Несподівана зустріч

Маруся і Якусь ішли лісовою стежкою і шукали те місце, де треба було звернути до дерева-провідника. Ліс був голий, без листя, і був несхожий на той, яким вони йшли першого разу з Гансом.

- Може, тут? - Якусь показав убік від стежки.

- Ні, точно не тут. Я пам'ятаю, там були кущі й невеличкий ярок, - відповіла Маруся, швидко крокуючи вперед стежкою.

- Не поспішай, пропустимо! - плентався за нею Якусь.

- Якщо не поквапимося, доведеться ночувати в темному й холодному лісі.

- Ну, тоді поквапмося, - Якусь наздогнав сестру і намагався триматися поруч.

Хвилин за п'ять Маруся зупинилася й уважно подивилася праворуч від стежки. Вона зробила кілька обережних кроків, вдивляючись у ліс, потім покликала Якуся:

- Нам сюди, йдемо.

- Ти впевнена?

- Абсолютно.

Якусь заспішив за Марусею. І справді, невдовзі вони вийшли на галявину, посередині якої стояв розлогий старий дуб. Маруся підійшла до дерева, Якусь послідував її прикладу. Вони зробили кілька кроків за годинниковою стрілкою, потім проти, потім знову за годинниковою і відійшли від дерева. Усе навколо змінилося. Вони потрапили в чарівний світ.

- Куди тепер? - запитав Якусь і подивився на сестру.

- Востаннє, коли ми в цьому місці зустрілися з Крижаною Лисицею, білі ведмеді повели нас он у той бік, - Маруся показала вперед. - Там на стежці нас урятував чарівник, і далі ми разом попрямували до пагорбів. Пропоную йти тією ж дорогою, щоб не загубитися. А там запитаємо когось, як дістатися до Темного лісу. Згоден?

- Так, давай, - сказав Якусь і пішов уперед.

Вони вже досить довго йшли лісовою стежкою, а дерева все не закінчувалися. Ліс був майже такий самий, як у світі людей, але подекуди траплялися рослини, яких Маруся з Якусем раніше ніколи не бачили. Деякі з них світилися в темряві. Зараз удень це було помітно не дуже добре, але вночі мало б бути красиво.

- Стій! - прошепотів Якусь. Він підніс вказівний палець до губ, а потім показав уперед. За кілька метрів від дітей серед дерев стояв величезний бурий ведмідь. Він озирався і водив на всі боки своїм великим шкіряним носом, немов щось шукав або відчув.

- Якусю, обережно, не штовхайся, - пошепки сказала Маруся.

- Та я не штовхаюся, - відповів Якусь.

- А хто ж тоді... - Маруся повільно обернулася і побачила перед собою ведмежу мордочку. Це було дуже допитливе ведмежа, уже досить велике. Воно намагалося протиснутися між Марусею та Якусем. Йому було цікаво подивитися, що ж вони там розглядають.

- Що ви там побачили? - запитало пошепки ведмежа.

Маруся з Якусем перезирнулися.

- Ведмедя, - пошепки відповів ведмежаті Якусь.

- Де він? - ведмежа подалося вперед і ледь не звалило дітей з дороги.

- Он там, - відповіла приголомшена Маруся і показала в бік дерев.

Ведмежа сіло і здивовано подивилося на Марусю з Якусем.

- Це не ведмідь, це моя мама, - сказав він. - Мамо! Мамо!

Ведмедиця подивилася в їхній бік і побігла на поклик. Маруся з Якусем з переляку сховалися за спину ведмежаті. Ведмедиця підійшла до нього, принюхалася і заглянула за спину.

- Оце так сюрприз! - здивувалася ведмедиця. - А ви що тут робите?

Маруся з Якусем перезирнулися знову.

- А ви нас знаєте? - запитала Маруся.

- Звичайно, вас багато хто тут знає. Це ж ви врятували королівство від Крижаної Лисиці. А мене звати Марта. У нас із вами спільний друг - Ганс. - пояснила ведмедиця. - А ви що робите в чарівному лісі?

- Хто? Ми? А, ну, це довго розповідати, - не знайшла, що відповісти, Маруся.

- Ну, тоді я запрошую вас до себе на чашку лісового чаю з медом, - ведмедиця з усмішкою подивилася на дітей. - За чаєм і поговоримо.

- Ура! У нас гості! - зраділо ведмежа і побігло слідом за своєю мамою. Маруся з Якусем пішли за ними.