Фотія

Плисти з дельфінами виявилося дуже непросто. На швидкості вони різко пірнали у воду, і якщо Якусь із Марусею не встигали вчасно набрати в легені повітря й заплющити очі, то вода неприємно била в ніс і очі. Руки втомлювалися, і доводилося відпочивати. Але, незважаючи на всі ці незручності, вони швидко дісталися до мети. Ще не почало сутеніти, як подорожні висадилися на одному з трьох вогняних островів. Вони попрощалися з дельфінами й озирнулися.

Острови складалися з трьох димлячих вулканів. Один більший посередині, і два менші по краях. Між собою острови були сполучені піщаними мілинами. Біля підніжжя вулканів росли пальми та інші дерева.

Поки остаточно не стемніло, Маруся з Якусем знайшли затишну місцину, де й влаштували собі подобу лежанки з пальмового листя, на якій з настанням темряви провалилися в глибокий сон.

Вранці їх розбудив дивний звук, немов хтось скиглив, наче цуценя. Вони розплющили очі й побачили маленьку істоту, схожу на динозаврика з книжок, тільки з крильцями на спинці. Динозаврик із цікавістю, але обережно підібрався до ніг Маші та Яші, понюхав їх і спробував скуштувати на смак, лизнувши. Потім він чхнув, і з ніздрів у нього вирвався дим.

- Дракончик, - вголос подумала Маруся і вигукнула. - Дракончик! Значить, тут мають бути й дорослі дракони! Ура! Йдемо!

- Марусю, зачекай, - зупинив її Якусь, - Давай-но спочатку озирнемося. Може, дракони не такі вже й нешкідливі.

- Я з ним згоден, - додав Ганс.

Раптом земля затремтіла, і почувся гучний жіночий голос:

- Малюки, ви де? Я вас загубила!

Маленький дракончик запищав, а Маруся з Якусем завмерли від страху. У цю мить величезні пазуристі лапи розсунули пальми, під якими ховалися подорожні, і голос сказав:

- А ось ви де! - на Марусю з Якусем великими очима дивився величезний дракон. Він був вогненно-рудого кольору, вищий за найвищі дерева, які діти коли-небудь бачили, з великими чорними крилами і довгим хвостом із жовтим пухнастим пензликом на кінці.

- Ай! - вигукнув дракон. - Ви хто такі?!

Дракончик радісно застрибав, немов хотів показати, що Маруся з Якусем не небезпечні й навіть дуже смачні. Дракон нахилився і понюхав чужинців. Маруся з Якусем відчули жар полум'я, яке виходило з його пащі.

- Це не дракон, а дракониха, - прошепотіла Маруся братові і вголос сказала, - Добрий вечір, шановна драконихо! Ми діти, Маруся і Якусь, а це наш друг - учений гном. Ми шукаємо вогнедишного дракона, щоб попросити його розтопити крижаний замок злої чаклунки. Якщо ми не встигнемо вчасно його зруйнувати, то вона заморозить і погубить весь чарівний світ. Вибачте, що ми вас потривожили, та ще й, напевно, засмутили такими новинами.

- Ха-ха-ха! - засміявся дракон. - Ніхто мене ще не називав драконихою. Зазвичай, драконів жіночої статі називають просто драконами. Але нехай буде так, звучить дуже смішно. До речі, мене звуть Фотія, що означає вогняна. Я мама цих трьох непосидючих бешкетників - до неї підбігли ще два дракончики. А вам, напевно, потрібен їхній тато, мій чоловік. Це він колись жив у чарівному лісі і, наскільки я знаю, ледь не спалив його через необережність. До речі, я нітрохи не здивована, я сама іноді готова його прогнати через його незграбність. Але це я, звісно, жартую. Ось тільки вам доведеться трохи почекати, він полетів, але має скоро повернутися. А як же ви дісталися до наших островів? Я не бачу ні кораблів, ні човнів, нічого...

І Маруся з Якусем докладно розповіли Фотії про свої пригоди.

- Які ви молодці! Ви дуже хоробрі діти! - сказала Фотія. - Я вдячна вам за те, що рятуєте наш чарівний світ! Я допоможу вам умовити мого чоловіка. Але я не думаю, що він справді ображався на когось. Він надто добрий і завжди з повагою згадував про чарівника Блакитної гори і друзів з чарівного лісу. Але, як я вже сказала, він дуже незграбний, і ще в нього алергія на цвітіння. Він починає чхати полум'ям і може мимоволі все навколо підпалити. Тому, коли ми зустрілися, вирішили переселитися на ці острови, щоб нікому не завдавати незручностей. Але він, розтелепа, мабуть, навіть своїм старим друзям не сказав, куди полетів. Що ж, буде привід відвідати.

- Спасибі вам, Фотіє! Ми не знаємо, як вам віддячити! - сказала Маруся. - Ми тоді почекаємо дракона тут?

- Навіщо ж тут? Ходімо в наш дім, почекаємо його там. Ви ж мої гості, я вас напою і нагодую. Та й поговоримо, а то тут на острові співрозмовників - буквально раз, два і все. Йдіть за мною, а ці шибеники, - вона показала на дракончиків, - підуть за вами. Мене вони не слухаються і розбігаються по всьому острову.