13
Долина квітучих лугів
Вранці небо на чарівній стелі в хатині старого троля було блакитним і сонячним. Прозорі хмари повільно пропливали з одного кінця кімнати в інший. Вони набували найдивовижніших форм. Одна хмара була схожа на ведмедика, а інша - на листочок. Он іде гірський гном, а поруч із ним пливе велика риба, але тільки задом наперед.
Якусь ще довго роздивлявся б химерні повітряні фігури, вгадуючи в них тварин і предмети, якби не пролунав голос бабусі:
- Марусю, Якусю, прокидайтеся і вставайте. Сніданок зараз охолоне.
- Бабусю, я вчора забула спитати, - сказала Маруся, сідаючи на ліжко і потягуючись спросоння. - Ця стеля, вона показує те небо, що й зовні, чи своє, особливе?
- Гарне питання. От і поставте його гобліну за сніданком.
Маруся з Якусем одягнулися, вмилися й сіли снідати. Всі інші - бабуся, принц Віан, гном Том, гоблін Роні та його дідусь - уже поїли і за черговою чашкою ранкової кави обговорювали майбутню дорогу.
- Долина квітучих лугів - це дивовижне місце! - сказав старий гоблін. - Про неї в наших краях чули всі, але мало хто міг туди потрапити.
- Туди так важко дістатися? - запитав принц Віан.
- Аж ніяк, дорога туди зовсім не складна, якщо знати, як пройти через болото, - відповів старий. - Однак навіть якщо ви прийдете туди, куди потрібно, ви все одно не знайдете долину, якщо вона сама не захоче, щоб ви її знайшли.
- Отже, якщо долина з якоїсь причини не захоче нас впустити, ми даремно втратимо час і сили на прогулянку болотом? - зауважила бабуся.
- Тоді, може, нам краще спробувати дістатися до Білої фортеці? Якою б важкою не була дорога через вулкани, шансів знайти там мого брата більше, ніж якщо сподіватися на те, що якась долина захоче нас впустити, - сказав Віан, встав з-за столу й підійшов до вікна, щоб подивитися на вогняні гори на горизонті.
- Я б погодився з вами, принце, якби вчора не побачив чарівні браслети, - гоблін показав рукою в бік Марусі з Якусем. - Адже вони були зроблені великою феєю, могутньою чарівницею, і вони не просто так вказують вам дорогу до неї. Я думаю, що таким чином фея сама вас кличе. Ну, а якщо я помиляюся, тоді ви зі спокійною душею спробуєте перебратися через вулкани в Темні краї.
Поки дорослі розмовляли, діти їли смачні булочки та запивали їх чаєм. Маруся мріяла про те, як нарешті побачить справжніх фей, про яких читала так багато книжок і дивилася ще більше мультиків. Якусь тим часом думав про те, що бачив цієї ночі. Його дуже турбувала зустріч старого гобліна з величезним чорним вовком. А раптом це пастка? А що, якщо наприкінці шляху на них чекає вовк?
- Пане гобліне, - нарешті наважився запитати Якусь.
- Так, мій друже? - люб'язно відгукнувся дідок.
- А на нас не чекають жодні небезпеки дорогою в долину?
Гоблін пильно подивився на Якуся, немов зрозумів, чому він запитує, хитро посміхнувся і відповів:
- Ні, жодні небезпеки вам не загрожують, і я в цьому абсолютно впевнений.
Якусь подякував гобліну за відповідь і вдав, що він його заспокоїв, але про себе подумав: "Треба терміново розповісти про нічну подію бабусі, вона має знати про небезпеку".
- А можна поставити вам питання не про долину? - змінила тему Маруся.
- Так, звісно, - відповів гоблін.
- Вранці ми з Якусем довго лежали в ліжках, розглядаючи чудове небо на стелі вашого будинку. Це те ж саме небо, що й зовні, чи воно інше?
