5
За покупками
Раптом задзвонив бабусин мобільний телефон. Віан підхопився, показуючи рукою в бік столу - перед ним маленька плоска коробочка світилася, вібрувала і видавала гучний звук. Бабуся, не звертаючи увагу на принца, взяла телефон і вийшла в сусідню кімнату, щоб поговорити зі своєю подругою.
- Що це було?! - запитав переляканий Віан.
- Це телефон, бабусі хтось подзвонив, ось вона і пішла поговорити, - спокійно відповіла Маруся. - Не хвилюйтеся, вона скоро повернеться.
- Що таке телефон? І як вона може говорити з цією маленькою коробочкою?
- Ой, я зовсім забула, що ви не знаєте, - схаменулася Маруся.
- Я зараз поясню, - запропонував Якусь. - Телефон - це такий пристрій, за допомогою якого ми на відстані спілкуємося з друзями або батьками, листуємося з ними, дивимося відео і слухаємо музику, фотографуємо і робимо селфі...
- Якусю, зачекай, - перебила його Маруся, коли побачила, що очі у Віана стають дедалі ширшими і ширшими і він дедалі більше заплутується, чуючи незрозумілі йому слова. - Якусь хоче сказати, що ця коробочка дає нам змогу спілкуватися з іншими людьми на великій відстані і навіть їх бачити. Розумієте?
- Вона чарівна? - запитав принц і подивився в бік дверей, де лунав сміх бабусі, яка жваво базікала зі своєю подружкою.
- Ну, так, тільки в нашому світі це чаклунство називається наукою, - відповів Якусь.
Коли бабуся закінчила розмовляти і повернулася на кухню, Віан усе ще з побоюванням поглядав на штуковину, яку Маруся з Якусем називали телефоном.
- Так, ну що, їдемо? Ви готові? - запитала бабуся Марусю з Якусем, які побігли у свою кімнату одягатися, і потім подивилася на принца. - Ви сьогодні побачите багато дивовижного, Віане, але тільки постарайтеся реагувати спокійно. І нікуди від мене не відходьте, а то в нас будуть неприємності. Добре?
- Добре, - тихо відповів принц і знову косо глянув на телефон.
Коли Маруся з Якусем зібралися, бабуся одягла пальто і запросила Віана піти за ними в гараж. Маруся з Якусем завжди сідали на задні сидіння машини. І зараз вони швидко залізли в авто, зачинили за собою двері та пристебнули ремені. Бабуся відчинила двері гаража, сіла на водійське місце, завела мотор і раптом побачила, що принц стоїть поруч із машиною і не розуміє, що йому робити.
- Ох, як же я могла забути, що він ніколи на машині не їздив! - поскаржилася бабуся, вийшла з авто, відчинила Віану двері й допомогла зручно влаштуватися на передньому пасажирському сидінні. Потім знову сіла за кермо.
Машина виїхала з гаража і повільно покотилася білим чистим покриттям сільських доріжок. Виїхавши на шосе, вона набрала швидкість і попрямувала в бік міста. Віан жадібно роздивлявся все навколо - інші машини, високі будинки, вітрини, що світяться, світлофори і, звісно, людей, які були дивно вдягнені, і майже всі вони дивилися в чарівні телефони. Дехто замість шапки носив на голові обруч із пончиками на вухах, від яких у кишеню тягнулися якісь мотузки. Маруся з Якусем пояснили, що це навушники, щоб слухати музику. Але принцу все одно було не зрозуміло, як у таких маленьких пончиках могли вміститися музиканти.
Автомобіль під'їхав до багатоповерхового торгового центру і спустився в підземний гараж. Маруся з Якусем вийшли з машини, а бабусі довелося знову допомагати Віану, цього разу - відстебнути ремінь і відчинити двері. Коли з цим упоралися, усі попрямували до ліфта, що вів з гаража до магазинів. Маруся з Якусем запропонували Віану самому натиснути на кнопку, що він і зробив. Тут же пролунав електронний "дзинь", і двері ліфта відчинилися. Від несподіванки принц відстрибнув і ледь не збив із ніг відвідувачів торгового центру, які стояли за ним. Бабуся вибачилася перед ними і під руку завела принца в ліфт. Його двері тихо зачинилися, і він став повільно підніматися на верхній поверх.
