3
Принц і мишка
Сніг ішов усю ніч і весь ранок. Навіть віконні рами в спальні Марусі з Якусем завалило так, ніби кучугури доходили до другого поверху. Звісно ж, вони не були такими високими, але от доріжку від хати до хвіртки замело по коліна. Це бабуся знала точно, бо сама розчищала її з раннього ранку, поки всі ще спали. Потім вона спекла млинці, заварила свіжий чай і зайшла провідати принца. Він сам ще спав, але мишка вже прокинулася, відчувши смачний запах із кухні.
- Доброго ранку, - сказала вона пошепки бабусі.
- Доброго ранку, - відповіла їй бабуся теж пошепки, - підемо на кухню, поснідаємо.
Мишка вибігла з вітальні, і бабуся тихесенько зачинила за нею двері. Коли вони увійшли до кухні, сонні Маруся з Якусем уже сиділи за столом.
- Як принц? - запитала Маруся. - Не прокинувся?
- Ще не прокинувся, - відповіла бабуся. - Він дуже слабкий, але добре, що в нього вже немає температури. Значить, він одужує, а це головне.
- Адже він нічого не їв з учорашнього дня, - розповіла мишка. - А ще ми дуже сильно замерзли. І якби принц не заліз зрештою до хати, то ми, напевно, перетворилися б на бурульки.
- Усе вже добре. Ви поїжте як слід, - сказала їй бабуся і поставила поруч маленьке блюдце. - Ось вам молоко, сільське.
- Дякую, - подякувала їй мишка, запиваючи млинець молоком. - Я з самого початку сумнівалася в тому, що це була гарна ідея. Подумати тільки - тікати з вежі в мороз! Про що я тільки думала? Адже в королівстві теж холодно і снігу не менше.
- А як же так вийшло, що ви і принц тікали разом? Навіщо?
- Це сталося випадково, - почала свою розповідь мишка.
Майже всі мешканці королівського міста з самого ранку зібралися в замку. Вони готувалися разом зустрічати Новий рік. Для цього в тронній залі поставили височенну ялинку і від самого ранку прикрашали її ялинковими іграшками та гірляндами, які принесли з дому або знайшли в коморах замку. Там же в залі з безлічі столів зібрали один, але такий довгий, що за ним могли вміститися не тільки всі містяни, а й навіть гості королівства. Це скільки ж часу потрібно, щоб накрити його скатертинами, розставити тарілки, келихи, прибори і частування! Тож усі бігали й метушилися, але були в чудовому настрої, наспівували святкові мелодії та вітали одне одного з прийдешнім Новим роком.
Мишка допомагала готувати на кухні, коли кухарі попросили її збігати до високої вежі й спитати у вартових і принца Віана, що ті хотіли б поїсти з частувань у новорічну ніч. Адже вартовим не можна залишати свій пост, навіть на Новий рік, так само як і принцу не можна виходити вночі зі своєї кімнати. Тож частування, коли вони будуть готові, їм принесуть просто у вежу.
Коли мишка прибігла до вартових, вони розповіли їй про свої кулінарні побажання, а в принца запропонували запитати самій. Мишка проникла в кімнату через щілину під дверима і побачила Віана. Він сидів на ліжку і плакав. Вона тихенько підійшла до принца й привітала його:
- Добрий день!
- Доброго ранку, - сказала вона пошепки бабусі.
- Доброго ранку, - відповіла їй бабуся теж пошепки, - підемо на кухню, поснідаємо.
Мишка вибігла з вітальні, і бабуся тихесенько зачинила за нею двері. Коли вони увійшли до кухні, сонні Маруся з Якусем уже сиділи за столом.
- Як принц? - запитала Маруся. - Не прокинувся?
- Ще не прокинувся, - відповіла бабуся. - Він дуже слабкий, але добре, що в нього вже немає температури. Значить, він одужує, а це головне.
- Адже він нічого не їв з учорашнього дня, - розповіла мишка. - А ще ми дуже сильно замерзли. І якби принц не заліз зрештою до хати, то ми, напевно, перетворилися б на бурульки.
- Усе вже добре. Ви поїжте як слід, - сказала їй бабуся і поставила поруч маленьке блюдце. - Ось вам молоко, сільське.
- Дякую, - подякувала їй мишка, запиваючи млинець молоком. - Я з самого початку сумнівалася в тому, що це була гарна ідея. Подумати тільки - тікати з вежі в мороз! Про що я тільки думала? Адже в королівстві теж холодно і снігу не менше.
- А як же так вийшло, що ви і принц тікали разом? Навіщо?