- Іноді таке саме, як зовні, а іноді інше, - задумливо відповів дідок. - Цей чарівний небосхил мені дуже давно подарувала велика фея. За цей час я помітив, що небо змінюється разом із моїм настроєм. Якщо мені спокійно, то воно ясне, якщо ж мене щось тривожить, то воно похмуре.
Якусь крадькома глянув на стелю і побачив, що нею повзли низькі сірі хмари, немов наближалася холодна і дощова осінь. "Так-так-так, гобліна вочевидь схвилювало моє запитання про небезпеку, тому й небо таке тривожне", - подумав Якусь.
Після сніданку Якусь розповів бабусі про те, що цієї ночі він бачив величезного чорного вовка і старого гобліна.
- Дуже цікаво, знову цей вовк, - задумливо сказала бабуся. - Я думаю, що ми обов'язково розгадаємо і цю таємницю, а поки що будемо дуже обережні.
- Добре, але хіба ти не боїшся вовка? - здивувався спокою бабусі Якусь.
- Ні, не боюся, і ти не бійся, - відповіла бабуся. - А якщо на нас хтось нападе, то ми вже точно зможемо за себе постояти. Правда?
- Так, вірно, - невпевнено протягнув Якусь.
- Ну все, збирайтеся і ходімо вже, - сказала бабуся і пішла за своїм рюкзаком.
Маруся, Якусь, бабуся, Віан і Том подякували старому гобліну за гостинність, попрощалися з ним і слідом за Роні пішли стежкою вниз пагорба в непроникний білий туман. Юний гоблін упевнено вів їх через болото, немов багато разів ходив цією дорогою.
- Роні, а можна вас запитати? - сказав Віан.
- Так, звісно, - відповів Роні, перестрибуючи через калюжу з пагорба на пагорб.
- А ви самі коли-небудь були в долині квітучих лугів?
- Багато разів.
- Як багато разів?! - перепитала його бабуся. - Я думала, що в долину потрапити майже неможливо, і мало кому це вдавалося!
- Чаклуни туди, звісно, не потраплять, вони її не знайдуть. А я туди часто бігаю, майже щодня. Там тепло і скрізь ростуть смачні фрукти. І в мене там багато друзів. Та ось, ми вже майже прийшли, - Роні показав рукою в бік різнобарвного сяйва, що виникло попереду в тумані.
Вони пройшли ще зовсім небагато, і раптом туман зник, і перед мандрівниками відкрилася неймовірно гарна картина: серед високих гір, верхівки яких були вкриті снігом, розкинулася строката долина, зіткана з безлічі різнокольорових лугів. Серед квіткових клаптиків височіли вкриті дивовижними деревами пагорби, між якими швидко бігли сині й зелені річки. Вони брали свій початок із райдужних водоспадів, що падали в долину з високих гір. Навкруги чувся спів птахів і скрекотіння комах. Великі метелики незвичайної краси перелітали з квітки на квітку. У небі кружляли зграї ластівок і папуг. На луках паслися коні й олені, стрибали кролики.
Якусь ще довго роздивлявся б химерні повітряні фігури, вгадуючи в них тварин і предмети, якби не пролунав голос бабусі:
- Марусю, Якусю, прокидайтеся і вставайте. Сніданок зараз охолоне.
- Бабусю, я вчора забула спитати, - сказала Маруся, сідаючи на ліжко і потягуючись спросоння. - Ця стеля, вона показує те небо, що й зовні, чи своє, особливе?
- Гарне питання. От і поставте його гобліну за сніданком.
Маруся з Якусем одягнулися, вмилися й сіли снідати. Всі інші - бабуся, принц Віан, гном Том, гоблін Роні та його дідусь - уже поїли і за черговою чашкою ранкової кави обговорювали майбутню дорогу.
- Долина квітучих лугів - це дивовижне місце! - сказав старий гоблін. - Про неї в наших краях чули всі, але мало хто міг туди потрапити.
- Туди так важко дістатися? - запитав принц Віан.