Якби кабіна ліфта була непрозорою, все було б нічого, але вона була скляною. І крізь її стіни принцу було видно, як він злітає над землею дедалі вище й вище, як дедалі швидше й швидше пролітають повз нього поверхи. У Віана запаморочилося в голові, він злякався, вчепився в поручні і став сповзати на підлогу ліфта. Що вище піднімався ліфт, то нижче сідав принц. І коли вони піднялися на верхній поверх, Віан злякано сидів на підлозі кабіни. У такій позі його побачили люди, коли двері відчинилися. Принц категорично відмовився встати, тому з дверей він виповзав навкарачки. Бабуся боялася, що таку незвичну поведінку принца помітить поліція і попросить у нього пояснення та документи. Але їм пощастило - поліцейських поруч не виявилося.
- Що це було?! - запитав переляканий Віан.
- Це телефон, бабусі хтось подзвонив, ось вона і пішла поговорити, - спокійно відповіла Маруся. - Не хвилюйтеся, вона скоро повернеться.
- Що таке телефон? І як вона може говорити з цією маленькою коробочкою?
- Ой, я зовсім забула, що ви не знаєте, - схаменулася Маруся.
- Я зараз поясню, - запропонував Якусь. - Телефон - це такий пристрій, за допомогою якого ми на відстані спілкуємося з друзями або батьками, листуємося з ними, дивимося відео і слухаємо музику, фотографуємо і робимо селфі...
- Якусю, зачекай, - перебила його Маруся, коли побачила, що очі у Віана стають дедалі ширшими і ширшими і він дедалі більше заплутується, чуючи незрозумілі йому слова. - Якусь хоче сказати, що ця коробочка дає нам змогу спілкуватися з іншими людьми на великій відстані і навіть їх бачити. Розумієте?
- Вона чарівна? - запитав принц і подивився в бік дверей, де лунав сміх бабусі, яка жваво базікала зі своєю подружкою.
- Ну, так, тільки в нашому світі це чаклунство називається наукою, - відповів Якусь.
Коли бабуся закінчила розмовляти і повернулася на кухню, Віан усе ще з побоюванням поглядав на штуковину, яку Маруся з Якусем називали телефоном.
- Так, ну що, їдемо? Ви готові? - запитала бабуся Марусю з Якусем, які побігли у свою кімнату одягатися, і потім подивилася на принца. - Ви сьогодні побачите багато дивовижного, Віане, але тільки постарайтеся реагувати спокійно. І нікуди від мене не відходьте, а то в нас будуть неприємності. Добре?
- Добре, - тихо відповів принц і знову косо глянув на телефон.
Коли Маруся з Якусем зібралися, бабуся одягла пальто і запросила Віана піти за ними в гараж. Маруся з Якусем завжди сідали на задні сидіння машини. І зараз вони швидко залізли в авто, зачинили за собою двері та пристебнули ремені. Бабуся відчинила двері гаража, сіла на водійське місце, завела мотор і раптом побачила, що принц стоїть поруч із машиною і не розуміє, що йому робити.
- Ох, як же я могла забути, що він ніколи на машині не їздив! - поскаржилася бабуся, вийшла з авто, відчинила Віану двері й допомогла зручно влаштуватися на передньому пасажирському сидінні. Потім знову сіла за кермо.
Машина виїхала з гаража і повільно покотилася білим чистим покриттям сільських доріжок. Виїхавши на шосе, вона набрала швидкість і попрямувала в бік міста. Віан жадібно роздивлявся все навколо - інші машини, високі будинки, вітрини, що світяться, світлофори і, звісно, людей, які були дивно вдягнені, і майже всі вони дивилися в чарівні телефони. Дехто замість шапки носив на голові обруч із пончиками на вухах, від яких у кишеню тягнулися якісь мотузки. Маруся з Якусем пояснили, що це навушники, щоб слухати музику. Але принцу все одно було не зрозуміло, як у таких маленьких пончиках могли вміститися музиканти.
