Кухонна нарада

Бабуся встала, підійшла до принца і допомогла йому сісти за стіл. Потім вона дістала з холодильника новорічні салати, що залишилися, розігріла тушковане м'ясо, яке ніхто так і не скуштував, поклала на тарілки й подала до столу. Віан поглядом подякував бабусі й накинувся на частування так, наче не їв цілий тиждень. Якийсь час усі сиділи в тиші й дивилися, як принц миттю розправився з великим шматком м'яса і почав із насолодою ласувати олів'є.

- Як же смачно! - вголос подумав Віан і, зрозумівши, що насправді сказав цю фразу, відволікся від їжі й підняв очі на Марусю з Якусем. - Вибачте мені, будь ласка, за те, що налякав вас цієї ночі. Я цього не хотів. Учора в мене обличчя замерзло так, що я не міг вимовити ні слова. Ми просиділи в сараї кілька годин, і я вже просто перестав відчувати руки й ноги. Я уявляю, як ви злякалися. Пробачте мені!

- Та дрібниці, ми зовсім не злякалися, - Якусь махнув рукою і перевернув свою чашку. Усі, включно з принцом, кинулися швидко витирати солодкий чай із молоком, поки він не залив увесь стіл і не розлився на підлогу. У хід пішли паперові рушники та ганчірки. Якусь тим часом попрямував перевдягати мокрі й липкі штани, а бабуся й Маруся проводжали його докірливими поглядами.

- Ну, от як він так примудряється щоразу облитися в найневідповідніший момент, - бурчала бабуся. - Ви вибачте, принце, за ці незручності...

- Нічого, нічого, мені це дуже навіть знайомо, - відповідав принц, викидаючи мокрі паперові рушники у смітник, - я сам був точно таким: постійно щось зачіпав, розбивав і розливав.

- І з таким-то везінням ви взялися воювати проти королівства, - зауважила бабуся, коли розлитий чай прибрали і всі знову сіли за стіл.

- Так, правильно, - задумливо відповів принц, - це непростимо. Я зв'язався з чаклунами, щоб стати королем, але все зайшло занадто далеко. У якийсь момент я зрозумів, що це не я контролюю їх, а вони мене. Я намагався їх зупинити, але вже не міг. Хоча яке це тепер має значення? Це я винен. Я повернуся у вежу і понесу покарання, але спочатку мені треба знайти і врятувати короля, свого брата Александера.

- Ви знаєте, де він? - запитала Маруся.

- Ні, але чаклуни запевняли мене, що тримають його в надійному місці, хоча й не говорили, де саме, - відповів Віан. - Я почну пошуки з Білої фортеці, лігва чаклунів. Навіть якщо Александера там не виявиться, я зможу з'ясувати, де його могли сховати.

- Але це майже неможливо, - зауважила бабуся. - Вам самому не пройти крізь Темний ліс, царство ельфів, і не потрапити до фортеці: на нею накладено сильні чари і її вартують кровожерливі кажани. Та й чаклуни могли там залишитися.

- Я знаю того, хто зумів пробратися до фортеці, - сказала мишка. - Це гном Ганс. Він перелетів через Темний ліс на сові й проліз всередину через струмок, що протікає крізь фортецю. Це Ганс потайки був присутній на вашій, Віане, зустрічі з чаклунами, де дізнався про плани напасти на королівське місто.

- Я теж пролізу туди через струмок, - надихнувся Віан.

- Добре, але як ви пройдете через Темний ліс? - запитав Якусь.

- Не знаю, - сумно відповів Віан.

- Та й вибратися з фортеці ви не зможете, вона зачарована, - зауважила мишка.

- Що ж мені робити? - сумно сказав Віан і обхопив голову руками.

Маруся з Якусем подивилися на бабусю, яка спершу глянула на Віана, потім незадоволено зітхнула й кивнула онукам, немов вони її про щось попросили, а вона їм це знехотя дозволила. Маруся з Якусем так зраділи, що різко схопилися зі своїх місць, чим дуже здивували принца.

- Ми вам допоможемо! - вигукнула Маруся.

- Так, ми вирушимо з вами і знайдемо з вами короля, - підтвердив Якусь.

- Тоді й я піду з вами, адже краще за мене фортецю всередині ніхто не знає, - приєдналася до них мишка.

- Справді? Ви мені допоможете? - принц не повірив своїм вухам. - Ви заради мене вирушите в таку небезпечну подорож?

- Не заради вас, принце, - втрутилася в розмову бабуся, - а заради короля.

- Звісно-звісно, я все одно дуже радий і безмежно вдячний! Дякую! - з цими словами принц підхопився і від радості почав пританцьовувати кухнею навколо столу, наспівуючи веселу пісеньку про пригоди бравих королів.

- Давайте вирушимо просто зараз! - запропонував він, зупинившись.

На кухні запанувала тиша. Усі здивовано дивилися на принца Віана.

- Що? Чого нам чекати? Ви згодні? - запитав він.

Бабуся показала принцу, щоб він сів за стіл, і відповіла:

- Ми згодні, але вам не можна вирушати в королівство в такому вигляді.

- А що не так? - принц подивився на себе. - Звісно, колись у мене було й багатше вбрання, але зараз це не головне. Я можу вирушити і так.

Бабуся посміхнулася і переглянулася з онуками та мишкою:

- Річ зовсім не в багатстві вашого вбрання, принце, - відповіла вона, - а в тому, що ви вдягнені не за погодою. Ви замерзнете раніше, ніж дійдете до дерева-провідника. І на цьому порятунок вашого брата-короля закінчиться. І найімовірніше, ангіною або навіть запаленням легень. Тому спершу потрібно вас одягнути по-зимовому: тепла куртка, зимові черевики, шапка, шарф і рукавиці. І ще різне похідне приладдя нам не завадить. Звісно, якщо ви не хочете повернутися до замку і попросити все це у вартових.

- Ні, звісно, не хочу, вони мене спіймають і знову закриють у вежі. А ви мені все це можете дати на час? Я все потім поверну, - запитав принц.

- Я навіть зможу вам усе це подарувати, - з усмішкою сказала бабуся, - але спершу нам усе це потрібно купити в магазині. Тож зараз ми з вами туди й вирушимо: обирати, приміряти та купувати.

- Дякую вам! - принц потиснув бабусі руку. - Я вам обов'язково віддячу!

- По крамницях ... із принцом? - з подивом запитала Маруся.

- Так. А чому ні? - відповіла бабуся. - Я думаю, принцу буде цікаво.

- Не сумніваюся, - зауважив Якусь і підморгнув Марусі. - Ну, ми тоді підемо збиратися.

- От тільки вам, - бабуся звернулася до мишки, - я порадила б залишитися вдома. Ми поїдемо у великий торговельний центр, де багато людей, які не звикли до мишей і тому можуть дуже непередбачувано відреагувати на зустріч із вами.

- Я розумію, - погодилася мишка, - і почекаю на вас удома.