14
Скляний ліс
Маруся з Якусем бачили, як сяяло на сонці лезо бабусиного кинджала, готове в одну мить проткнути величезного вовка, але раптом лезо кинджала опустилося, і бабуся спокійно сказала вовку:
- Ну, добре, і навіщо потрібен весь цей спектакль?
Усі обернулися на бабусю, не вірячи своїм очам. А вовк тим часом невдоволено зітхнув і, голосно чхнувши, перетворився на чорну хмару пилу, з якої до подорожніх вийшов чарівник Блакитної гори.
- Ну, добре, і навіщо потрібен весь цей спектакль?
Усі обернулися на бабусю, не вірячи своїм очам. А вовк тим часом невдоволено зітхнув і, голосно чхнувши, перетворився на чорну хмару пилу, з якої до подорожніх вийшов чарівник Блакитної гори.
- Чарівник?! - вигукнули Маруся з Якусем.
- Так, мої дорогі, це я, - широко посміхався чарівник.
- Як ви нас налякали! Але все одно, який же я радий вас бачити! - сказав Віан.
- І ми теж! - Маруся з Якусем обійняли старого друга.
- Дякую за добрі слова, принце! Дякую, мої юні любителі пригод!
- Та вам у цирку треба виступати з вашими фокусами! - пролунав суворий голос бабусі.
- Вибачте мені, будь ласка, - чарівник опустив голову, прикидаючись, наче почувався дуже винуватим, але потім крізь пустотливий сміх додав, - але мені страшенно хотілося вас здивувати!
- Страшенно у вас і вийшло. Он, Роні з Томом досі тремтять, - зауважила бабуся.
- Але ж вийшло ефектно! Та ще раз прошу у вас вибачення.
- Але навіщо вам потрібно було перевтілюватися в чорного вовка? - запитала Маруся.
- Як завжди - щоб ворог не дізнався про наші плани, - відповів чарівник.
- Про які плани? - поцікавився Якусь.
- Обіцяю, що дуже скоро ви все дізнаєтеся. А зараз ідіть за мною, мої дорогі, на вас чекає велика фея, - чарівник змахнув своїм ціпком, скляні дерева розступилися, і мандрівники побачили жовту стежину, яка піднімалася поміж дерев на пагорб. Марусі з Якусем здалося, що стежка ця була дуже схожа на ту, що вела до будиночка чарівника Блакитної гори.
Вони йшли за чарівником угору пагорбом через скляний ліс, зустрічаючи по дорозі дивовижних птахів і метеликів, таких самих різнокольорових і прозорих, як самі дерева. Сонячні промені, пронизуючи листя, грали на одязі подорожніх червоними, зеленими, синіми, жовтими і фіолетовими барвами. Але найдивовижніше чекало на Марусю з Якусем попереду, коли шлях їм перегородив водоспад. Блакитна стіна виникала нізвідки і зникала так само в нікуди.
- Це не простий водоспад, а непрохідні ворота до замку великої феї, - пояснив чарівник. - Непрохідні для лиходіїв і чаклунів. Але ж серед нас таких немає, тому всі візьміться за руки і йдіть за мною. Так, і судячи з того, що в Темні краї ви прилетіли на дирижаблі, ви не боїтеся літати. Уперед!
Коли Маруся з Якусем входили у водоспад, вони заплющили очі й затримали дихання, немов пірнали у воду. Але вони не тільки не промокли, а й узагалі нічого не відчули за винятком неймовірної легкості в тілі. Їхні ноги відірвалися від землі, і вони влетіли в яскраве світло, яке перетворилося на верхівку пагорба. Вона була вкрита квітами, а посередині ріс величезний старий дуб. Не прозорий чи скляний, а справжній, як ті, що росли в чарівному лісі.
Маруся і Якусь, бабуся і принц Віан, гоблін Роні і гном Том не могли повірити в те, що відбувається. Вони стали невагомими і, як пушинки, літали над галявиною.
- Ой-ой-ой-ой! - закричав Якусь, коли перевернувся догори дриґом і безладно бовтав ногами та махав руками. - Я не розумію, як перевернутися назад!
- Якусю, дивись! Усе дуже просто! Як це чудово! - Маруся вже зрозуміла, як керувати собою в повітрі, й гасала галявиною, злітала високо в небо і, кружляючи, опускалася на землю. - Не треба нічого робити руками і ногами, ти просто подумай, куди ти хочеш полетіти, і тоді полетиш. Ось так!