Автомобіль під'їхав до багатоповерхового торгового центру і спустився в підземний гараж. Маруся з Якусем вийшли з машини, а бабусі довелося знову допомагати Віану, цього разу - відстебнути ремінь і відчинити двері. Коли з цим упоралися, усі попрямували до ліфта, що вів з гаража до магазинів. Маруся з Якусем запропонували Віану самому натиснути на кнопку, що він і зробив. Тут же пролунав електронний "дзинь", і двері ліфта відчинилися. Від несподіванки принц відстрибнув і ледь не збив із ніг відвідувачів торгового центру, які стояли за ним. Бабуся вибачилася перед ними і під руку завела принца в ліфт. Його двері тихо зачинилися, і він став повільно підніматися на верхній поверх.
Якби кабіна ліфта була непрозорою, все було б нічого, але вона була скляною. І крізь її стіни принцу було видно, як він злітає над землею дедалі вище й вище, як дедалі швидше й швидше пролітають повз нього поверхи. У Віана запаморочилося в голові, він злякався, вчепився в поручні і став сповзати на підлогу ліфта. Що вище піднімався ліфт, то нижче сідав принц. І коли вони піднялися на верхній поверх, Віан злякано сидів на підлозі кабіни. У такій позі його побачили люди, коли двері відчинилися. Принц категорично відмовився встати, тому з дверей він виповзав навкарачки. Бабуся боялася, що таку незвичну поведінку принца помітить поліція і попросить у нього пояснення та документи. Але їм пощастило - поліцейських поруч не виявилося.
Маруся з Якусем допомогли Віану підвестися і провели за бабусею в магазин одягу. Там йому купили теплі зимові черевики, пухову куртку, шарф, шапку, рукавички і ще деякі дрібнички, включно з грубими шкарпетками. А коли розплачувалися на касі, згадали, що ще потрібен рюкзак, у який можна взяти з собою води та їжі. Маруся з Якусем повели принца в магазин рюкзаків і там стали сперечатися, який же краще вибрати.
- Краще цей, він із м'якою спинкою, - говорила Маруся, показуючи на червоний.
- Але в нього ж блискавка зверху не захищена від води, - наполягав Якусь.
- А навіщо її захищати від води взимку?
- Сніг же буде танути і просочуватися, він усе всередині намочить.
- Але в твого лямки незручні, - показувала Маруся на рюкзак, який подобався Якусю.
- Вони великі, принц легко зможе надіти цей рюкзак навіть у куртці, - пояснював Якусь.
- У мого теж лямки великі, ось давай приміряємо, - Маруся повернулася до Віана, але замість принца перед нею стояв якийсь незнайомий чоловік.
- А де ж принц? - машинально запитала Маруся.
Незнайомець здивовано подивився на неї, усміхнувся і відповів:
- У казці, мабуть, - і пішов далі розглядати рюкзаки.
Маруся з Якусем злякано переглянулися - принц зник! Вони оббігли весь магазин, але його там не було. Вони вискочили за двері й опинилися в натовпі людей, які йшли з усіх боків. Їх було так багато, що не завжди можна було розрізнити вивіски магазинів, особливо дітям з їхнім невисоким зростом.
- Що ж робити? - ледь не плачучи, запитала Маруся.
- Спокійно, йдемо до бабусі, вона що-небудь придумає, - відповів Якусь.
- А де бабуся?
- Вона пішла туди, йдемо! - Якусь показав на яскраву вітрину навпроти, на якій були зображені величезні баночки з парфумами і кремами.
Коли діти влетіли в магазин косметики, бабуся в прекрасному настрої обговорювала з молодою продавчинею-консультанткою, який би новий аромат їй спробувати. Дівчина одну за одною давала бабусі смужки із запахами різних парфумів, докладно розповідаючи про них, зокрема ненароком згадуючи їхню вартість з урахуванням новорічних знижок.
- Якщо ви купите дві, то третя буде в подарунок, - говорила дівчина.
Бабуся зосереджено нюхала смужки, закриваючи очі, мабуть, щоб уявити, як ці парфуми поєднуватимуться з її вбранням. У той самий момент, коли бабуся піднесла чергову смужку з ароматом парфумів до носа і з посмішкою заплющила очі, щоб уявити себе з новими парфумами в колі друзів або в театрі, на неї накинулися Маруся з Якусем і що є сили закричали на весь магазин:
- Бабусю, бабусю, принц пропа-а-а-ав! Його ніде немає! Бабусю-у-у-у-у!