- Це сталося випадково, - почала свою розповідь мишка.
Майже всі мешканці королівського міста з самого ранку зібралися в замку. Вони готувалися разом зустрічати Новий рік. Для цього в тронній залі поставили височенну ялинку і від самого ранку прикрашали її ялинковими іграшками та гірляндами, які принесли з дому або знайшли в коморах замку. Там же в залі з безлічі столів зібрали один, але такий довгий, що за ним могли вміститися не тільки всі містяни, а й навіть гості королівства. Це скільки ж часу потрібно, щоб накрити його скатертинами, розставити тарілки, келихи, прибори і частування! Тож усі бігали й метушилися, але були в чудовому настрої, наспівували святкові мелодії та вітали одне одного з прийдешнім Новим роком.
Мишка допомагала готувати на кухні, коли кухарі попросили її збігати до високої вежі й спитати у вартових і принца Віана, що ті хотіли б поїсти з частувань у новорічну ніч. Адже вартовим не можна залишати свій пост, навіть на Новий рік, так само як і принцу не можна виходити вночі зі своєї кімнати. Тож частування, коли вони будуть готові, їм принесуть просто у вежу.
Коли мишка прибігла до вартових, вони розповіли їй про свої кулінарні побажання, а в принца запропонували запитати самій. Мишка проникла в кімнату через щілину під дверима і побачила Віана. Він сидів на ліжку і плакав. Вона тихенько підійшла до принца й привітала його:
- Добрий день!
Віан не відразу зрозумів, звідки пролунав голос. Він озирнувся на всі боки, глянув у бік дверей, на вікно - нікого не було. А потім побачив перед собою на підлозі маленьку сіру мишку.
- Це ви говорите зі мною? - запитав він.
- Так, це я, - відповіла мишка. - Я сьогодні допомагаю кухарям на кухні готувати частування до новорічного столу. Мене прислали запитати вас, що ви, ваша високосте, хотіли б поїсти сьогодні на святкову вечерю?
- Спасибі велике, - відповів принц, - але я нічого не хочу їсти.
- Але чому? Це ж свято! І чому ви плачете? Ви засмучені тим, що вас покарали й замкнули у вежі? Але ви ж знаєте, що винні, - сказала мишка.
- Знаю, - сумно відповів принц, - але я плачу не тому, що мене замкнули у вежі. Я добре розумію, що винен, і дуже шкодую про те, що хотів завоювати королівство за допомогою чаклунів. Мені соромно. І я заслужив це покарання.
- Але чому тоді ви плачете?
- Я хвилююся за свого брата, Александера, майбутнього короля, - відповів Віан. - Адже це через мене його викрали чаклуни, і відтоді про нього нічого не чути. Я не знаю, де він і що з ним. Це моя провина, і я маю його знайти, врятувати і повернути додому, щоб він теж святкував Новий рік. Але як?! Я не можу звідси вибратися.
- А як же ви хочете його знайти, якщо ви не знаєте, де він?
- Я вирушу в Темні краї, проберуся до Білої фортеці й спочатку шукатиму в ній. А не знайду там - піду далі, поки не відшукаю.
- Але це ж дуже небезпечно! Ви один не впораєтеся!
- Звідки ви знаєте?
- Я жила в Білій фортеці, як і ви, і знаю, що чужинцеві в неї майже неможливо потрапити, а ще складніше з неї вибратися. Вона ж зачарована. Зовні її охороняють люті кажани, а через Темний ліс навіть чаклуни боялися ходити. А чому ви не розповісте чарівникові Блакитної гори про те, що хочете врятувати короля?
- Та він мені не повірить! - з досадою вигукнув Віан, встав і підійшов до вікна. - Після всього, що я зробив, мені ніхто в королівстві ніколи не повірить.
- А якщо звернутися по допомогу до чарівників за межами королівства?
- Яких чарівників?
- Я їх не бачила, а тільки чула про них, від Ганса, вченого гнома з королівської академії. Він розповідав, що це безстрашні мандрівники Маруся і Якусь, які перемогли Крижану Лисицю, а потім і чаклунів.
- Але ви кажете, що вони живуть не в нашому королівстві. Як же їх знайти?
Мишка задумалася. Вона хотіла допомогти принцу, але не знала, чи можна йому вірити. А раптом він знову обманює? Він же колись був брехуном. І це через нього жителі королівського міста були змушені покинути свої домівки і шукати притулку в ельфів. Але мишці стало шкода принца, і вона вирішила йому допомогти. Адже буває ж так, що нехороші люди визнають помилки і стають кращими, думала вона.
