Довгий сніданок

Наступного дня Марусю з Якусем розбудила бабуся. Вона прокинулася рано, встигла приготувати смачний сніданок, зібрати собі й онукам рюкзаки та ще розчистити від снігу доріжку, що веде від хати до хвіртки. А потім бабусі набридло чекати, поки всі самі прокинуться, і вона вирішила всіх розбудити.

- Вставайте, соньки, доброго ранку! - бабуся широко розслонила штори, впустивши в кімнату дітей яскраве сонячне світло. - На вулиці просто чудова погода! Не можна гаяти ні хвилини, час снідати і вирушати в дорогу.

- Доброго ранку, - пробурчали сонні Маруся з Якусем і пішли вмиватися.

Потім бабуся спустилася вниз у вітальню. Відчинивши двері, вона завмерла - принца в кімнаті не було! Вона пошукала за диваном, за ялинкою, навіть під журнальним столиком - порожньо. "Невже Віан передумав і втік?" - засмучено подумала вона, але тієї ж секунди з кухні пролунав дзвін розбитої чашки.

- Та-а-а-а-к! - з усмішкою сказала бабуся і попрямувала подивитися, що сталося.

Її очікування підтвердилися. Принц повзав під столом і збирав уламки розбитої чашки. Поруч на підлозі лежав і димів перевернутий чайник, навколо була розлита вода. Мишка сиділа на спинці стільця і спостерігала за прибиранням.

- Доброго ранку! - привітала їх бабуся. - Давайте-но я вам допоможу.

- Доброго ранку, - відповів Віан, - вибачте за безлад, будь ласка. Я бачив, як ви вчора робили чай, і вирішив спробувати сам, щоб вас не турбувати. Але чайник виявився таким гарячим, що я не втримав його в руках, та й чашку теж.

- Там є спеціальна ручка на чайнику, щоб не обпікатися, - зауважила бабуся, - але що вже тепер. Зараз принесу ганчірку, і ми швидко все приберемо. А ви поки зберіть усі уламки, навіть найдрібніші. Мишко, допоможіть принцу.

Мишка кивнула, зістрибнула зі стільця на підлогу і почала підбирати ледве помітні уламки від розбитої порцелянової чашки. Коли все було прибрано, бабуся знову закип'ятила чайник, накрила на стіл і запросила принца з мишкою снідати. До цього часу і Маруся з Якусем теж спустилися на кухню.

За сніданком мандрівники продовжили обговорювати, як вони доберуться до Темних країв, і тут з'ясувалося, що подорож вийде занадто довгою. Між іншим, у чарівному світі зараз теж зима, а значить там морозно і довго йти не вийде. Крім цього, і ліс, і пагорби, і високі гори заметені кучугурами снігу. Що ж робити?

- Мені здається, я знаю, як швидко дістатися до високих гір. Де ж я її бачила... а, згадала, зараз повернуся, - бабуся встала і пішла за чимось у свою кімнату.

Вона повернулася з невеликою довгастою коробочкою, обтягнутою синім оксамитом. У коробочці, загорнута в шовкову хустинку, лежала тоненька дерев'яна сопілочка. Бабуся її дістала, покрутила в руках, ніби хотіла перевірити, чи не зламана вона, і, задоволено посміхнувшись, загорнула сопілку в хустинку й поклала у свій рюкзак.

- Сподіваюсь, я ще не забула, як це робиться, - сказала вона у відповідь на здивовані погляди онуків, принца і мишки. - Що ви так дивитеся?

- А навіщо тобі сопілка, бабусю? - поцікавилася Маруся. - Це ти на морозі будеш грати, щоб нам веселіше було перелазити через кучугури?

- Ні, це не просто сопілка, вона допоможе нам дістатися гір, - відповіла бабуся.

- Але як? - здивувався Якусь.

- А ось там і побачите!

- Гаразд, припустимо, ми дісталися гір, - вступив у розмову принц, який доти був зайнятий поїданням смачнючих бабусиних млинців. - Але як ми через них перейдемо? Вони й без заметів неприступні.

Настала тиша. Бабуся запитально подивилася на Марусю з Якусем:

- По-моєму, це у вас там є друзі?

- Так, точно, гірські гноми, - згадала Маруся. - Ми попросимо їх провести нас через гірську країну. Ви побачите, як там цікаво! Це просто фантастика якась!

- Так, заодно й пообідати чи повечеряти там можна, - додав задумливо Якусь.

- Поїж як слід зараз, за сніданком, горе ти моє, - сказала бабуся, накладаючи Якусю ще млинців зі сметаною, - а то, я дивлюся, ти ще з-за столу не встав, а вже зголоднів. Я багато наготувала, не хвилюйся - їж, і в дорогу візьмемо.

- Ну що ж, тепер у нас є план, і ми можемо вирушати в дорогу? - радісно потираючи руки, підсумував Віан. - От тільки я теж ще трошки поїм млинців, бо ж на вулиці холодно, а йти довго... передайте мені сметану, будь ласка. Ой, як смачно!

Поки всі поснідали, зібралися і вийшли з дому, був уже полудень. Небо розчистилося від снігових хмар, і на ньому світило яскраве морозне сонце. Бабуся замкнула двері будинку на ключ, подорожні вийшли за хвіртку і по заметах почали похрускувати в бік лісу. Бабуся йшла попереду, бо краще за всіх знала дорогу до дерева-провідника. За нею слідами крокували Маруся з Якусем, а замикав процесію принц, у якого в кишеньці рюкзака сиділа мишка і гризла насіння.

Дорога була приємною і легкою, незважаючи на глибокий сніг. Вони йшли швидко, жартували, співали, кидалися сніжками і не помітили, як підійшли до старого розлогого дуба. Без листя він був схожий на величезного перевернутого восьминога з великим білим оком, яке насправді було засніженим дуплом.

Підійшовши до дерева, подорожні взялися за руки, обійшли його спочатку в один бік, потім в інший і назад, відступили на крок і опинилися в чарівному лісі.