Ведмежа

Маленький чоловічок та інші казкові істоти живуть у чарівному світі. Там є і гори, і річки, і моря, і океани, і замки, і все, що тільки можна собі уявити чи прочитати в казках. Звісно, мешканці цього світу не вважають його якимось чарівним і не називають себе казковими істотами, бо від народження звикли до того, що тварини розмовляють, що є добрі та злі чарівники, які творять чудеса.

Ганс, як і годиться лісовому гному, живе в чарівному лісі. З цього лісу можна потрапити у світ людей. Але це велика таємниця і про неї знає лише небагато вчених гномів і чарівників, а ще менше їх вміє подорожувати між світами. Це таємне знання ретельно охороняється і століттями передається з покоління в покоління. Що цікаво, зі світу людей у чарівний світ теж можна потрапити тільки через ліс, причому будь-який, якщо знаєш як. Але у світі людей лісів стає дедалі менше, тож і таємні доріжки зникають назавжди.

Події, через які маленький чоловічок з'явився вчора в Марусі з Якусем удома, сталися в чарівному лісі в середині літа. Ганс любив перечікувати денну спеку в прохолоді свого затишного будиночка, який ще його прадідусь збудував серед коріння розлогого дуба на галявинці в центрі лісу. У такі дні до нього на чай приходили його друзі, лісові звірі.

Одного такого спекотного літнього дня в нього зібралися їжачки, мишки, зайці, єнот, борсук і білочки, всі зі своїми гостинцями - грибами, горішками, ягодами, печивом і булочками. Було смачно й цікаво, вони грали в настільні ігри, обмінювалися останніми лісовими новинами та плітками, жартували й сміялися. Раптом, ближче до вечора, коли гості вже зібралися розходитися, пролунав гучний стукіт у двері і почувся ведмежий рев. Гості з переляку переглянулися.

- Ой-ой-ой, - запищала білочка. - Мені страшно!

- Чого ж боятися? - заспокоїв її борсук. - Це ж ведмедик. Але навіщо він прийшов?

- Не знаю, - відповів гном. - Я ведмедів зазвичай не запрошую, адже вони просто не помістяться в моєму маленькому будиночку, - він показав руками на кімнату. - Може, щось трапилося? Піду подивлюся.

- Тільки обережно! - попередила зайчиха, притискаючи до себе маленьких переляканих зайченят. - Раптом ведмідь розлютився, що ти не запросив його. А ти сам знаєш, який він небезпечний, коли злиться. Згадай, як він вовків ганяв навесні, коли вони нас ображали.

- Ти думаєш? - Ганс зупинився біля порога і, задумавшись, подивився на зайчиху, не наважуючись відчинити двері. - Так, ти маєш рацію, краще спочатку запитаю. Хто там? Що вам потрібно? - крикнув Ганс.

У відповідь почулося тихе протяжне гарчання, більше схоже на плач.

- Ні, там явно щось не так. Піду-но я подивлюся, - звернувся гном до друзів, повільно відчинив двері й вийшов. - Це ведмежа! Воно плаче!

Звірі вибігли назовні й побачили, як на галявині біля дуба сидить і плаче ведмежа, закривши мордочку лапками. Поруч із ним стояв гном і погладжував його по лапці, намагаючись заспокоїти.

- Не плач, ведмежатко, - ласкаво примовляв маленький чоловічок. - Усе буде добре. Розкажи нам, що трапилося?

- Пане Гансе, - проревіло ведмежа. - Мої мама з татом зникли!

- Як це зникли?

- Не знаю. Вони були там, удома, - він показав у бік лісу. - А тепер їх там немає. Я пішов до інших ведмедів, щоб вони допомогли мені знайти маму з татом, а вони теж зникли. Там були тільки ведмежата, такі ж маленькі, як і я, вони теж плакали, - сказало ведмежа і заревіло ще голосніше, ніж раніше. - Їхні мами й тати зникли ще раніше. Ось я і вирішив терміново бігти до вас по допомогу. Мені страшно!

- Заспокойся, ведмежатко. Ми тобі допоможемо. Де твої батьки були востаннє, коли ти їх бачив? Підемо разом і пошукаємо.