- Я знаю, як їх можна знайти, - сказала мишка, - але ви, принце, мусите пообіцяти, що не обдурите мене і справді шукатимете короля.
- Я обіцяю, - відповів принц і нахилився ближче до мишки.
- Добре. Сьогодні вдень чарівник Блакитної гори і Ганс, про якого я вам уже розповідала, збираються відвідати Марусю з Якусем. Я знаю, що вони підуть до них через наш ліс. Ми могли б за ними простежити.
- Прекрасна ідея! - зрадів принц, але потім засмутився і сказав: - Але це неможливо, адже мені звідси ніяк не вибратися.
- Ну, це я можу влаштувати, принце, - заспокоїла його мишка. - Ви, головне, будьте готові.
З цими словами вона прошмигнула під двері й побігла на кухню. За п'ятнадцять хвилин мишка повернулася назад і сказала вартовим, що кухарі просять їх підійти і спробувати, чи добре посолили м'ясо, яке вони замовили до святкового столу. Вартові відповіли, що не можуть кинути свій пост, але мишка заспокоїла їх, що сама подивиться за принцом, поки вони відійдуть. Та й ключі вони можуть залишити, про всяк випадок. Вартові зраділи і пообіцяли мишці повернутися дуже швидко.
Поки їх не було, мишка принесла ключі Віану. Принц склав на ліжку подушки і накрив їх ковдрою так, щоб здавалося, ніби він спить. Потім він вибрався з кімнати, зачинив за собою двері, віддав ключі мишці. Вони домовилися зустрітися на вулиці, і потім принц сховався в одному з потаємних ходів вежі, який знав ще з дитинства.
- Це ви говорите зі мною? - запитав він.
- Так, це я, - відповіла мишка. - Я сьогодні допомагаю кухарям на кухні готувати частування до новорічного столу. Мене прислали запитати вас, що ви, ваша високосте, хотіли б поїсти сьогодні на святкову вечерю?
- Спасибі велике, - відповів принц, - але я нічого не хочу їсти.
- Але чому? Це ж свято! І чому ви плачете? Ви засмучені тим, що вас покарали й замкнули у вежі? Але ви ж знаєте, що винні, - сказала мишка.
- Знаю, - сумно відповів принц, - але я плачу не тому, що мене замкнули у вежі. Я добре розумію, що винен, і дуже шкодую про те, що хотів завоювати королівство за допомогою чаклунів. Мені соромно. І я заслужив це покарання.
- Але чому тоді ви плачете?
- Я хвилююся за свого брата, Александера, майбутнього короля, - відповів Віан. - Адже це через мене його викрали чаклуни, і відтоді про нього нічого не чути. Я не знаю, де він і що з ним. Це моя провина, і я маю його знайти, врятувати і повернути додому, щоб він теж святкував Новий рік. Але як?! Я не можу звідси вибратися.
- А як же ви хочете його знайти, якщо ви не знаєте, де він?
- Я вирушу в Темні краї, проберуся до Білої фортеці й спочатку шукатиму в ній. А не знайду там - піду далі, поки не відшукаю.
- Але це ж дуже небезпечно! Ви один не впораєтеся!
- Звідки ви знаєте?
- Я жила в Білій фортеці, як і ви, і знаю, що чужинцеві в неї майже неможливо потрапити, а ще складніше з неї вибратися. Вона ж зачарована. Зовні її охороняють люті кажани, а через Темний ліс навіть чаклуни боялися ходити. А чому ви не розповісте чарівникові Блакитної гори про те, що хочете врятувати короля?
- Та він мені не повірить! - з досадою вигукнув Віан, встав і підійшов до вікна. - Після всього, що я зробив, мені ніхто в королівстві ніколи не повірить.
- А якщо звернутися по допомогу до чарівників за межами королівства?
- Яких чарівників?
- Я їх не бачила, а тільки чула про них, від Ганса, вченого гнома з королівської академії. Він розповідав, що це безстрашні мандрівники Маруся і Якусь, які перемогли Крижану Лисицю, а потім і чаклунів.
- Але ви кажете, що вони живуть не в нашому королівстві. Як же їх знайти?
Мишка задумалася. Вона хотіла допомогти принцу, але не знала, чи можна йому вірити. А раптом він знову обманює? Він же колись був брехуном. І це через нього жителі королівського міста були змушені покинути свої домівки і шукати притулку в ельфів. Але мишці стало шкода принца, і вона вирішила йому допомогти. Адже буває ж так, що нехороші люди визнають помилки і стають кращими, думала вона.