- Аж ніяк, дорога туди зовсім не складна, якщо знати, як пройти через болото, - відповів старий. - Однак навіть якщо ви прийдете туди, куди потрібно, ви все одно не знайдете долину, якщо вона сама не захоче, щоб ви її знайшли.
- Отже, якщо долина з якоїсь причини не захоче нас впустити, ми даремно втратимо час і сили на прогулянку болотом? - зауважила бабуся.
- Тоді, може, нам краще спробувати дістатися до Білої фортеці? Якою б важкою не була дорога через вулкани, шансів знайти там мого брата більше, ніж якщо сподіватися на те, що якась долина захоче нас впустити, - сказав Віан, встав з-за столу й підійшов до вікна, щоб подивитися на вогняні гори на горизонті.
- Я б погодився з вами, принце, якби вчора не побачив чарівні браслети, - гоблін показав рукою в бік Марусі з Якусем. - Адже вони були зроблені великою феєю, могутньою чарівницею, і вони не просто так вказують вам дорогу до неї. Я думаю, що таким чином фея сама вас кличе. Ну, а якщо я помиляюся, тоді ви зі спокійною душею спробуєте перебратися через вулкани в Темні краї.
Поки дорослі розмовляли, діти їли смачні булочки та запивали їх чаєм. Маруся мріяла про те, як нарешті побачить справжніх фей, про яких читала так багато книжок і дивилася ще більше мультиків. Якусь тим часом думав про те, що бачив цієї ночі. Його дуже турбувала зустріч старого гобліна з величезним чорним вовком. А раптом це пастка? А що, якщо наприкінці шляху на них чекає вовк?
- Пане гобліне, - нарешті наважився запитати Якусь.
- Так, мій друже? - люб'язно відгукнувся дідок.
- А на нас не чекають жодні небезпеки дорогою в долину?
Гоблін пильно подивився на Якуся, немов зрозумів, чому він запитує, хитро посміхнувся і відповів:
- Ні, жодні небезпеки вам не загрожують, і я в цьому абсолютно впевнений.
Якусь подякував гобліну за відповідь і вдав, що він його заспокоїв, але про себе подумав: "Треба терміново розповісти про нічну подію бабусі, вона має знати про небезпеку".
- А можна поставити вам питання не про долину? - змінила тему Маруся.
- Так, звісно, - відповів гоблін.
- Вранці ми з Якусем довго лежали в ліжках, розглядаючи чудове небо на стелі вашого будинку. Це те ж саме небо, що й зовні, чи воно інше?
- Іноді таке саме, як зовні, а іноді інше, - задумливо відповів дідок. - Цей чарівний небосхил мені дуже давно подарувала велика фея. За цей час я помітив, що небо змінюється разом із моїм настроєм. Якщо мені спокійно, то воно ясне, якщо ж мене щось тривожить, то воно похмуре.
Якусь крадькома глянув на стелю і побачив, що нею повзли низькі сірі хмари, немов наближалася холодна і дощова осінь. "Так-так-так, гобліна вочевидь схвилювало моє запитання про небезпеку, тому й небо таке тривожне", - подумав Якусь.
Після сніданку Якусь розповів бабусі про те, що цієї ночі він бачив величезного чорного вовка і старого гобліна.
- Дуже цікаво, знову цей вовк, - задумливо сказала бабуся. - Я думаю, що ми обов'язково розгадаємо і цю таємницю, а поки що будемо дуже обережні.
- Добре, але хіба ти не боїшся вовка? - здивувався спокою бабусі Якусь.
- Ні, не боюся, і ти не бійся, - відповіла бабуся. - А якщо на нас хтось нападе, то ми вже точно зможемо за себе постояти. Правда?
- Так, вірно, - невпевнено протягнув Якусь.
- Ну все, збирайтеся і ходімо вже, - сказала бабуся і пішла за своїм рюкзаком.
