Орли

Уже почало темніти, коли чарівник і гном підійшли до підніжжя великого гірського хребта. Гори здавалися абсолютно неприступними. Їхні гострі вершини піднімалися високо в небо.

- Ну ось, тут ми і переночуємо, а з першими променями сонця вирушимо далі, - сказав чарівник, знімаючи нагрудну сумочку і допомагаючи гному з неї вилізти. - Ця велика гірська стіна здається неприступною, але я знаю дорогу. Вона не з легких, тому нам треба добряче відпочити.

- Мені так ніяково, чарівнику, що ви несете мене всю дорогу, а я просто сиджу в торбинці й базікаю, - поскаржився гном. - Може, далі я піду сам?

- Не турбуйтеся, мій друже, - чарівник втомлено посміхнувся. - Мені зовсім не важко вас нести, а ось подорожувати з таким цікавим співрозмовником - просто незамінно. Зрештою, я впевнений, що ви ще зіграєте в наших пригодах далеко не останню роль.

Чарівник дістав товсту підстилку, ліг на неї, поклавши торбинку під голову, поруч - свою палицю, і відразу ж заснув. Гном ще походив навколо. Йому було незвично в новому місці. А раптом у темряві чекає якась небезпека? Але втома взяла гору над страхом. Він приліг поруч із чарівником і заплющив очі.

Вранці гнома розбудив запах свіжозвареної кави та омлету. Невже мені все це наснилося, подумав він, і розплющив очі. Чарівник сидів біля багаття і на маленькій сковорідці смажив апетитну яєчню. Поруч стояв похідний чайник, з якого туманом розпливався незрівнянний запах кави. Навпроти чарівника сидів великий орел з величезним жовтим дзьобом і гострими, як кинджал, кігтями. Він уважно спостерігав за діями чарівника.

- А, мій друже, ви прокинулися! Подивіться, який чудовий літній ранок! Яке прозоре повітря! - привітав чарівник Ганса. - Бачу, ви добре виспалися після вчорашнього довгого дня.

- Доброго ранку, чарівнику! Так, дякую, я спав просто чудово, пам'ятаю тільки, як заплющив очі, і ось уже ранок. Вітання, пане орле! - звернувся гном до гостя.

- Доброго ранку, Гансе, - сказав орел. - Я дуже радий нашій зустрічі, ми з вами давно не бачилися. Чарівник мені розповів, куди ви йдете, але, боюся, це неможливо. Перевал, через який ви хотіли йти, був нещодавно завалений великим камінням, а іншої такої ж короткої дороги на той бік немає.

- А як же тоді ми перейдемо через велику гірську стіну? - запитав гном.

Чарівник і орел перезирнулися, а потім обидва подивилися на маленького чоловічка. Ганс відчув щось недобре.

- Друже мій, - ласкаво заговорив чарівник, повернувшись до гнома. - Як ви поставилися б до того, щоб ... - він зробив паузу, вдихнув і продовжив, - трішечки політати?

- Політати?! - пониклим голосом прошепотів Ганс, схопився на ноги, які одразу ж підкосилися. - Як це політати?! Я ж не птах, чарівнику! Я не вмію! І я дуже боюся висоти!

- Я теж не птах, і я знаю, що ви боїтеся висоти, але в нас немає вибору. Ми все обговорили з нашим спільним другом, орлом. Він самотужки нас підняти в повітря не зможе, а вчотирьох з іншими орлами - легко. Я вже знайшов дві довгі й міцні палиці, які ми зв'яжемо навхрест разом, пристебнемо себе до них міцними лямками моєї торбинки, орли нас підіймуть, тримаючи палиці своїми потужними пазурами, і перенесуть через гірський хребет. Кілька годин приємного польоту, і ми там. Як вам ідея?

Гном нічого не відповів - він уже подумки летів над горами: ось орли махають своїми величезними крилами, ось вони пролітають над сніговими вершинами, ось дме сильний і холодний вітер, Ганс випадає з сумочки й, перекидаючись, летить униз... б-р-р-р-р.