І вона знову злетіла в небо.
- Так, мої дорогі, це я, - широко посміхався чарівник.
- Як ви нас налякали! Але все одно, який же я радий вас бачити! - сказав Віан.
- І ми теж! - Маруся з Якусем обійняли старого друга.
- Дякую за добрі слова, принце! Дякую, мої юні любителі пригод!
- Та вам у цирку треба виступати з вашими фокусами! - пролунав суворий голос бабусі.
- Вибачте мені, будь ласка, - чарівник опустив голову, прикидаючись, наче почувався дуже винуватим, але потім крізь пустотливий сміх додав, - але мені страшенно хотілося вас здивувати!
- Страшенно у вас і вийшло. Он, Роні з Томом досі тремтять, - зауважила бабуся.
- Але ж вийшло ефектно! Та ще раз прошу у вас вибачення.
- Але навіщо вам потрібно було перевтілюватися в чорного вовка? - запитала Маруся.
- Як завжди - щоб ворог не дізнався про наші плани, - відповів чарівник.
- Про які плани? - поцікавився Якусь.
- Обіцяю, що дуже скоро ви все дізнаєтеся. А зараз ідіть за мною, мої дорогі, на вас чекає велика фея, - чарівник змахнув своїм ціпком, скляні дерева розступилися, і мандрівники побачили жовту стежину, яка піднімалася поміж дерев на пагорб. Марусі з Якусем здалося, що стежка ця була дуже схожа на ту, що вела до будиночка чарівника Блакитної гори.
Вони йшли за чарівником угору пагорбом через скляний ліс, зустрічаючи по дорозі дивовижних птахів і метеликів, таких самих різнокольорових і прозорих, як самі дерева. Сонячні промені, пронизуючи листя, грали на одязі подорожніх червоними, зеленими, синіми, жовтими і фіолетовими барвами. Але найдивовижніше чекало на Марусю з Якусем попереду, коли шлях їм перегородив водоспад. Блакитна стіна виникала нізвідки і зникала так само в нікуди.
- Це не простий водоспад, а непрохідні ворота до замку великої феї, - пояснив чарівник. - Непрохідні для лиходіїв і чаклунів. Але ж серед нас таких немає, тому всі візьміться за руки і йдіть за мною. Так, і судячи з того, що в Темні краї ви прилетіли на дирижаблі, ви не боїтеся літати. Уперед!
Коли Маруся з Якусем входили у водоспад, вони заплющили очі й затримали дихання, немов пірнали у воду. Але вони не тільки не промокли, а й узагалі нічого не відчули за винятком неймовірної легкості в тілі. Їхні ноги відірвалися від землі, і вони влетіли в яскраве світло, яке перетворилося на верхівку пагорба. Вона була вкрита квітами, а посередині ріс величезний старий дуб. Не прозорий чи скляний, а справжній, як ті, що росли в чарівному лісі.
Маруся і Якусь, бабуся і принц Віан, гоблін Роні і гном Том не могли повірити в те, що відбувається. Вони стали невагомими і, як пушинки, літали над галявиною.
- Ой-ой-ой-ой! - закричав Якусь, коли перевернувся догори дриґом і безладно бовтав ногами та махав руками. - Я не розумію, як перевернутися назад!
- Якусю, дивись! Усе дуже просто! Як це чудово! - Маруся вже зрозуміла, як керувати собою в повітрі, й гасала галявиною, злітала високо в небо і, кружляючи, опускалася на землю. - Не треба нічого робити руками і ногами, ти просто подумай, куди ти хочеш полетіти, і тоді полетиш. Ось так!
І вона знову злетіла в небо.
- Марусю, не підіймайся так високо! - суворо крикнула їй бабуся. Сама вона теж уже зрозуміла, як літати, але намагалася рухатися в повітрі повільно й обережно.
Нарешті й Якусь зрозумів, що треба робити, і разом із Марусею, Роні та Томом грав у забавки-доганялки над квітковою галявиною.
- От навіщо ви зробили їх невагомими? Вони ж зараз, чого доброго, розіб'ються, - докірливо звернулася бабуся до чарівника.
- Заспокойтеся, тут неможливо навіть поранитися, - сміючись, відповів чарівник. - Велика фея все передбачила. Бачили б ви, як я гасав у повітрі, коли вперше тут опинився. Ех!
- Ой, навіть не уявляю собі! - пожартувала бабуся.