Маруся, Якусь, бабуся, Віан і Том подякували старому гобліну за гостинність, попрощалися з ним і слідом за Роні пішли стежкою вниз пагорба в непроникний білий туман. Юний гоблін упевнено вів їх через болото, немов багато разів ходив цією дорогою.
- Роні, а можна вас запитати? - сказав Віан.
- Так, звісно, - відповів Роні, перестрибуючи через калюжу з пагорба на пагорб.
- А ви самі коли-небудь були в долині квітучих лугів?
- Багато разів.
- Як багато разів?! - перепитала його бабуся. - Я думала, що в долину потрапити майже неможливо, і мало кому це вдавалося!
- Чаклуни туди, звісно, не потраплять, вони її не знайдуть. А я туди часто бігаю, майже щодня. Там тепло і скрізь ростуть смачні фрукти. І в мене там багато друзів. Та ось, ми вже майже прийшли, - Роні показав рукою в бік різнобарвного сяйва, що виникло попереду в тумані.
Вони пройшли ще зовсім небагато, і раптом туман зник, і перед мандрівниками відкрилася неймовірно гарна картина: серед високих гір, верхівки яких були вкриті снігом, розкинулася строката долина, зіткана з безлічі різнокольорових лугів. Серед квіткових клаптиків височіли вкриті дивовижними деревами пагорби, між якими швидко бігли сині й зелені річки. Вони брали свій початок із райдужних водоспадів, що падали в долину з високих гір. Навкруги чувся спів птахів і скрекотіння комах. Великі метелики незвичайної краси перелітали з квітки на квітку. У небі кружляли зграї ластівок і папуг. На луках паслися коні й олені, стрибали кролики.
Маруся з Якусем дивилися на все це з широко відкритими від подиву ротами. І справа була не стільки в тій красі, яка постала перед ними, скільки в тому, чого не виявилося за ними. Коли вони обернулися, то побачили, що туман зник, а замість нього до найвищих гір простягалися різнокольорові луки. На небі світило яскраве сонце і пропливали легкі прозорі хмаринки. Навколо було справжнє літо.
Маруся з Якусем прийшли до тями тільки тоді, коли до них підійшов Роні з великим букетом польових квітів. Він простягнув їх Марусі і сказав:
- Понюхай, як вони смачно пахнуть! Це незвичайні квіти.
Маруся нахилилася до букета і вдихнула. Аромат квітів виявився таким сильним і п'янким, що в Марусі запаморочилося в голові. Вона похитнулася і, напевно, впала б, якби не схопила Якуся за руку. Прийшовши до тями, вона подякувала Роні за букет, узяла його і потім уже обережніше вдихала його чарівний аромат.
- Я таких гарних квітів ніколи не бачила, - сказала Маруся.
- Це ще що! - відповів Роні. - Тут є луки, де ростуть квіти набагато вищі за мене. Вночі вони нахиляються до землі й випускають особливий сонний аромат. Якщо його вдихнути, то всю ніч снитимуться добрі кольорові сни.
- А ви пробували там спати? - поцікавився Якусь.
- Так, багато разів, - радісно відповів Роні. - Це незабутні враження.
- Ось, виходить, якими раніше були Темні краї? - запитав принц Віан.
- Я сам їх не бачив, звісно, адже це було дуже давно, але феї розповідали мені, що саме таким раніше був світ, де зараз панує страх і темрява, - сумно сказав Роні. - Вогняні гори були зеленими та з засніженими вершинами. Випалена земля була вкрита різнокольоровими луками та пагорбами. Літо було цілий рік, і всі жили в мирі та радості. Але прийшли чаклуни, і феям довелося сховати чарівний світ тут.
- А де ж феї? - запитала Маруся.
- Ходімо, я вас до них приведу, - відповів Роні й показав подорожнім слідувати за ним.
Вони довго йшли через різнокольорові луки, поки не прийшли до дивовижного пагорба. Маруся з Якусем не одразу зрозуміли, що, власне, не так, аж поки не побачили, що дерева на ньому були прозорими, наче зробленими з різнобарвного скла. Тільки це було не скло, а прозоре дерево, прозоре листя, прозора трава. Причому вони - не може бути! - світилися зсередини ледве помітним сяйвом.