І відвідувачі, і продавчині обернулися до бабусі. Магазин завмер у повній тиші. Було навіть чутно музику, яка лунала в коридорі торгового центру, і кроки людей, що проходили повз магазин.
- Краще цей, він із м'якою спинкою, - говорила Маруся, показуючи на червоний.
- Але в нього ж блискавка зверху не захищена від води, - наполягав Якусь.
- А навіщо її захищати від води взимку?
- Сніг же буде танути і просочуватися, він усе всередині намочить.
- Але в твого лямки незручні, - показувала Маруся на рюкзак, який подобався Якусю.
- Вони великі, принц легко зможе надіти цей рюкзак навіть у куртці, - пояснював Якусь.
- У мого теж лямки великі, ось давай приміряємо, - Маруся повернулася до Віана, але замість принца перед нею стояв якийсь незнайомий чоловік.
- А де ж принц? - машинально запитала Маруся.
Незнайомець здивовано подивився на неї, усміхнувся і відповів:
- У казці, мабуть, - і пішов далі розглядати рюкзаки.
Маруся з Якусем злякано переглянулися - принц зник! Вони оббігли весь магазин, але його там не було. Вони вискочили за двері й опинилися в натовпі людей, які йшли з усіх боків. Їх було так багато, що не завжди можна було розрізнити вивіски магазинів, особливо дітям з їхнім невисоким зростом.
- Що ж робити? - ледь не плачучи, запитала Маруся.
- Спокійно, йдемо до бабусі, вона що-небудь придумає, - відповів Якусь.
- А де бабуся?
- Вона пішла туди, йдемо! - Якусь показав на яскраву вітрину навпроти, на якій були зображені величезні баночки з парфумами і кремами.
Коли діти влетіли в магазин косметики, бабуся в прекрасному настрої обговорювала з молодою продавчинею-консультанткою, який би новий аромат їй спробувати. Дівчина одну за одною давала бабусі смужки із запахами різних парфумів, докладно розповідаючи про них, зокрема ненароком згадуючи їхню вартість з урахуванням новорічних знижок.
- Якщо ви купите дві, то третя буде в подарунок, - говорила дівчина.
Бабуся зосереджено нюхала смужки, закриваючи очі, мабуть, щоб уявити, як ці парфуми поєднуватимуться з її вбранням. У той самий момент, коли бабуся піднесла чергову смужку з ароматом парфумів до носа і з посмішкою заплющила очі, щоб уявити себе з новими парфумами в колі друзів або в театрі, на неї накинулися Маруся з Якусем і що є сили закричали на весь магазин:
- Бабусю, бабусю, принц пропа-а-а-ав! Його ніде немає! Бабусю-у-у-у-у!
І відвідувачі, і продавчині обернулися до бабусі. Магазин завмер у повній тиші. Було навіть чутно музику, яка лунала в коридорі торгового центру, і кроки людей, що проходили повз магазин.
- Вибачте, - прошепотіла бабуся. Вона повільно поклала на стійку смужку з ароматом парфумів, які, до речі, їй дуже сподобалися, і з натягнутою посмішкою пішла до виходу, показуючи онукам, щоби негайно ж слідували за нею. Вийшовши з дверей магазину, вона нахилилася до Марусі з Якусем і, стримуючи емоції, запитала:
- Як пропав?
Маруся з Якусем розповіли, що вони вибирали рюкзак і не помітили, як принц пішов.
- Де нам тепер його шукати? - запитала Маруся.
- Гадки не маю, - відповіла бабуся і підійшла до прозорих поручнів, з яких відкривався вигляд на нижні поверхи торгового центру. Маруся з Якусем підійшли до бабусі й теж подивилися вниз.
Торговий центр був величезним. У ньому було п'ять поверхів. На них розташовувалися великі й маленькі магазини з мерехтливими барвистими вітринами, біля яких юрмилися відвідувачі, дорослі й діти. Одні емоційно обговорювали майбутні покупки, сперечаючись і розмахуючи руками. Інші мовчки і повільно йшли повз, вивчаючи вітрини. Треті точно знали, в який магазин їм потрібно, тому йшли швидко, на вітрини не дивилися і намагалися протиснутися між натовпами роззяв. Був і четвертий тип відвідувачів, якщо їх так можна було назвати. Вони й привернули увагу бабусі. Це були одягнені в акуратну форму поліцейські, які поверхом нижче із суворим виглядом вели під руки якусь людину, яка явно вирізнялася своїм старомодним одягом і зачіскою.
