і витягнув невеликий камінчик. - Усе, тепер все чисто.

Черепаха покліпала, повернула голову в бік Марусі та Якуся, пильно подивилася на них і принюхалася.

- Я ніколи раніше не зустрічала таких істот, як ви. Піратів я побачила вдосталь, а ось таких, як ви, маленьких і так дивно одягнених, я ще не бачила. Ви хто такі і як сюди дісталися?

- Ми звичайні діти. Мене звати Маруся, а мого брата, нещасливого футболіста, - Якусь. Разом із ученим гномом Гансом ми вирушили в подорож, щоб знайти вогнедишного дракона. Він нам потрібен, щоб перемогти злу чаклунку. Коли ми пливли до вогняних островів, налетів шторм і зруйнував наш човен. Нас викинуло на острів, а Ганса... ми так і не знайшли, - сумно сказала Маруся.

- Зрозуміло, - спокійно відповіла черепаха. - Ви, напевно, голодні?

- Трохи. Ми думали наловити риби, щоб засмажити, - пояснив Якусь, - але спочатку нам найважливіше відшукати прісну воду, хоч якесь джерело. Ось ми й вирішили піти берегом, щоб знайти місце, де струмок впадає в море.

- Хм, мені здається, я знаю, де є джерело, - сказала черепаха і подивилася на Якуся, - та от рибу вам зловити до вечора буде непросто. У вас же немає ні вудки, ні сіток. Та й треба знати, яку рибу ловити. Деяка риба тебе самого зловити може. Джерело я вам покажу і рибу допоможу зловити. Останніми роками я надаю перевагу водоростям, але колись я непогано вміла полювати.

- Спасибі вам велике, шановна черепахо! - подякувала їй Маруся.

- І пробачте за око, - додав Якусь.

- Дурниця, - посміхнулася черепаха, - я ж теж була дитиною, хоча по очах старих черепах ногами ніколи не била. Струмок із прісною водою ви знайдете он за тими каменями, - вона кивнула головою в той бік, звідки прийшли Маруся з Якусем, - пройдіть по ньому глибше до лісу, і знайдете велике джерело. Я ж поки зловлю вам рибу. Зустрінемося на цьому ж місці.