- Послухайте, адже там хтось є на дереві, - долучився до бесіди принц Віан.
- Це феї, і нам давно пора б їх провідати, - сказав чарівник і помахав рукою Марусі з Якусем, показуючи, щоб вони закінчували бавитися і приєднувалися до нього.
Повільно підлетівши до розлогого дуба, подорожні помітили серед його гілок яскраві вогники світла. Вони були схожі на зірочки розміром із дитячу долоньку. Вогники світилися ніжним білим світлом, але інколи ставали рожевими чи фіолетовими, немов у них змінювався настрій. Маруся з Якусем не помітили, як невдовзі опинилися серед вогників, що швидко літали довкола, немов граючись із ними. Дітям навіть здалося, ніби вогники сміються, і вони не помилилися - вогники справді сміялися і вітали дітей.
- Привіт, Марусю і Якусю! Привіт! - лунав дзвінкий голос вогників. - Ласкаво просимо! Ми завжди раді друзям!
- Здрастуйте! Дуже приємно познайомитися! - відповідали вогникам діти.
- Чарівнику, це і є феї? - пошепки запитала Маруся.
- Так, це вони, - відповів чарівник.
- Але я завжди уявляла собі, що феї - це такі маленькі дівчатка з прозорими крилами, як у метеликів, і з чарівними паличками, з яких вилітають зірочки!
- Феї можуть перетворюватися на кого завгодно, навіть на маленьких дівчаток із крилами, - чарівник усміхнувся. - Але зараз ти бачиш їх такими, якими вони є насправді. І коли у своєму світі ти дивишся на небо і бачиш зірочку, що пролітає, це цілком може бути... А, ось і королева! Здрастуйте, велика феє!
Чарівник чемно вклонився і від старанності мало не перекинувся в повітрі.
- Здрастуйте, мій друже! Здрастуйте, дорогі гості! - пролунав з усіх боків дзвінкий і веселий голос феї, немов усі вогники відразу розмовляли з ними.
Маруся з Якусем побачили, як з боку дерева до них повільно пливла повітрям різнобарвна зірочка. Вона була трохи більшою і яскравішою за решту. Коли фея наблизилася до гостей, вона яскраво спалахнула і перетворилася на чарівницю, яких Маруся з Якусем звикли бачити в мультиках і на картинках у дитячих книжках. Вона була одягнена в блакитну сукню з білим фартушком. На голові в неї була ледве помітна корона, а в руці - чарівна паличка із зіркою на кінці. Водночас усі інші вогники стали схожі на крихітних дівчаток із крильцями та чарівними паличками.
Нарешті й Якусь зрозумів, що треба робити, і разом із Марусею, Роні та Томом грав у забавки-доганялки над квітковою галявиною.
- От навіщо ви зробили їх невагомими? Вони ж зараз, чого доброго, розіб'ються, - докірливо звернулася бабуся до чарівника.
- Заспокойтеся, тут неможливо навіть поранитися, - сміючись, відповів чарівник. - Велика фея все передбачила. Бачили б ви, як я гасав у повітрі, коли вперше тут опинився. Ех!
- Ой, навіть не уявляю собі! - пожартувала бабуся.
- Послухайте, адже там хтось є на дереві, - долучився до бесіди принц Віан.
- Це феї, і нам давно пора б їх провідати, - сказав чарівник і помахав рукою Марусі з Якусем, показуючи, щоб вони закінчували бавитися і приєднувалися до нього.
Повільно підлетівши до розлогого дуба, подорожні помітили серед його гілок яскраві вогники світла. Вони були схожі на зірочки розміром із дитячу долоньку. Вогники світилися ніжним білим світлом, але інколи ставали рожевими чи фіолетовими, немов у них змінювався настрій. Маруся з Якусем не помітили, як невдовзі опинилися серед вогників, що швидко літали довкола, немов граючись із ними. Дітям навіть здалося, ніби вогники сміються, і вони не помилилися - вогники справді сміялися і вітали дітей.
- Привіт, Марусю і Якусю! Привіт! - лунав дзвінкий голос вогників. - Ласкаво просимо! Ми завжди раді друзям!
- Здрастуйте! Дуже приємно познайомитися! - відповідали вогникам діти.
- Чарівнику, це і є феї? - пошепки запитала Маруся.
- Так, це вони, - відповів чарівник.
- Але я завжди уявляла собі, що феї - це такі маленькі дівчатка з прозорими крилами, як у метеликів, і з чарівними паличками, з яких вилітають зірочки!