- А ось і принц. Ходімо, швидше! - сказала бабуся і показала Марусі з Якусем слідувати за нею. Вони побігли до сходів і стали швидко спускатися на перший поверх. Коли вони побачили поліцейських із Віаном, ті вже підійшли до виходу з торгового центру.
- Як пропав?
Маруся з Якусем розповіли, що вони вибирали рюкзак і не помітили, як принц пішов.
- Де нам тепер його шукати? - запитала Маруся.
- Гадки не маю, - відповіла бабуся і підійшла до прозорих поручнів, з яких відкривався вигляд на нижні поверхи торгового центру. Маруся з Якусем підійшли до бабусі й теж подивилися вниз.
Торговий центр був величезним. У ньому було п'ять поверхів. На них розташовувалися великі й маленькі магазини з мерехтливими барвистими вітринами, біля яких юрмилися відвідувачі, дорослі й діти. Одні емоційно обговорювали майбутні покупки, сперечаючись і розмахуючи руками. Інші мовчки і повільно йшли повз, вивчаючи вітрини. Треті точно знали, в який магазин їм потрібно, тому йшли швидко, на вітрини не дивилися і намагалися протиснутися між натовпами роззяв. Був і четвертий тип відвідувачів, якщо їх так можна було назвати. Вони й привернули увагу бабусі. Це були одягнені в акуратну форму поліцейські, які поверхом нижче із суворим виглядом вели під руки якусь людину, яка явно вирізнялася своїм старомодним одягом і зачіскою.
- А ось і принц. Ходімо, швидше! - сказала бабуся і показала Марусі з Якусем слідувати за нею. Вони побігли до сходів і стали швидко спускатися на перший поверх. Коли вони побачили поліцейських із Віаном, ті вже підійшли до виходу з торгового центру.
- Стривайте! - крикнула бабуся, і поліцейські обернулися. - Зачекайте!
Бабуся підбігла до них, показала рукою, що їй потрібна хвилинка, щоб віддихатися, потім продовжила:
- Ой, спасибі вам! А я його загубила!
Поліцейські здивовано подивилися на бабусю, перезирнулися, і один із них сказав суворим голосом:
- Добрий день, ви знаєте цю людину?
- Так, звісно. Це професор-іноземець, учений, фахівець з.., - бабуся зам'ялася, - з історії неіснуючих світів.
- А ви знаєте, що він накоїв, ваш професор?
- Ні, що?
- Ми зловили його біля магазину іграшок, де він голкою тріскав повітряні кульки.
- А! Ну звісно! Я впевнена, що це був якийсь експеримент, - бабуся нервово засміялася. - Правда, професоре? Ой, я ж зовсім забула, що він не говорить українською. Він іноземець, дивіться, як він смішно одягнений.
Поліцейські уважно оглянули Віана з ніг до голови і погодилися, що одягнений він був явно не так, як усі.
- Добре, але хто за кульки заплатить? - запитав поліцейський.
- Я якраз збиралася це зробити, - запевнила його бабуся. - До речі, з Новим роком вас, дорогі захисники правопорядку! Бажаю вам підвищення по службі!
Поліцейських явно потішило таке побажання. Вони задоволено посміхнулися:
- Спасибі, і вас з Новим роком! Ну, тоді ми передаємо вашого іноземця вам. І не забудьте заплатити за кульки. Це в магазині на четвертому поверсі.
- Спасибі велике! - сказала бабуся, взяла Віана за руку і, поки поліцейські не передумали, швидко повела принца до сходів. Маруся з Якусем побігли за нею.
Коли поліцейські зникли з поля зору, бабуся з полегшенням видихнула і, обернувшись до Віана, суворо сказала:
- Ви з глузду з'їхали, принце? Вас могли забрати до відділку! І як би я потім пояснювала, що у вас немає ні документів, нічого?
