8
Нічний гість
Уночі Якусь прокинувся від ледь чутного шурхоту й хрускоту гілок. Він тихенько виліз зі спального мішка, привідкрив намет і виглянув назовні. Було холодно і темно. Яскраві зірки ледве освітлювали галявину і кострубаті гілки дерев. Якусь прислухався - тихо, було чути лише дзюрчання струмка, і нікого поруч із наметом не було. Але ось знову щось хруснуло, зліва, і знову. Якусь виліз із намету і пішов у напрямку шуму. І раптом попереду серед темних стовбурів дерев він побачив чорний силует величезного вовка. Він був такий великий, що здавалося, ніби заповнював собою весь ліс. Його хижі очі, схожі на червоні тліючі вуглинки, дивилися просто на Якуся.
Якусь не пам'ятав, як опинився в наметі, де з головою сховався в спальний мішок і лежав, не дихаючи, прислухаючись, чи не женеться за ним величезний чорний вовк. Але ніхто за Якусем не гнався, тому він незабаром заснув і проспав до пізнього ранку.
Уранці Марусю з Якусем розбудив тріск багаття й аромат кави. Бабусі в наметі не було. "Значить, це вона готує сніданок", - подумали зголоднілі діти і виглянули назовні. Бабуся сиділа біля багаття і, обхопивши долонями димлячу чашку, розмовляла з принцом. На вогні підсмажувалися гарячі бутерброди з ковбасою та сиром і яєчня - улюблений сніданок Марусі з Якусем.
Вони швидко вдяглися, збігали вмитися крижаною водою до струмка і сіли снідати, запиваючи гарячі бутерброди чаєм із молоком. І тільки тоді вони побачили, що поруч із бабусею біля багаття сидів зовсім не принц, а їхній знайомий - гірський гном. Той самий, що прихистив їх під час сильної зливи і показав дорогу до Темного лісу.
- Здрастуйте! - привітали його Маруся з Якусем.
Гном не зміг відповісти, бо в роті в нього був бутерброд, тому він чемно вклонився, продовжуючи жувати.
- А я сиджу і думаю, коли ж ви помітите. Прокинулися значить, - розсміялася бабуся.
- А де принц? - запитала Маруся.
- Він уже давно встав і пішов прогулятися після сніданку.
Тут Якусь згадав про чудовисько, яке він бачив цієї ночі, і здригнувся. Він озирнувся на всі боки, але нікого серед дерев не було. "Напевно, мені це наснилося", - вирішив він. Настрій одразу покращився, і Якусь із задоволенням продовжив снідати.
- Доброго ранку! - почувся голос Віана. Він повернувся з прогулянки й долучився до компанії, яка снідала. - Я б не відмовився ще від чаю, якщо можна.
- Звісно, ось візьміть, він щойно закипів, - бабуся простягнула принцу чашку.
- Спасибі велике, - принц із неприхованим задоволенням зробив маленький ковток. - Ось дивно, адже я раніше ніколи чаю не пив. У нашому королівстві взагалі мало п'ють чай. А тут спробував, і відразу сподобалося. Що ви в нього додаєте?
- Нічого особливого: трохи молока і меду, - відповіла бабуся. – Ну, і чай має бути хороший, справжній, а не тирса, як у магазині іноді продають. Це в нас так продуктові крамниці називаються, принце.
Принц здивовано підняв брови і з задоволенням зробив ще один ковток, потім наче згадав щось, і його обличчя стало серйозним:
- Я тут поки гуляв навкруги, побачив щось дивне, - звернувся він до бабусі та гнома. - Це вовчі сліди, вони тут повсюди серед дерев. Самі вовки мене не лякають, вони тут водяться, але мене вразило інше. Ці сліди були просто величезні, немов цей був вовк розміром зі слона. Просто гігантський. Ви нічого про таких не чули?
Гном і бабуся здивовано переглянулися, Якусь злякано подивився на принца.
- Ні, таких вовків у горах ніколи не було, - відповів гном, - та тут узагалі дуже рідко зустрічаються вовки. Вони зазвичай у чарівному лісі бродять.
- А ви впевнені, що це були вовчі сліди, принце? - запитала його бабуся.
- Дуже схожі, і я б не сумнівався, якби не гігантський розмір, - відповів Віан.
- Це правда, я його бачив, - тихо сказав Якусь.
Усі затихли й подивилися на нього.
- Коли? - спокійно запитала бабуся.
- Цієї ночі. Я почув, що хтось ходить поруч із наметом, і вийшов подивитися. І побачив його - гігантського чорного вовка з палаючими червоними очима. Він стояв просто там, серед дерев, і дивився на мене, - Якусь показав убік. - Я страшенно злякався, втік у намет і чекав, що буде. Але нічого не сталося. Потім я заснув. А вранці подумав, що це був сон, і вирішив вам не розповідати.
- Якщо так, то тут залишатися небезпечно, - сказав гном. - Збирайте намети, гасіть багаття і йдіть за мною. Всередині гори ніякий гігантський вовк не страшний. Зрештою, ви все одно йдете до Темного лісу, як я припускаю, а через гори шлях швидший.
- Так, це правда, ми тоді дуже швидко потягом доїхали, - сказала Маруся.
- Потягом? - здивувалася бабуся.
- Так, підвісним, ти все побачиш, - зрадів Якусь і побіг збирати речі.