Ведмедик подивився на гнома і його друзів, шморгнув носом і лапою показав їм слідувати за ним. Усі побігли за ним.

Ведмежий барліг знаходився в тій частині лісу, де серед високих дерев усе було всіяне смачними й соковитими ягодами, а на сонячних лісових галявинах було так багато конюшини та інших духмяних квітів, що бджоли з усього лісу прилітали сюди по цінний пилок, щоб зробити найсмачніший в усьому чарівному світі мед. Ним, до речі, ведмеді частенько ласували без дозволу. Бджоли на них за це не ображалися - їм було приємно, що їхній мед гідно оцінюють його головні любителі. У цій частині лісу було багато печер, де й жили ведмеді. Взимку ці печери замітало снігом так, що вони перетворювалися на затишні зимові барлоги, де ці звірі, досхочу наївшись ягід і меду, спокійно спали до весни, укриті від холодних вітрів пагорбами.

Барліг, де ведмежа жило з мамою і татом, був недалеко - але чарівний ліс розташовувався на пагорбах, і гному з гостями доводилося багато разів підніматися і спускатися, перелазячи через струмки, кущі та повалені дерева. Вони дуже втомилися.

- Стривайте, друзі, - сказав Ганс, коли вони підійшли до барлога. - Постійте тут, я спочатку сам усе огляну разом із мишкою. З усіх нас ми найменші й найлегші, тому не залишаємо слідів. І якщо тут хтось побував окрім ведмежатка чи його батьків, ми одразу помітимо. А якщо ми підемо всі разом, то затопчемо сліди. Добре?

- Так, ти маєш рацію, - сказав їжачок і почав принюхуватися. - А ми поки що походимо і пошукаємо навколо, якщо ти не проти.

Білочки залізли на дерева і, стрибаючи з гілки на гілку, стали озиратися на всі боки. Їжачок з єнотом і борсуком пішли в різні боки, піднімаючи палиці і водячи на всі боки своїми чуйними носами. А зайчиха із зайчатами залишилися з ведмежам.

Звірі та гном оглянули все. Ведмедя і ведмедиці справді ніде не було, вони зникли безслідно. Жодних сторонніх слідів чи запахів теж не було. Але всіх здивувало, що навколо барлога були калюжі. Річ у тім, що стояли спекотні літні дні, а дощу не було вже давно - звідки взятися воді? Але найдивовижніше відкриття зробила одна з мишок. У барлозі під стільцем вона знайшла маленький шматочок льоду, холодний і прозорий. Звідки влітку взявся лід, було вже зовсім незрозуміло.

- Так, - задумливо сказав гном і почухав потилицю. - Я нічого не розумію. А коли я нічого не розумію, саме час... - він подивився на ведмедика. - Ведмежатко, будь ласка, збери всіх інших ведмежат, у яких зникли батьки, і йдіть до мене додому. Ви ще маленькі й можете поміститися, якщо навіть не всередині будинку, то хоча б навколо. Зайчихо, друзі, а ви подбайте про ведмежат, нагодуйте і вкладіть їх спати - уже пізно, а вони втомилися. У мене в коморі багато їжі, навіть мед і малинове варення є, а в шафах ви знайдете теплі ковдри.

- А ти куди? - запитала зайчиха маленького чоловічка.

- А я вирушу за порадою до чарівника Блакитної гори.

Настала тиша. Звірі переглянулися і подивилися на Ганса. Схоже, відбувалося щось дуже важливе, якщо знадобилася допомога такого могутнього чарівника.

- Ти думаєш, що все так серйозно? - тихо запитав єнот.

- Я не знаю, мій друже, але ці дивні зникнення мене тривожать. Вони схожі на чаклунство, тому я хочу відразу податися до чарівника. Хто-хто, а він-то має розібратися, як таке могло статися. Ну все, друзі, поквапимося - у вас багато справ, а в мене довга дорога. Я постараюся повернутися якомога швидше. Удачі всім нам!

Із цими словами Ганс поправив свій зелений ковпачок, підморгнув ведмежаті й побіг через ліс у бік снігових гір.