Чорний вітер

Здалеку дирижабль здавався Марусі з Якусем маленьким, а зблизька виявився великим. Витягнута куля розміром з автобус, немов пушинка, ширяла в повітрі, а під нею на мотузках висіла металева кабіна з круглими ілюмінаторами. Широкі двері кабіни були відчинені навстіж. До них вели довгі сходи, якими Том спритно видерся всередину. За ним пішли всі, крім бородатого гнома зі зв'язкою ключів, який і привів подорожніх на аеродром.

- А ви хіба з нами не полетите? - здивувалася Маруся.

- Ні, я буду тільки місце займати в кабіні, - відповів гном. - Та й справ у мене тут вистачає. Зараз багато снігу в горах, тому часто сходять лавини і трапляються каменепади, і мені щодня потрібно розчищати і лагодити дороги.

Маруся з Якусем засмутилися. Їм знову доводилося розлучатися зі своїм другом гномом, який так багато їм допомагав.

- Дуже шкода, - сказав гному Якусь. - Але ми ж із вами ще побачимося?


- Звісно, я буду вас чекати, - заспокоїв його гном. - А коли ви знайдете короля, новина миттєво розлетиться по всьому чарівному світу, і ми обов'язково прийдемо до королівського міста, щоб висловити йому свою повагу.

Гном відійшов від дирижабля і помахав Марусі з Якусем рукою на прощання. Пілот прибрав драбину і зачинив двері кабіни. Діти зручніше влаштувалися на сидіннях. Так само вчинили бабуся і принц Віан, з кишені куртки якого визирала цікава мишка. Вона дуже хвилювалася, бо ніколи ще не літала на дирижаблях, так само, як і всі інші подорожні. Бабуся і принц дивилися в ілюмінатори, а Марусі з Якусем було шалено цікаво поспостерігати за тим, як пілот керуватиме такою махиною. Тим паче, що вони сиділи просто за ним.

Том натиснув на якісь кнопки, потягнув важелі й мотузки, покрутив клапани, і дирижабль почав безшумно підніматися в повітря. А коли позаду кабіни закрутився великий і галасливий пропелер, вони полетіли дедалі швидше й швидше вгору, до самої верхівки гори.

- Ой, ми ж зараз вріжемося в стелю! - злякалася Маруся.

Але в цей момент збоку з'явився широкий тунель, у кінці якого виднілося небо. Том майстерно повернув дирижабль усередину тунелю, і незабаром вони летіли над засніженими вершинами високих гір. Кабіну погойдувало на сильному вітрі, свист якого було чути, незважаючи на шум пропелера. Усі з подивом і хвилюванням дивилися в ілюмінатори, усі, крім Тома, який зосереджено керував дирижаблем за допомогою важелів і кнопок.

Після полудня гори стали нижчими, і вдалині постав Темний ліс. Багато дерев цього таємничого лісу не скидали листя на зиму, тому зверху він здавався суцільним океаном листя темно-зеленого кольору.

Дирижабль летів невисоко над деревами. Том пояснив, що так безпечніше, хоча й зізнався, що Темний ліс наводив на нього жах. Але Марусі з Якусем зовсім не було страшно, адже вони знали, що в ньому мешкали їхні друзі - лісові ельфи, завжди готові прийти на допомогу. Їм навіть здавалося іноді, що крізь крону дерев вони бачили зелені шапочки лісових чоловічків. Але, найімовірніше, їм це просто ввижалося.

- Томе, підкажіть, коли закінчиться ліс і почнуться Темні краї? - крізь шум пропелера прокричав Якусь.

- Он, подивіться вперед, бачите чорне небо попереду? Це вони, Темні краї, - пілот обернувся і показав у бік переднього ілюмінатора.

Якусь побачив, як на горизонті росла смуга чорного неба. На її тлі з'являлися червоні спалахи чи то грози, чи то вулканів. Поступово ставало все темніше й темніше. Ось закінчився ліс, і внизу з'явилася сіра випалена земля з кострубатими висохлими деревами. Попереду виднілися вулкани, що випускали в небо чорні хмари диму. А перед ними на чорній землі світилася Біла фортеця.

- Дивіться! Дивіться! Он вона! - закричали Маруся з Якусем. - Нам туди! Ура!

- Діти, почекайте, - сказала бабуся і звернулася до пілота. - Томе, щось сталося?

І тут усі помітили, що дирижабль не слухається керування. Том відчайдушно смикав за важелі й троси, натискав кнопки в різній послідовності, але повітряну кулю піднімало дедалі вище й вище, її повільно крутило й зносило в бік вулканів.

- Я не розумію, що відбувається, - говорив Том. - Що б я не робив, машина поводиться по-своєму. Вона взагалі не слухається мене.

Дирижабль силою смикнуло вгору, закрутило й понесло ще швидше. І тут принц Віан здогадався, у чому справа.

- Це чорний вітер, - сказав він, - стародавнє охоронне закляття, яке наклали чаклуни на Білу фортецю. Як же я про нього забув?! Воно несе нас до вулканів.

- Що ж нам робити? - злякалися Маруся з Якусем.

- Усе буде добре! - відповів їм Том. - Якийсь там чорний вітер проти найкращого пілота гірської країни. А ось ми ще подивимося, хто кого!

І він почав вирівнювати дирижабль, який кидало з боку в бік і на величезній швидкості несло в бік скель. Вулкани були вже близько. Відчувався сильний запах гару. Ось уже їдкий дим заповнив кабіну, і стало важко дихати.

Том же боровся із заклинанням щосили. Він використовував усю свою майстерність, щоб хоч якось сповільнити падіння. І ось, коли дирижабль уже летів просто на скелі й мав неминуче розбитися, пілот смикнув одразу за кілька важелів, і машина несподівано злетіла високо в небо. Вона перестрибнула через гори, на великій швидкості влетіла в щільні хмари і стала по спіралі спускатися на землю.

- Ми знижуємося, - закричав Том, - посадка буде жорсткою, тому тримайтеся!

- Марусю, Якусю, пригніться, - сказала бабуся, - і обхопіть голову руками, щоб не вдаритися. І ви, принце, зробіть те ж саме!

Принц дослухався до поради бабусі, нагнувся й обхопив голову руками. Дирижабль, кружляючи, стрімко падав. Усі приготувалися до того, що ось-ось він удариться об тверду землю і розлетиться на частини. Але замість цього кабіна торкнулася чогось дуже м'якого, плавно зупинилася і зі скрипом повільно лягла на бік. Маруся з Якусем, бабуся і принц випали зі своїх крісел і здивовано переглянулися.

Том відчинив двері, виліз назовні на кабіну і допоміг вибратися Марусі з Якусем, принцу і бабусі. Щойно всі вилізли, як одразу опинилися в тумані. Настільки густому, що вони ледве бачили одне одного. Навколо було так тихо, що Маруся з Якусем чули власне дихання.

- Де це ми? - запитав принц пілота.

- Гадки не маю, але я знаю, як перевірити, - відповів Том. - У вас є мотузка?

- Так, є, зараз принесу з рюкзака, - сказала Маруся і зникла в кабіні.

Вона принесла довгу мотузку, якою Якусь міцно обв'язав Тома, щоб той не загубився в тумані. Потім вони удвох спустили пілота на землю, і він зник у тумані, немов занурився в молоко. Судячи з руху мотузки, Том ходив навколо кабіни. Незабаром він голосно постукав по ній і крикнув, щоб його піднімали. Принц і бабуся витягли гнома з туману.

- Що там? - тихо запитала його бабуся.

- Болото, - вимовив Том і показав на свої мокрі по коліна ноги.