- Вибачте, я не подумав, - намагався виправдатися принц.
- І навіщо, поясніть, вам знадобилося тріскати кульки?
- Ой, це так кумедно! Один малюк випадково тріснув кульку і засміявся. Мені захотілося розсмішити його знову, і я почав тріскати кульки, які висіли поруч. Так тривало досить довго, поки не прийшли ці, як ви їх називаєте, захисники. Вони суворо сказали мені, що я порушую порядок, і кудись повели.
- Ви як дитина, Віане! - бабуся закотила очі. - Ходімо, швидко купимо вам рюкзак і поїдемо додому. І від мене ні на крок - на сьогодні вистачить кульок!
Усі повернулися в магазин рюкзаків, де Маруся з Якусем знову посперечалися про те, який краще купити. Втрутилася бабуся, сама все вибрала, швидко оплатила покупку. Потім вони заплатили за кульки і попрямували на підземну стоянку.
Дорога додому пройшла в цілковитій мовчанці, усі були у своїх думках. Лише під кінець Маруся з Якусем поцікавились у Віана про його враження. Принц зізнався, що його вразило майже все, що він побачив, а випадок із поліцейськими анітрохи не зіпсував настрою. Але зараз, уже в машині, він згадав про новорічний ярмарок у королівському місті. Як би він хотів на ньому опинитися! Там, звісно, немає таких сяючих вітрин і дивовижних товарів, але старий добрий ярмарок дарує той найчарівніший і найсвятковіший настрій, що залишається з тобою потім на весь рік.
- Ви обов'язково знову на ньому опинитеся, - підбадьорила його бабуся, - але спочатку нам потрібно знайти короля. І ось тоді ярмарок знову стане по-справжньому королівським.
Коли вони приїхали додому, було ще не так уже й пізно, але вже почало темніти. Бабуся розігріла вечерю, і за столом вони почали обговорювати, як наступного дня вирушать у чарівний світ. Подорож виходила непростою і місцями небезпечною. Тому, подумавши, бабуся сказала, що вирушить разом із ними.
- Ура! Бабуся піде з нами! - зраділи Маруся з Якусем і почали за традицією від радості стрибати, співати й танцювати на кухні.
- Так, заспокойтеся, - попросила їх бабуся, - не треба розгулюватися на ніч. Сьогодні всі ляжуть спати раніше. Завтра вийдемо вранці, щоб не гаяти часу, а треба ще зібратися. Вам, принце, я постелю у вітальні на дивані. А ви, танцюристи, - звернулася вона до онуків, - марш нагору: вмиватися, чистити зуби і спати.
Маруся з Якусем побажали бабусі та принцу на добраніч і слухняно вирушили до себе в кімнату готуватися до сну. День був дуже насиченим і довгим, тому діти дуже втомилися і щойно лягли, одразу заснули. Бабуся спочатку постелила принцу, який одразу ліг спати, а потім разом із мишкою ще якийсь час збирала рюкзаки в дорогу. Але зібрати все не вдалося - завадила втома. Бабуся довго боролася зі сном, але він зрештою переміг.
За вікном господарювала сніжна й холодна зима, а в хаті було тепло й затишно. Усі безтурботно спали й набиралися сил перед дивовижними пригодами.
Бабуся підбігла до них, показала рукою, що їй потрібна хвилинка, щоб віддихатися, потім продовжила:
- Ой, спасибі вам! А я його загубила!
Поліцейські здивовано подивилися на бабусю, перезирнулися, і один із них сказав суворим голосом:
- Добрий день, ви знаєте цю людину?
- Так, звісно. Це професор-іноземець, учений, фахівець з.., - бабуся зам'ялася, - з історії неіснуючих світів.
- А ви знаєте, що він накоїв, ваш професор?
- Ні, що?
- Ми зловили його біля магазину іграшок, де він голкою тріскав повітряні кульки.
- А! Ну звісно! Я впевнена, що це був якийсь експеримент, - бабуся нервово засміялася. - Правда, професоре? Ой, я ж зовсім забула, що він не говорить українською. Він іноземець, дивіться, як він смішно одягнений.
Поліцейські уважно оглянули Віана з ніг до голови і погодилися, що одягнений він був явно не так, як усі.