Вони склали намети і спальні мішки до себе в похідні рюкзаки, зібрали продукти і посуд, загасили багаття і, озираючись на всі боки, пішли слідом за гномом у напрямку гір. Незабаром вони спустилися в невеликий яр, у якому було накидано багато кам'яних валунів, місцями вкритих мохом. Що далі вони йшли яром, то більше ставало каменів. Вони стояли вже не по одному, а були навалені один на одного, утворюючи невеликі кам'яні пагорби.
Внизу одного з них вони побачили ледве помітні потаємні двері, що ведуть усередину гірської країни. Гном відчинив їх ключем зі своєї великої зв'язки, подорожні увійшли і після яскравого денного світла опинилися в непроглядній темряві.
Уранці Марусю з Якусем розбудив тріск багаття й аромат кави. Бабусі в наметі не було. "Значить, це вона готує сніданок", - подумали зголоднілі діти і виглянули назовні. Бабуся сиділа біля багаття і, обхопивши долонями димлячу чашку, розмовляла з принцом. На вогні підсмажувалися гарячі бутерброди з ковбасою та сиром і яєчня - улюблений сніданок Марусі з Якусем.
Вони швидко вдяглися, збігали вмитися крижаною водою до струмка і сіли снідати, запиваючи гарячі бутерброди чаєм із молоком. І тільки тоді вони побачили, що поруч із бабусею біля багаття сидів зовсім не принц, а їхній знайомий - гірський гном. Той самий, що прихистив їх під час сильної зливи і показав дорогу до Темного лісу.
- Здрастуйте! - привітали його Маруся з Якусем.
Гном не зміг відповісти, бо в роті в нього був бутерброд, тому він чемно вклонився, продовжуючи жувати.
- А я сиджу і думаю, коли ж ви помітите. Прокинулися значить, - розсміялася бабуся.
- А де принц? - запитала Маруся.
- Він уже давно встав і пішов прогулятися після сніданку.
Тут Якусь згадав про чудовисько, яке він бачив цієї ночі, і здригнувся. Він озирнувся на всі боки, але нікого серед дерев не було. "Напевно, мені це наснилося", - вирішив він. Настрій одразу покращився, і Якусь із задоволенням продовжив снідати.
- Доброго ранку! - почувся голос Віана. Він повернувся з прогулянки й долучився до компанії, яка снідала. - Я б не відмовився ще від чаю, якщо можна.
- Звісно, ось візьміть, він щойно закипів, - бабуся простягнула принцу чашку.
- Спасибі велике, - принц із неприхованим задоволенням зробив маленький ковток. - Ось дивно, адже я раніше ніколи чаю не пив. У нашому королівстві взагалі мало п'ють чай. А тут спробував, і відразу сподобалося. Що ви в нього додаєте?
- Нічого особливого: трохи молока і меду, - відповіла бабуся. – Ну, і чай має бути хороший, справжній, а не тирса, як у магазині іноді продають. Це в нас так продуктові крамниці називаються, принце.
Принц здивовано підняв брови і з задоволенням зробив ще один ковток, потім наче згадав щось, і його обличчя стало серйозним:
- Я тут поки гуляв навкруги, побачив щось дивне, - звернувся він до бабусі та гнома. - Це вовчі сліди, вони тут повсюди серед дерев. Самі вовки мене не лякають, вони тут водяться, але мене вразило інше. Ці сліди були просто величезні, немов цей був вовк розміром зі слона. Просто гігантський. Ви нічого про таких не чули?
Гном і бабуся здивовано переглянулися, Якусь злякано подивився на принца.
- Ні, таких вовків у горах ніколи не було, - відповів гном, - та тут узагалі дуже рідко зустрічаються вовки. Вони зазвичай у чарівному лісі бродять.
- А ви впевнені, що це були вовчі сліди, принце? - запитала його бабуся.
- Дуже схожі, і я б не сумнівався, якби не гігантський розмір, - відповів Віан.
- Це правда, я його бачив, - тихо сказав Якусь.
Усі затихли й подивилися на нього.
- Коли? - спокійно запитала бабуся.
- Цієї ночі. Я почув, що хтось ходить поруч із наметом, і вийшов подивитися. І побачив його - гігантського чорного вовка з палаючими червоними очима. Він стояв просто там, серед дерев, і дивився на мене, - Якусь показав убік. - Я страшенно злякався, втік у намет і чекав, що буде. Але нічого не сталося. Потім я заснув. А вранці подумав, що це був сон, і вирішив вам не розповідати.
- Якщо так, то тут залишатися небезпечно, - сказав гном. - Збирайте намети, гасіть багаття і йдіть за мною. Всередині гори ніякий гігантський вовк не страшний. Зрештою, ви все одно йдете до Темного лісу, як я припускаю, а через гори шлях швидший.
- Так, це правда, ми тоді дуже швидко потягом доїхали, - сказала Маруся.
- Потягом? - здивувалася бабуся.
- Так, підвісним, ти все побачиш, - зрадів Якусь і побіг збирати речі.
Вони склали намети і спальні мішки до себе в похідні рюкзаки, зібрали продукти і посуд, загасили багаття і, озираючись на всі боки, пішли слідом за гномом у напрямку гір. Незабаром вони спустилися в невеликий яр, у якому було накидано багато кам'яних валунів, місцями вкритих мохом. Що далі вони йшли яром, то більше ставало каменів. Вони стояли вже не по одному, а були навалені один на одного, утворюючи невеликі кам'яні пагорби.
Внизу одного з них вони побачили ледве помітні потаємні двері, що ведуть усередину гірської країни. Гном відчинив їх ключем зі своєї великої зв'язки, подорожні увійшли і після яскравого денного світла опинилися в непроглядній темряві.
