Втеча

Бабуся зробила маленький ковток остиглого чаю і подивилася на онуків. Маруся з Якусем сиділи навпроти, завмерши з розкритими ротами. Перед ними була коробочка з амулетом. Бабуся встала, взяла коробочку і віднесла до себе в кімнату. Коли вона повернулася на кухню, онуки сиділи в тій самій позі.

- Про що задумалися? - з усмішкою запитала бабуся.

- Бабусю, це так цікаво! - першою порушила мовчання Маруся. - Чому ти раніше нам ніколи про це не розповідала?

- Раніше ви не знали і про чарівне королівство, - відповіла бабуся.

- А де ж зараз король? - перебив Якусь.

- Хотілося б знати, мій дорогий, - сказала бабуся. - Король, а точніше - майбутній король, безслідно зник рік тому і відтоді, наскільки мені відомо, від нього не було жодних звісток.

- А що за небезпека нависла над королівством?

- Ну, чарівник вважає, що чаклуни разом зі злим принцом затівають щось дуже недобре. Вони вже не раз приходили в королівство, щоб творити зло, і можуть зробити це знову. Тому ми маємо бути готові. А королівський амулет може нам допомогти.

- Але як? Це ж просто амулет, який можна повісити на шию, і все. І яким таким друзям здалеку треба його віддати? - запитала Маруся.

- Цього я не знаю. Може, це друзі з інших світів або з іншого часу. У чарівному світі все можливо, - знизала плечима бабуся.

Маруся з Якусем перезирнулися.

- Ну, мені час готувати вечерю, а ви поки що йдіть нагору, пограйтеся...

- А краще почитайте, - з усмішкою продовжила Маруся.

- Так, це краще і корисніше для розуму. Усе, давайте нагору, я вас покличу, - сказала бабуся, встаючи з-за столу й надягаючи фартух.

Маруся з Якусем забігли до себе в кімнату і зачинили за собою двері.

- Ти чула про друзів? - запитав Якусь, чомусь пошепки.

- Так, з інших світів, - сказала Маруся.

- А що як ці друзі здалеку - це ми з тобою? - продовжив Якусь.

- Точно, адже все сходиться, - Маруся встала і від хвилювання заходила туди-сюди кімнатою. - Це виходить, що... це виходить...

- Так, нам треба самим узяти королівський амулет і вирушити рятувати чарівний світ, - закінчив її думку Якусь. - Та сядь ти, будь ласка, а то в мене голова обертом іде.

- Але коли? І як ми візьмемо амулет, якщо там бабуся? - запитала Маруся, залізши із ногами на ліжко. - Вона нас помітить і нікуди не відпустить.

- Не помітить. Завтра вранці вона, як зазвичай, піде в магазин. До цього часу ми маємо бути готові. Візьмемо амулет і відразу вирушимо в дорогу, - Якусь глянув на Марусю, яка дивилася на нього широко розплющеними очима. - Що? Адже все вийде!

- Тоді давай зберемо речі просто зараз, щоб вранці не шуміти, - сказала Маруся. Вона дістала з шафи свій похідний рюкзачок і почала складати туди одяг і всякі корисні штуки. Якусь послідував її прикладу. Щойно діти зібралися, бабуся покликала їх вечеряти. Маруся з Якусем сховали рюкзаки в шафу і спустилися вниз.

Бабуся сиділа в кріслі-гойдалці й читала. Вона зрідка піднімала очі на дітей, які за вечерею не зронили ні слова.

- Як вам м'ясо? Не тверде? - запитала бабуся.

- Га? Що, бабусю? - перепитала Маруся.

- Я кажу, як вам вечеря? - бабуся посміхнулася.

- Дуже смачно, дякую. Ми сьогодні раніше спати ляжемо, - сказав Якусь. - Ми дуже втомилися, коли вішали годівничку.

- Розумію, ще б пак, - відповіла бабуся і продовжила читати.

Маруся з Якусем повечеряли, побажали бабусі "на добраніч" і піднялися до себе в кімнату. Вони поставили будильник на сьому ранку, лягли й моментально заснули.

Ніч промайнула непомітно, і нещадний будильник вирвав дітей із глибокого сну. Вони знехотя встали, вмилися, вдяглися, прочинили двері кімнати і стали прислухатися, що там робить бабуся.

- Якусю, я дещо згадала, - прошепотіла Маруся.

- Що?

- Ми ж не написали жодної записки для бабусі. Якщо ми підемо, вона навіть не знатиме куди, і стане хвилюватися.

- Ой, точно. Напишеш? У тебе почерк кращий.

- Добре, а ти поки що слухай.

Маруся підійшла до письмового столу, вирвала із зошита аркуш паперу в клітинку і фломастером написала:

"Бабусю, ти не хвилюйся. Ми взяли амулет і вирушили рятувати чарівний світ. Зубну пасту і щітки ми не забули. Твої Маруся та Якусь".

Записку Маруся залишила на столі.

- Ну що там? - вона повернулася до Якуся.

- Бабуся вже в передпокої, збирається, - прошепотів брат.

Діти почули, як відчинилися і грюкнули вхідні двері. Вони зачекали, поки бабуся вийшла за хвіртку і пішла дорогою до магазину. Тоді вони збігли вниз сходами, забрали амулет із бабусиної кімнати, поклали його Марусі в рюкзак, надягли куртки й шапки, вийшли з хати й обережно зачинили за собою двері. Озираючись, немов їх можуть помітити, вони пішли доріжкою в бік хвіртки. Ліворуч на гілці висіла їхня різнокольорова годівниця. У ній якась маленька пташка клювала зернятка. Поруч лежала драбина. Діти вийшли за хвіртку і покрокували в бік лісу назустріч новим пригодам.