- Добре, але хто за кульки заплатить? - запитав поліцейський.
- Я якраз збиралася це зробити, - запевнила його бабуся. - До речі, з Новим роком вас, дорогі захисники правопорядку! Бажаю вам підвищення по службі!
Поліцейських явно потішило таке побажання. Вони задоволено посміхнулися:
- Спасибі, і вас з Новим роком! Ну, тоді ми передаємо вашого іноземця вам. І не забудьте заплатити за кульки. Це в магазині на четвертому поверсі.
- Спасибі велике! - сказала бабуся, взяла Віана за руку і, поки поліцейські не передумали, швидко повела принца до сходів. Маруся з Якусем побігли за нею.
Коли поліцейські зникли з поля зору, бабуся з полегшенням видихнула і, обернувшись до Віана, суворо сказала:
- Ви з глузду з'їхали, принце? Вас могли забрати до відділку! І як би я потім пояснювала, що у вас немає ні документів, нічого?
- Вибачте, я не подумав, - намагався виправдатися принц.
- І навіщо, поясніть, вам знадобилося тріскати кульки?
- Ой, це так кумедно! Один малюк випадково тріснув кульку і засміявся. Мені захотілося розсмішити його знову, і я почав тріскати кульки, які висіли поруч. Так тривало досить довго, поки не прийшли ці, як ви їх називаєте, захисники. Вони суворо сказали мені, що я порушую порядок, і кудись повели.
- Ви як дитина, Віане! - бабуся закотила очі. - Ходімо, швидко купимо вам рюкзак і поїдемо додому. І від мене ні на крок - на сьогодні вистачить кульок!
Усі повернулися в магазин рюкзаків, де Маруся з Якусем знову посперечалися про те, який краще купити. Втрутилася бабуся, сама все вибрала, швидко оплатила покупку. Потім вони заплатили за кульки і попрямували на підземну стоянку.
Дорога додому пройшла в цілковитій мовчанці, усі були у своїх думках. Лише під кінець Маруся з Якусем поцікавились у Віана про його враження. Принц зізнався, що його вразило майже все, що він побачив, а випадок із поліцейськими анітрохи не зіпсував настрою. Але зараз, уже в машині, він згадав про новорічний ярмарок у королівському місті. Як би він хотів на ньому опинитися! Там, звісно, немає таких сяючих вітрин і дивовижних товарів, але старий добрий ярмарок дарує той найчарівніший і найсвятковіший настрій, що залишається з тобою потім на весь рік.
- Ви обов'язково знову на ньому опинитеся, - підбадьорила його бабуся, - але спочатку нам потрібно знайти короля. І ось тоді ярмарок знову стане по-справжньому королівським.
Коли вони приїхали додому, було ще не так уже й пізно, але вже почало темніти. Бабуся розігріла вечерю, і за столом вони почали обговорювати, як наступного дня вирушать у чарівний світ. Подорож виходила непростою і місцями небезпечною. Тому, подумавши, бабуся сказала, що вирушить разом із ними.
- Ура! Бабуся піде з нами! - зраділи Маруся з Якусем і почали за традицією від радості стрибати, співати й танцювати на кухні.
- Так, заспокойтеся, - попросила їх бабуся, - не треба розгулюватися на ніч. Сьогодні всі ляжуть спати раніше. Завтра вийдемо вранці, щоб не гаяти часу, а треба ще зібратися. Вам, принце, я постелю у вітальні на дивані. А ви, танцюристи, - звернулася вона до онуків, - марш нагору: вмиватися, чистити зуби і спати.
Маруся з Якусем побажали бабусі та принцу на добраніч і слухняно вирушили до себе в кімнату готуватися до сну. День був дуже насиченим і довгим, тому діти дуже втомилися і щойно лягли, одразу заснули. Бабуся спочатку постелила принцу, який одразу ліг спати, а потім разом із мишкою ще якийсь час збирала рюкзаки в дорогу. Але зібрати все не вдалося - завадила втома. Бабуся довго боролася зі сном, але він зрештою переміг.
За вікном господарювала сніжна й холодна зима, а в хаті було тепло й затишно. Усі безтурботно спали й набиралися сил перед дивовижними пригодами.