Барліг

Дорога до печер, де ведмеді облаштували свої затишні барлоги, пролягала лісовими пагорбами. Марусі з Якусем доводилося спускатися й підійматися, то вгору, то вниз, переходити струмки по слизьких повалених деревах, пролазити крізь колючі кущі ожини та лісової малини. Поки діти дісталися до дому Марти, вони втомилися і були раді перепочити та підкріпитися.

- Заходьте і почувайтеся як удома, - запросила їх увійти Марта.

Барліг був дуже затишним. Марта облаштувала печеру в невеликому пагорбі, на вершині якого росли розлогі дерева. Печера була доволі глибокою. Спочатку треба було йти коридором, по стінах якого були розвішані сушені ягоди та гриби. За ним розташовувалася простора кімната. У ній стояв невеликий, але масивний стіл, навколо нього - міцні стільці, а поруч - невисока дерев'яна шафа, забита горщиками з різним варенням, медом, сушеними ягодами та грибами. На стінах барлогу ріс м'який зелений мох. У стелі були пророблені невеликі отвори, закриті прозорими камінчиками, крізь які в кімнату потрапляло сонячне світло. В один із таких отворів виходила труба від невеликої грубки, що стояла в кутку.

Крім вітальні, в барлозі були ще дві невеликі кімнатки - спальні ведмедиці з ведмежам і тата-ведмедя. Маруся з Якусем помітили, що там стояли справжні ліжка, вщерть завалені затишними товстими ковдрами та подушками.

- Я заварю вам свій улюблений трав'яний чай із ягодами та літнім медом. Він дуже смачний, а ще надає сили і корисний для здоров'я, - сказала Марта і пішла ставити чайник.

- Спасибі велике! Ми із задоволенням вип'ємо вашого чаю! - з радістю відповіла Маруся. - Якщо чесно, то ми дуже зголодніли, поки сюди йшли.

- Ось, поїжте сушені ягоди, поки я пораюся із заваркою, - Марта дістала з шафи горщик і поставила на стіл. - Можете брати просто руками.

За кілька хвилин чай був готовий. За столом Маруся з Якусем розповіли Марті, що вони прямують у Темний ліс, але не знають, як туди потрапити.

- Дорогі мої, - здивувалася Марта, - це таємниче й небезпечне місце. Я чула, що в ньому можна пропасти. Та й шлях туди не з легких. Він пролягає через Високі гори. Я один раз проходила через них, повертаючись із снігового лісу. Але в мене були хороші провідники, а ви дорогу знаєте?

- Ні, не знаємо, але нам обов'язково треба туди потрапити! - вигукнув Якусь.

- Королівство в небезпеці, - промовилася Маруся і подивилася на Якуся. - Якщо ми не віднесемо одну важливу річ у Темний ліс, то злі чаклуни захоплять чарівний світ.

Марта злякано подивилася на дітей, потім на ведмежа. Раптом із коридору почувся глухий тупіт, і в кімнату протиснулася голова величезного ведмедя.

- Ого, оце-то я відчуваю запах свого улюбленого чаю, - зрадів ведмідь. - Добрий вечір, дорогі гості! Як вас звати?

- Мене звати Маруся, а мого брата - Якусь.

- Дуже приємно, а мене звуть, - тут ведмідь прогарчав щось незрозуміле, але дуже грізне, - але всі звуть мене просто Грей.

- Грею, - перебила його Марта, - нам потрібна твоя допомога.

- Що сталося? - ведмідь поклав у кутку кімнати кошик із грибами та ягодами і сів за стіл поруч із Мартою.

- Марусі з Якусем потрібно якнайшвидше потрапити до Темного лісу.

- До Темного лісу?!

- Так, це дуже важливо, я потім тобі розповім причину, або діти самі тобі розкажуть дорогою...

- Дорогою?!

- Так, я хочу попросити тебе довезти їх до Високих гір. Ти ж знаєш коротку дорогу? А я поки попрошу сорок, щоб вони відшукали орлів. Може, вони покажуть дорогу через гори. Або попередять чарівника, він же має допомогти...

- Ні, не треба турбувати орлів, і чарівника, у нього... - Якусь перебив Марту, - у нього й так зараз багато справ.

- Так, дуже багато, - закивала Маруся.

Марта підозріло подивилася на дітей і посміхнулася.

- Ну, добре, ви знаєте, що робите. Грею, ти готовий?

- Так, звісно, зараз тільки доп'ю чай і підемо, - відповів Марті ведмідь. - Збери їм поки що ягід на дорогу, будь ласка.

- Ой, так, звісно, дякую, що нагадав, - і Марта заметушилася біля шафи. Вона дістала невеличкі мішечки, розклала в них різнокольорові ягоди й поклала Марусі з Якусем у рюкзачки.

Коли Грей був готовий, діти попрощалися з Мартою і ведмежам, вийшли на галявину біля барлоги, сіли ведмедеві на спину, і Грей швидко покрокував лісом. Потім шлях пролягав через високі пагорби. Сонце вже наполовину сховалося за лісом. Стало прохолодніше.

- Щось не видно Блакитного пагорба чарівника, - поскаржився Якусь.

- Та він у цю пору року вже жовтий, як усі інші, - пояснив ведмідь. – Ранньою весною, щойно зійде сніг, на ньому розпускаються блакитні квіти і цвітуть до кінця осені. Їх зносять сильні вітри. Нещодавно якраз такі були, тому здалеку ви його вже не відрізните від решти.

- Зрозуміло, - сказала Маруся.

Надвечір вони дісталися Високих гір. Ведмідь знайшов дітям зручне місце для ночівлі - це була невелика галявина біля струмка, оточена невисокими деревцями. Попереду височіли темні високі гори, над якими мерехтіли зірки.

Діти подякували Грею, який ще раз обійшов навколо галявини, щоб упевнитися в їхній безпеці, а потім попрощався з ними й побіг у бік будинку. Марусі з Якусем стало трохи сумно, адже самі вони були далеко від своєї затишної оселі, де бабуся вранці пече млинці чи булочки з корицею, і навіть не знали, коли зможуть повернутися.

- Може, нам варто було відвідати чарівника? - запитала Маруся, поки вони ставили намет. - Він би нам щось порадив, допоміг.

- Ага! Або насварив би, забрав би амулет і відправив додому. Ні вже, давай спочатку врятуємо королівство, а потім прийдемо до нього й розповімо про наші подвиги, - розмріявся вголос Якусь.

- Герой, - пробурчала Маруся.

Вони розвели багаття, розігріли собі їжу, повечеряли, випили гарячого чаю з молоком і ягодами, які зібрала для них Марта, і лягли спати. Діти так втомилися, що забули навіть закрити намет. Так і проспали всю ніч майже просто неба.