- Ви вже помітили? - поцікавився Роні.
- Вони світяться! - здивовано відповів Якусь.
- Так, усе правильно. Вдень на сонці це не так помітно, а вночі - вам потрібно побачити це вночі. Це не передати словами. Я нічого красивішого не бачив на цьому світі. Крім туманних боліт, звісно, - сказав Роні.
І тут між прозорих стовбурів дерев Маруся з Якусем побачили чорну тінь. Вона росла й росла, поки не перетворилася на обриси величезного страшного чорного вовка з великими червоними очима. Він вийшов просто на них, вискаливши свої гострі, як ножі, зуби. Бабуся загородила собою Марусю з Якусем, вихопила з рюкзака кинджал і направила його на вовка. Так само вчинив принц Віан. Том і Роні заціпеніли від страху.
Маруся з Якусем прийшли до тями тільки тоді, коли до них підійшов Роні з великим букетом польових квітів. Він простягнув їх Марусі і сказав:
- Понюхай, як вони смачно пахнуть! Це незвичайні квіти.
Маруся нахилилася до букета і вдихнула. Аромат квітів виявився таким сильним і п'янким, що в Марусі запаморочилося в голові. Вона похитнулася і, напевно, впала б, якби не схопила Якуся за руку. Прийшовши до тями, вона подякувала Роні за букет, узяла його і потім уже обережніше вдихала його чарівний аромат.
- Я таких гарних квітів ніколи не бачила, - сказала Маруся.
- Це ще що! - відповів Роні. - Тут є луки, де ростуть квіти набагато вищі за мене. Вночі вони нахиляються до землі й випускають особливий сонний аромат. Якщо його вдихнути, то всю ніч снитимуться добрі кольорові сни.
- А ви пробували там спати? - поцікавився Якусь.
- Так, багато разів, - радісно відповів Роні. - Це незабутні враження.
- Ось, виходить, якими раніше були Темні краї? - запитав принц Віан.
- Я сам їх не бачив, звісно, адже це було дуже давно, але феї розповідали мені, що саме таким раніше був світ, де зараз панує страх і темрява, - сумно сказав Роні. - Вогняні гори були зеленими та з засніженими вершинами. Випалена земля була вкрита різнокольоровими луками та пагорбами. Літо було цілий рік, і всі жили в мирі та радості. Але прийшли чаклуни, і феям довелося сховати чарівний світ тут.
- А де ж феї? - запитала Маруся.
- Ходімо, я вас до них приведу, - відповів Роні й показав подорожнім слідувати за ним.
Вони довго йшли через різнокольорові луки, поки не прийшли до дивовижного пагорба. Маруся з Якусем не одразу зрозуміли, що, власне, не так, аж поки не побачили, що дерева на ньому були прозорими, наче зробленими з різнобарвного скла. Тільки це було не скло, а прозоре дерево, прозоре листя, прозора трава. Причому вони - не може бути! - світилися зсередини ледве помітним сяйвом.
- Ви вже помітили? - поцікавився Роні.
- Вони світяться! - здивовано відповів Якусь.
- Так, усе правильно. Вдень на сонці це не так помітно, а вночі - вам потрібно побачити це вночі. Це не передати словами. Я нічого красивішого не бачив на цьому світі. Крім туманних боліт, звісно, - сказав Роні.
І тут між прозорих стовбурів дерев Маруся з Якусем побачили чорну тінь. Вона росла й росла, поки не перетворилася на обриси величезного страшного чорного вовка з великими червоними очима. Він вийшов просто на них, вискаливши свої гострі, як ножі, зуби. Бабуся загородила собою Марусю з Якусем, вихопила з рюкзака кинджал і направила його на вовка. Так само вчинив принц Віан. Том і Роні заціпеніли від страху.