- Ось, і омлет готовий, і кава, - чарівник простягнув Гансу сніданок. Гном отямився і розсіяно подивився на тарілку з омлетом і чашку з кавою, потім - на чарівника.
- Добре, я готовий, але тільки все ретельно перевіримо, щоб усе було міцно-міцно прив'язано і прикріплено, домовилися? - запитав гном свого друга.

- Звичайно, я ж чарівник, і зроблю все дуже надійно.

Після сніданку вони взялися майструвати. Зв'язали навхрест дві палиці міцною мотузкою. Чарівник зачарував її від розв'язування. Потім вони зібрали торбинку, пристебнули її до палиць, чарівник протягнув руки в лямки і посадив гнома в маленьку нагрудну сумку.

- Ви готові? - запитали орли.

- Так, ми готові, - відповів чарівник.

- Готові, - тихо підтвердив гном.

Орли підлетіли, схопили кінці палиць і полинули в небо. Мандрівники швидко піднялися до снігових вершин великої гірської стіни. Вітер не був таким холодним і сильним, як його уявляв собі гном, але політ виявився довшим, ніж він думав. За цими вершинами виявилися інші, а за ними ще й ще. Вони летіли весь день. Коли сонце вже почало сідати за обрій, друзі побачили серед гір синє озеро, над яким збирався вечірній туман. З ближнього боку озера був пологий кам'янистий берег, а з дальнього - високі стрімкі скелі.

- Опустіть нас на берег, - крикнув чарівник орлам. І вони повільно приземлилися поруч із водою. Чарівник зняв торбинку, відстебнув її від палиць, зняв нагрудну сумочку і допоміг гному з неї вибратися.

- Прекрасний винахід для гірських польотів, - пожартував він і звернувся до орлів. - Величезне вам спасибі, друзі. Далі на нас чекає шлях через озеро в Чорну печеру. Я вас покличу, коли ми зберемося назад. Нам знову знадобиться ваша допомога, щоб перебратися через гори.

- Звичайно, чарівнику. Ми завжди раді вам допомогти! Але тепер прошу нас вибачити - нам пора. До швидкої зустрічі! - з цими словами вони змахнули своїми величезними крилами, здійнялися в небо і полетіли назад до непрохідних гірських вершин.

Сонце швидко сховалося за горами, стало темно й холодно. Чарівник і гном розвели на березі багаття і приготували собі вечерю. За чаєм, уже прийшовши до тями після польоту, гном поцікавився:

- Чарівнику, а навіщо ми так рано попрощалися з орлами? Ми могли б перелетіти через озеро і бути на місці. Я це до того, що плавати я так само не вмію, як і літати.

Чарівник розсміявся і подивився на гнома.

- Це дуже давнє зачароване озеро. У ньому безліч таємниць і ніхто навіть достеменно не знає, наскільки воно глибоке. Той бік, де розташована брама в Чорну печеру, є неприступною прямовисною скелею. До неї можна підлетіти, але висадитися там ніяк не вийде. Крім того, з повітря печери не видно, так зачарували спеціально. Переплисти озеро теж не можна - у ньому безліч пасток для випадкових мандрівників - вири та інші небезпеки. Тому ми через озеро підемо.

- Як же ми підемо по воді? - запитав Ганс і недовірливо подивився на чарівника. - Це ж неможливо! Чи ви маєте намір використати якесь заклинання?

- Ні, - засміявся чарівник. - Всупереч чуткам, чарівники не такі вже й всемогутні. Я не можу сам по собі літати або ходити по воді. Точніше не завжди можу. Для таких справ мені потрібен особливий чарівний ціпок, а в мене такого немає. Але ми зможемо перейти озеро вбрід. У стародавні часи, коли добрі чарівники перемогли й вигнали всіх злих чаклунів, вони відібрали в них чарівні ціпки і, щоб ніхто й ніколи ними не скористався для злих справ знову, сховали їх у Чорній печері. Її охороняють гірські тролі, яких не можна ні підкупити, ні зачарувати. А дорога туди лежить через синє озеро. І тільки ми, добрі чарівники, знаємо, де і як його перейти. Завтра вранці я тобі все покажу. А зараз давай відпочинемо, мій дорогий друже, нам уже недалеко залишилося до мети.

Чарівник ліг спати, і гном послідував його прикладу.