- Феї можуть перетворюватися на кого завгодно, навіть на маленьких дівчаток із крилами, - чарівник усміхнувся. - Але зараз ти бачиш їх такими, якими вони є насправді. І коли у своєму світі ти дивишся на небо і бачиш зірочку, що пролітає, це цілком може бути... А, ось і королева! Здрастуйте, велика феє!
Чарівник чемно вклонився і від старанності мало не перекинувся в повітрі.
- Здрастуйте, мій друже! Здрастуйте, дорогі гості! - пролунав з усіх боків дзвінкий і веселий голос феї, немов усі вогники відразу розмовляли з ними.
Маруся з Якусем побачили, як з боку дерева до них повільно пливла повітрям різнобарвна зірочка. Вона була трохи більшою і яскравішою за решту. Коли фея наблизилася до гостей, вона яскраво спалахнула і перетворилася на чарівницю, яких Маруся з Якусем звикли бачити в мультиках і на картинках у дитячих книжках. Вона була одягнена в блакитну сукню з білим фартушком. На голові в неї була ледве помітна корона, а в руці - чарівна паличка із зіркою на кінці. Водночас усі інші вогники стали схожі на крихітних дівчаток із крильцями та чарівними паличками.
- Як у казці! - мимоволі вигукнула Маруся.
- Так, Марусю, а чому б і ні! - весело відповіла фея і подивилася на дітей. - Я така рада вас бачити! Ви пройшли довгий і небезпечний шлях, і я вами дуже пишаюся!
- Спасибі, велика феє! - відповіла Маруся.
- Дякую! - приєднався до сестри Якусь.
Фея задоволено подивилася на дітей, а потім повернулася до інших гостей і сказала:
- Запрошую вас на вечерю, зараз саме час, - вона дістала з кишені годинник на ланцюжку і ствердно кивнула. - І у вас, як я розумію, є до мене запитання, правильно?
- Так, велика феє, ми вирушили.., - почав було принц Віан.
- Я знаю, - з усмішкою перебила його фея. - Зараз ви все дізнаєтеся.
Фея повернулася до дерева, змахнула чарівною паличкою, і замість дуба перед мандрівниками постав казковий замок, що сяяв коштовним камінням.
"Замок просто як у мультиках!" - подумала Маруся і помітила, як велика фея крадькома підморгнула їй на знак згоди.
Вони опустилися на землю і кришталевим мостом через головну браму увійшли в замок. Усередині вони потрапили в красиву залу з колонами і величезними вітражами. У центрі був накритий стіл, навколо якого метушилися маленькі феї. У дальньому кінці зали широкі сходинки вели на балкон, з якого відкривався захопливий краєвид на снігові гори й долину квітучих лугів. На балконі спиною до гостей стояв чоловік, і коли він повернувся, всі завмерли від подиву.
- Александер! - закричав принц Віан і побіг до брата.
- Так, Марусю, а чому б і ні! - весело відповіла фея і подивилася на дітей. - Я така рада вас бачити! Ви пройшли довгий і небезпечний шлях, і я вами дуже пишаюся!
- Спасибі, велика феє! - відповіла Маруся.
- Дякую! - приєднався до сестри Якусь.
Фея задоволено подивилася на дітей, а потім повернулася до інших гостей і сказала:
- Запрошую вас на вечерю, зараз саме час, - вона дістала з кишені годинник на ланцюжку і ствердно кивнула. - І у вас, як я розумію, є до мене запитання, правильно?
- Так, велика феє, ми вирушили.., - почав було принц Віан.
- Я знаю, - з усмішкою перебила його фея. - Зараз ви все дізнаєтеся.
Фея повернулася до дерева, змахнула чарівною паличкою, і замість дуба перед мандрівниками постав казковий замок, що сяяв коштовним камінням.
"Замок просто як у мультиках!" - подумала Маруся і помітила, як велика фея крадькома підморгнула їй на знак згоди.
Вони опустилися на землю і кришталевим мостом через головну браму увійшли в замок. Усередині вони потрапили в красиву залу з колонами і величезними вітражами. У центрі був накритий стіл, навколо якого метушилися маленькі феї. У дальньому кінці зали широкі сходинки вели на балкон, з якого відкривався захопливий краєвид на снігові гори й долину квітучих лугів. На балконі спиною до гостей стояв чоловік, і коли він повернувся, всі завмерли від подиву.
- Александер! - закричав принц Віан і побіг до брата.