- Я знаю, як їх можна знайти, - сказала мишка, - але ви, принце, мусите пообіцяти, що не обдурите мене і справді шукатимете короля.
- Я обіцяю, - відповів принц і нахилився ближче до мишки.
- Добре. Сьогодні вдень чарівник Блакитної гори і Ганс, про якого я вам уже розповідала, збираються відвідати Марусю з Якусем. Я знаю, що вони підуть до них через наш ліс. Ми могли б за ними простежити.
- Прекрасна ідея! - зрадів принц, але потім засмутився і сказав: - Але це неможливо, адже мені звідси ніяк не вибратися.
- Ну, це я можу влаштувати, принце, - заспокоїла його мишка. - Ви, головне, будьте готові.
З цими словами вона прошмигнула під двері й побігла на кухню. За п'ятнадцять хвилин мишка повернулася назад і сказала вартовим, що кухарі просять їх підійти і спробувати, чи добре посолили м'ясо, яке вони замовили до святкового столу. Вартові відповіли, що не можуть кинути свій пост, але мишка заспокоїла їх, що сама подивиться за принцом, поки вони відійдуть. Та й ключі вони можуть залишити, про всяк випадок. Вартові зраділи і пообіцяли мишці повернутися дуже швидко.
Поки їх не було, мишка принесла ключі Віану. Принц склав на ліжку подушки і накрив їх ковдрою так, щоб здавалося, ніби він спить. Потім він вибрався з кімнати, зачинив за собою двері, віддав ключі мишці. Вони домовилися зустрітися на вулиці, і потім принц сховався в одному з потаємних ходів вежі, який знав ще з дитинства.
Коли вартові повернулися, вони подякували мишці за допомогу і запитали, чи все було спокійно. Мишка відповіла, що не було ні звуку, бо принц, судячи з усього, вирішив поспати перед новорічною ніччю. Вона привітала вартових із прийдешнім святом, побажала всього найкращого і побігла вниз сходами.
- Ну, а потім ми простежили за чарівником і Гансом до самого вашого будинку, - мишка відкусила шматочок млинця і запила його молоком, - сховалися в сараї і чекали, поки чарівник не піде і ви не ляжете спати.
- Але навіщо ж ви чекали, поки я ляжу спати? - здивувалася бабуся.
- Віан пам'ятав, як ви на нього лаялися після битви, тож він хотів спершу поговорити з Марусею і Якусем, - відповіла мишка.
- Розумію, - погодилася бабуся. - Але навіщо ж із ножем ганятися за моїми онуками?
- Та це випадково вийшло. Ніж ми знайшли в сараї, щоб відкрити вікно. А коли ми увійшли, то щось зачепили і почався шум. Маруся з Якусем прокинулися і почали кричати. А принц, як на зло, так замерз, що втратив голос і не міг сказати ні слова. Та ще й сам злякався. От і хотів наздогнати Марусю з Якусем і прошепотіти їм, що він не небезпечний. А про ніж, я думаю, він просто забув, - мишка знизала плечима. - Але з боку, визнаю, справді, виглядало дивно.
- Усе так і було, - пролунав хрипкий голос.
Усі обернулися. У дверях кухні, похитуючись від слабкості, стояв принц Віан.
- Ну, а потім ми простежили за чарівником і Гансом до самого вашого будинку, - мишка відкусила шматочок млинця і запила його молоком, - сховалися в сараї і чекали, поки чарівник не піде і ви не ляжете спати.
- Але навіщо ж ви чекали, поки я ляжу спати? - здивувалася бабуся.
- Віан пам'ятав, як ви на нього лаялися після битви, тож він хотів спершу поговорити з Марусею і Якусем, - відповіла мишка.
- Розумію, - погодилася бабуся. - Але навіщо ж із ножем ганятися за моїми онуками?
- Та це випадково вийшло. Ніж ми знайшли в сараї, щоб відкрити вікно. А коли ми увійшли, то щось зачепили і почався шум. Маруся з Якусем прокинулися і почали кричати. А принц, як на зло, так замерз, що втратив голос і не міг сказати ні слова. Та ще й сам злякався. От і хотів наздогнати Марусю з Якусем і прошепотіти їм, що він не небезпечний. А про ніж, я думаю, він просто забув, - мишка знизала плечима. - Але з боку, визнаю, справді, виглядало дивно.
- Усе так і було, - пролунав хрипкий голос.
Усі обернулися. У дверях кухні, похитуючись від слабкості, стояв принц Віан.