Палац дракона

Маруся з Якусем і Гансом пішли за Фотією, а малюки-дракончики побігли слідом за ними. Вони пройшли трохи берегом, а потім звернули вглиб острова, де відразу ж почалася широка дорога, вимощена гладким вулканічним каменем. По боках стояли високі кам'яні стовпи, на верхівках яких горів вогонь. Увечері ці велетенські смолоскипи утворювали надзвичайно красивий освітлений шлях, який вів прямо до палацу дракона. Його Фотія скромно називала "домом".

Палац був побудований просто в горі. Його фасад, до якого вели широкі кам'яні сходи, прикрашали два ряди могутніх чорних колон. На них тримався масивний балкон у формі чи то пащі дракона, чи то вогню.

Коли вони увійшли до палацу, першим, що побачили Маруся з Якусем, був велетенських розмірів камін. Він вражав тим, що замість полум'я в ньому горіла вулканічна лава, що струменіла з ущелини. Зал освітлювався смолоскипами, що висіли на стінах, і сонячним світлом, яке проникало крізь великі вікна.

- Проходьте і почувайтесь як удома, - сказала Фотія, і її голос луною відгукнувся у величезній залі. - Я поки що відведу дітей до себе і принесу вам поїсти. Не бійтеся, це буде не лицар із кістлявим конем. Всупереч стереотипам, ми, дракони, - вегетаріанці. Це в казках нас описують кровожерливими м'ясоїдами, але це не так. Тут на острові ми розбили сади і городи з нашими улюбленими рослинами і намагаємося харчуватися правильно, - вона підхопила дракончиків і понесла вглиб палацу.

У залі зовсім не було ніяких меблів, але зате були іграшки, серед них - дитячий дерев'яний столик зі стільцями. На них Маруся, Якусь і Ганс і сіли. З воріт зали, у які вони увійшли з вулиці, було видно море і сусідній острів із меншим вулканом. Небо було ясним і безхмарним, майже безхмарним - на горизонті вже збирався черговий шторм. Він був ще далеко і здавався темною смужкою між морем і блакитним небом.

- Як же часто тут штормить, - поскаржився Ганс. - Ось уже справді Піратське море виправдовує свою назву - розбиває кораблі всім, хто по ньому плаває. Не дивно, що дракона тут ніхто не шукав, адже дістатися сюди неможливо, якщо тільки ти сам не дракон.

У цей момент вхід до палацу закрила чиясь гігантська тінь, і в ньому з'явилася голова величезного чорного дракона, з палаючими, наче полум'я, очима і гострими, наче мечі, зубами. З ніздрів у нього йшов дим, а в пащі світилося драконяче полум'я. Він протиснувся у ворота, зачепивши при цьому крилом один із кам'яних смолоскипів, що впав на підлогу й покотився між колон. Дракон, не помітивши, наступив на згаслий смолоскип, і, втративши рівновагу, звалився на підлогу з такою силою, що гора затремтіла, а в каміні заіскрилася лава.

- Та що ж це таке! - гучним басом поскаржився дракон, встаючи і потираючи забиту спину. - Давно треба б перевішати цей смолоскип. Фотіє, я вдома!

- Я чую, - відповіла Фотія з глибини палацу.

Він повісив смолоскип на місце, повернувся і побачив Марусю з Якусем.

- Нічого собі я вдарився, - здивовано сказав дракон, потім примружився і запитав. - То мені це здається чи ні?

Він простягнув величезну пазуристу лапу, щоб перевірити, чи є за дитячим столиком хтось, чи це галюцинації.

- Добрий вечір, пане драконе! - хором сказали діти.

- А! - дракон відскочив від переляку і знову зачепив смолоскип, який з гуркотом упав на підлогу і згас. - То ви там... Ви це... Ви справжні? Хто ви? - він підійшов ближче і нахилився до гостей.

- Так, ми справжні. Ми діти. Мене звати Маруся, а це мій брат Якусь. З нами наш друг Ганс, учений гном із чарівного лісу.

- Ви з чарівного лісу? - радісно вигукнув дракон. - Як же я сумую за цими місцями... Вибачте, що перебив, продовжуйте, будь ласка.

- Нас до вас послав чарівник Блакитної гори...

- Чарівник?! Чарівник! - дракон аж просльозився від радості. - Скільки років я нічого про нього не чув. Чим же я можу йому допомогти?

І Маруся з Якусем розповіли драконові про зниклих звірів, про крижану палицю і чаклунку, про замок, який можна зруйнувати тільки його полум'ям, і про те, що чарівник думає, ніби дракон на нього образився.

- Та що ви! Я ні на кого не образився, - усміхнувся дракон. - Просто в чарівному лісі у мене розгулялася алергія. Я почав так сильно чхати, що зупинився лише тоді, коли пів лісу вже горіло. Я дуже засмутився, що так підвів чарівника і своїх друзів, і вирішив на якийсь час вирушити подорожувати. Потім я зустрів Фотію, і ми перебралися жити на вогняні острови. Я й не помітив, як час пролетів. Як же я скучив за всіма!

- То ви нам допоможете? - запитала Маруся дракона.

- Звісно, він вам допоможе, - Фотія увійшла до зали з великою тацею різних фруктів, овочів, коренів і листя, назв яких Маруся з Якусем не знали, - тільки спершу добряче підкріпіться і відпочиньте. Я свого часу любила вивчати історичні хроніки, та й зараз багато читаю, тому розумію, наскільки небезпечна ця Крижана Лисиця та її витівка із замком. Тим паче, драконам не вперше руйнувати її підступні плани.

- Так, це була велика битва, - задумливо сказав дракон. - Не всі добрі чарівники повернулися після неї додому, але тоді вдалося вигнати злих чаклунів і заволодіти багатьма чарівними ціпками. Їх сховали в Чорній печері під охороною вірних гірських тролів, але, судячи з усього, сховище виявилося не таким надійним, як усі думали. Недобре це... І так, звісно, я сьогодні ж вирушу з вами. Треба буде взяти з собою їжі та води, адже летіти нам довго. А поки що пригощайтеся, гості дорогі, ось спробуйте мою улюблену кукурудзу. Зараз я тільки трохи її підсмажу.

Дракон, взявши в долоню жменю кукурудзяних качанів, дихнув на них полум'ям. Маруся з Якусем почули, як качани затріщали. Запахло попкорном.