Герої

Чарівник Блакитної гори та його вірний пес обережно пробиралися через Північний ліс у бік крижаного замку. Напередодні вранці до нього прилетіла сова й розповіла, що чаклунка майже добудувала замок і ось-ось поставить на його верхівку свій ціпок. Чарівник вирішив, що Крижаній Лисиці потрібно будь-що-будь завадити, чи бодай затримати її, доки Маруся з Якусем не повернуться з драконом чи без нього.

Те, що замок уже майже готовий, відчули всі в чарівному королівстві. З боку високих гір безперервно дув пронизливий крижаний вітер. Ночами мороз сковував льодом струмки й озера, і це була не просто крига - адже вона не танула, коли вдень визирало сонце і ставало тепліше. Птахи, які не встигли полетіти в теплі краї, ховалися від холоду в норах звірів.

Коли чарівник і пес підібралися до узлісся, де на галявині сяяв у променях сонця крижаний замок, вони накинули плащ невидимку. Замок був величезний. Гострий шпиль його цитаделі майже торкався хмар. Прозорі стіни й вежі були неприступні. До величезної брами йшла безперервна вервечка закутих у кайдани звірів, що несли або волокли крижані брили різних форм і розмірів. Внизу замок охороняли люті білі ведмеді, на стінах і вежах сиділи величезні білі сови.

- Де ж лисиця? - прошепотів чарівник. - Ти її бачиш?

- Ні, її ніде немає, - відповів пес.

- Почекаємо.

День добігав кінця, і вже починало темніти. Замок світився зсередини холодним блакитним полум'ям, граючи на снігу тінями бідних виснажених звірів, багато з яких ледве трималися на ногах. Чаклунка змушувала їх працювати не тільки вдень, а й уночі, щоб швидше побудувати свій замок.

Але раптом чарівник побачив, що ланцюг звірів обривається. Ось іде останній ведмідь і несе в лапах важку крижану піраміду. "Верхівка шпиля", - подумав чарівник.

- Але де ж лисиця? - сказав він уголос.

- Он вона! Лізе на шпиль. Але це вже не лисиця, чаклунка набула своєї справжньої подоби, - відповів пес і показав носом нагору.

Чарівник побачив, як ледве помітними прозорими сходами, що оперізували шпиль, повільно підіймається чаклунка. Її довгий чорний плащ майорів на крижаному вітрі. Обличчя її видно не було через капюшон, що покривав голову. У блідій руці чаклунка тримала прозорий ціпок, який, як і крижаний замок, світився зсередини синім зловісним полум'ям.

Ведмідь із верхівкою крижаного шпиля вже майже увійшов до воріт замку, і вони вже починали зачинятися, коли чарівник вибіг з укриття і, прямуючи до сяючих мурів замку, змахнув своїм ціпком. Потужний порив вітру вирвав верхівку шпиля з лап ведмедя і поніс її в бік сходів. Чаклунка тільки й встигла обернутися, як важка крижана брила вдарила її в плече. Вона, скрикнувши, відлетіла вбік і впустила свій ціпок. Падаючи, він ударився об сходи і відскочив за стіну замку. Тоді пес рвонув уперед, схопив зубами ціпок і побіг із ним у бік лісу. Тим часом чарівник змахом свого ціпка піднімав у повітря шматки крижаних брил, що лежали довкола стін замку, і кидав їх у ведмедів і сов, які погналися за псом.

Раптом із-за замку, немов привид, вилетіла зла чаклунка. Тепер її обличчя було добре видно: синяво-бліде і гачконосе. Вона мовчки летіла за своїм ціпком. Чарівник почав жбурляти в неї брилами льоду, але той розбивався в пил, анітрохи не зупиняючи чаклунку. Тоді з його ціпка один за одним полетіли величезні і яскраві струмені вогню, але і вони не завдавали їй жодної шкоди.

Чаклунка наздогнала пса, накинулася на нього і вирвала крижаний ціпок. Вона піднялася в повітря над бідним псом і вже збиралася перетворити його на вічний лід, як тієї ж миті темна галявина спалахнула сліпучим жовто-червоним сяйвом, і крижаний замок потонув у морі вогню. З полум'я вирвалася чорна крилата тінь дракона, який зі страшним ревом налетів на відьму, схопив її своїми могутніми лапами, підкинув у повітря разом із ціпком і розтопив чарівним жаром драконячого вогню. Зла чаклунка та її ціпок перетворилися на маленьку сяйливу хмаринку, яка повільно опустилася на землю і краплями роси залишилася лежати на траві.

Крижаний замок розтанув, прозорі кайдани на звірах зникли, і вони, втомлені й виснажені, але радісні, стали повільно виходити з печери. Чаклунські чари розсіялися, і білі ведмеді з полярними совами здивовано дивилися на всі боки, не розуміючи, як вони тут опинилися. Сніг на галявині почав танути, і з-під нього почала проглядати мокра зелена трава, небо очистилося від хмар, і на ньому заблищали зірки.

Чарівник змахнув ціпком, і з нього вилетіли сотні яскравих світлячків, які осяяли галявину різними кольорами.

- Який я радий вас бачити! - вигукнув дракон, приземлившись поруч із чарівником. Він склав свої величезні чорні крила і нахилився до свого старого друга.

- Зовсім трохи! Зовсім трохи! - жартома відповів чарівник і обійняв дракона за його димлячий ніс. - Уф, як гаряче! Ви приспіли дуже доречно, мій друже. Чаклунка вже майже добудувала замок і збиралася поставити на нього крижаний ціпок. Ще трохи, і було б пізно. Спасибі вам! Ви нас урятували!

- Та що я? Літати й підпалювати - моя улюблена справа, ви ж знаєте, - сказав дракон, підморгнувши чарівникові. - Ось справжні герої!

Дракон показав лапою в той бік, звідки до них ішли Маруся, Якусь і Ганс. Втомлені, але щасливі й усміхнені герої. Побачивши чарівника, вони закричали від радості й побігли до нього. Чарівник обійняв їх, розсміявся і сказав:

- Ось це я називаю справжньою пригодою! Я вами дуже пишаюся, Марусю і Якусю! Гансе, мій учений друже, а для вас у мене є ще одне завдання, - хитро примружившись, звернувся до гнома чарівник.

- Ой ні, тільки не завдання! - замахав руками гном.

- Ваше улюблене...

- Яке таке улюблене?

- Як повернетеся до королівської академії, обов'язково потрібно записати всі ваші пригоди в Літопис часів чарівного королівства. Ви згодні, друже мій?

- О! Це я обов'язково зроблю, чарівнику, не сумнівайтеся.

- А де ж зла чаклунка? - поцікавилася Маруся.

- Чаклунки більше немає, - вступив у бесіду пес. - Не треба було їй забирати в мене ціпок.

Усі засміялися.