Чарівник Блакитної гори

- Бабусю, а можна ще чаю? - попросила Маруся, коли маленький чоловічок ненадовго призупинив свою розповідь, щоб з'їсти черговий шматочок уже остиглої, але все ще дуже смачної булочки з корицею, і запити її кавою.

- Так, звісно, Марусенько, - сказала бабуся і встала, щоб поставити чайник. - До речі, дорогий друже, ви поясните нам, чому його всі називають чарівником Блакитної гори?

- Так, звісно. До речі, добиратися до чарівника мені довелося не так вже й довго, до ранку я вже був там. Адже він живе не в самих снігових горах, а на одному з мальовничих пагорбів у передгір'ї. Цей пагорб щовесни вкривається надзвичайно красивими блакитними квітами, які цвітуть усе літо й осінь. Їх так багато, що пагорб здалеку здається абсолютно блакитним. На його тлі виділяється тільки жовта доріжка, яка змійкою веде до будиночка чарівника. З давніх-давен цей пагорб називають Блакитною горою, а чарівника, що живе на його вершині, - чарівником Блакитної гори, або просто чарівником, бо в нашому лісі інших чарівників немає.

Ганс збіг жовтою доріжкою на саму вершину пагорба, де в затінку розлогих стародавніх дубів побачив повитий плющем дерев'яний будиночок. На його терасі в кріслі-гойдалці спав дідок із густою довгою білою бородою. Він був одягнений у просторий світло-фіолетовий балахон, підв'язаний старим сильно потертим шкіряним ременем. На ногах у нього були м'які сині туфлі з гострими, загнутими догори носаками. Це і був чарівник Блакитної гори. Він міцно спав після раннього сніданку. На столі перед ним стояв кавник, дві чашки, тарілка з булочками та іншою їжею і молочник. Під столом спав великий пес, а на поручнях тераси зручно розташувався товстий сірий кіт, який уважно оглянув Ганса і протяжно пронявкав:

- А ми вас із самого ранку чекаємо, шановний, мяу, вже й поснідали без вас, - кіт сів і показав лапою на стіл. - Сідайте і пригощайтеся.

- Спасибі, Матвію, із задоволенням поїм, я ж усю ніч до вас ішов, дуже втомився і зголоднів.

- Тоді я вам зараз ще омлет зроблю, - сказав кіт, зістрибнув і зник у хаті. Під столом заворушився і прокинувся пес, підвівся і з такою силою вдарився головою об стіл, що чашки і кавник, підстрибнувши, мало не перекинулися. Від різкого звуку чарівник прокинувся і побачив Ганса.

- О! Дорогий друже, який я радий вас бачити, - потягуючись, сказав він і погладив пса, який сів по ліву руку від господаря. - Давайте я вам наллю кави, ось молочко свіже, булочки, масло смачне - спробуйте. Я ще вчора відчув, що ви прийдете. Усю ніч крутився, а вранці встав раніше. У підсумку не виспався. Ось і не помітив, як провалився в сон після сніданку. Як вам булочки?

- Незрівнянно! - подякував йому Ганс. Одразу кіт Матвій приніс йому омлет, і маленький чоловічок почав його наминати за обидві щоки, усім своїм виглядом показуючи, що він на сьомому небі від щастя.

- Та-а-а-ак, - задумливо протягнув чарівник і подивився на Ганса. - Усе в цьому світі добре, крім тих новин, з якими ви до мене завітали. Але не поспішайте, не поспішайте, мій друже, поїжте як слід. Потім усе встигнете мені розповісти. Боюся, день у нас буде довгим і сили нам із вами не завадять.