Булочки з корицею

Вранці Марусю з Якусем розбудила бабуся.

- Діти, вставайте, сніданок готовий, - сказала вона, відчиняючи двері в кімнату і впускаючи теплий аромат свіжоспечених булочок із корицею. - Ви чого так довго спите? Знову вчора пізно лягли?

Бабуся увійшла в кімнату і навстіж відчинила вікно, щоб свіже повітря допомогло дітям швидше прокинутися. Підійшовши до столу, вона побачила тарілку з недоїденим хлібом, сиром і ковбасою, а також кавову чашечку з молоком.

- А, ну тепер мені все зрозуміло, - засміялася вона, показуючи на тарілку. - Знову допізна сиділи, ще й на ніч бутербродів наїлися. А молоко навіщо налили в кавову чашку, вона ж маленька? Смішні ви. Ну все, вставайте, я на вас чекаю снідати, і не забудьте вмитися, совуньки мої, - сказала бабуся і вийшла з кімнати.

Маруся вистрибнула з ліжка і підбігла до лялькового ліжечка, але в ньому нікого не було. Маруся пошукала на столі, на підвіконні, під ліжками, на книжкових полицях - нічного гостя не було ніде.

- Нічого дивного, - передбачив Марусине запитання Якусь. - Ми з тобою проспали аж до десятої. Звісно, він давно пішов. Я думаю, що гноми й узагалі всі казкові персонажі встають із першими променями сонця, окрім чудовиськ якихось, які вночі гуляють, а вдень сплять, просто як ми.

- Знаєш, а мені взагалі вже починає здаватися, що цей чоловічок нам наснився, - сказала Маруся, одягаючись. - Чарівний ліс, який треба врятувати... Дурниці які! Як ми можемо когось урятувати?

- Не нашнифся, - відповів Якусь із зубною щіткою в роті.

- Що? - перепитала Маруся.

- Не нашнифся. Тьху, - він витягнув із рота щітку і виплюнув піну. - Одразу обом він наснитися не міг, такого не буває.

Якусь умився, одягнувся і попрямував до дверей.

- Ти куди? - запитала Маруся.

- Снідати, - відповів Якусь.

- Хитренький, я може теж хочу булочки з корицею, почекай на мене, - крикнула Маруся з ванної.

- Не можу, я дуже хочу їсти, особливо булочки. Піду-но все з'їм і нічого тобі не залишу, - прикинувся бешкетником Якусь і, насвистуючи, побіг униз сходами на кухню.

- Стій, залиш мені! - Маруся нашвидкуруч умилася і кинулася за Якусем.

Булочок виявилося більше, ніж діти могли з'їсти. Теплі, солодкі, посипані корицею і цукром, шалено смачні, вони лежали на великій гарній тарілці й чекали на Марусю з Якусем.

- Їжте-їжте, я ще спечу, у мене тісто залишилося, - примовляла бабуся, спостерігаючи, як Маруся з Якусем наминали булочки, запиваючи їх чаєм із молоком.

Цього ранку бабуся була вбрана у легку сукню в дрібну білу квіточку, поверх якої пов'язала сірий фартух, місцями він був забруднений борошном. Коли Маруся з Якусем снідали, бабуся зазвичай або стояла і дивилася на них, або читала книжку в кріслі-гойдалці, що вона зараз і робила. Бабуся дуже багато читала. А ще вона завжди носила окуляри, як і Якусь, тільки її окуляри були прямокутні і з більш товстим склом, як у всіх бабусь і дідусів. Маруся з Якусем, коли були молодші, брали й одягали бабусині окуляри. Зрозуміло, без дозволу. Але в них нічого не було видно - усе навколо здавалося розмитим.

Зазвичай під час сніданку Маруся з Якусем багато балакали й сміялися, тому бабусі доводилося їх квапити, щоб їжа не охолола. Але цього ранку діти їли в повній тиші. Вони думали про те, що сталося минулої ночі: про таємничого гостя з чарівного лісу, про історію, яку їм не встиг розповісти гном. Настільки незвичайна поведінка Марусі з Якусем, звісно ж, привернула увагу бабусі.

- У вас усе гаразд? Може, булочки несмачні? - запитала вона, відклавши книжку і подивившись на дітей з-під окулярів.

- Ні, бабусю, все дуже смачно, дякуємо! - відповіла Маруся.

- А, ну добре, бо я вже злякалася, що в нас із вашим другом погані булочки вийшли, а ми ж їх робили за новим рецептом.

Маруся з Якусем настільки були занурені у свої думки, що не відразу зреагували на те, що сказала бабуся. Другом, другом, яким другом?

- Яким другом?! - вигукнули вони, разом повернувшись до бабусі.

- Як яким? Вашим новим другом Гансом. Він майстерно знається на випічці та люб'язно дав мені кілька дуже слушних порад щодо того, як зробити булочки ще запашнішими та смачнішими. Я правильно кажу, шановний Гансе?

- Ну що ви, що ви, - відповів гном, зніяковівши.

І тут Маруся з Якусем побачили, що весь цей час маленький чоловічок, з яким вони познайомилися вчора вночі, був на кухні. Він зручно розташувався на маленькому круглому журнальному столику поруч із кріслом, у якому сиділа бабуся, і попивав каву з маленької чашечки, закушуючи нарізаними шматочками булочки, та роздивлявся газету, що лежала поруч.

- Які дивовижні речі пишуть у вас у газетах! Машини, літаки, ракети, комп'ютери... просто дивовижно! - звернувся гном до бабусі.

- Я впевнена, - з усмішкою зауважила бабуся, - що у ваших газетах люди знайшли б для себе не менш дивовижні речі, мій друже.

Маруся з Якусем, застигнувши, дивилися на них. Першою отямилася Маруся:

- Бабусю, а тебе не дивує, що ти розмовляєш із гномом?

Бабуся засміялася:

- Спочатку я не повірила своїм очам, коли вранці на кухні побачила вашого друга, що сидить на полиці відкритого холодильника.

- Ви мене вибачте, будь ласка, - перебив її Ганс. - Я просто дуже зголоднів учора і, крім того, мені страшенно сподобався сир, яким вчора ввечері мене люб'язно пригостила ваша онука.

- Нічого, нічого страшного, мій друже, - заспокоїла його бабуся. - Я прекрасно розумію, які хвилювання вам довелося пережити. Так ось, - вона знову звернулася до Марусі з Якусем, - після того, як Ганс повідав мені свою історію і пояснив, навіщо він пройшов такий довгий шлях із чарівного лісу до нас, мені все стало зрозуміло. І я думаю, що вам теж потрібно почути його розповідь, причому якомога швидше. А я поки наллю собі ще чайку. Вам підлити ще кави, Гансе? - звернулася вона до маленького чоловічка.

- Не відмовлюся, велике вам спасибі! - відповів гном.

Коли бабуся принесла йому маленьку чашечку, чоловічок із неприхованим задоволенням вдихнув смачний запах свіжозвареної кави, зробив один ковточок і почав свою розповідь.