Країна гірських гномів

Маруся з Якусем ішли за гірськими гномами добре освітленими кам'яними тунелями. Дітей здивувало, що на стінах горіли не смолоскипи чи чарівні ліхтарики, які вони бачили в королівстві, а справжні електричні лампочки.

- Це у вас електрика? - запитав Якусь гномів, показавши на лампочки.

- Електрика? - здивувався один із гномів. - Не знаю, що таке електрика. Ми це називаємо чарівною енергією металу.

- Чому?

- Давним-давно ми стали знаходити камені з особливими властивостями - до них прилипають металеві предмети. Потім зовсім випадково виявили, що якщо цей метал покрутити між таких каменів, то виходить енергія. Багато років гноми експериментували, щоб розібратися в тому, як краще цю енергію добувати і застосовувати. І сьогодні ми використовуємо гірські річки, водоспади й озера, щоб отримувати багато чарівної енергії, - розповів гном.

- І де ви її використовуєте, крім лампочок? - поцікавилася Маруся.

- Майже скрізь, - сказав гном, коли вони вийшли на широкий кам'яний балкон. Перед собою Маруся з Якусем побачили гігантське кам'яне місто, що розкинулося на незліченних ярусах усередині гори. Там були будинки, магазини, майстерні - усе освітлювалося різнокольоровими лампочками. Підвісними рейками їздили електричні вагончики, які перевозили гномів і різні вантажі. Було видно навіть маленькі дирижаблі з моторчиками, що перелітали з ярусу на ярус із прикріпленими до них кошиками. Діти немов потрапили в майбутнє, яким його уявляли собі фантасти на початку минулого століття.

- Неймовірно! - подумала вголос Маруся.

Якусь не міг повірити своїм очам.

- Де це ми? - прийшовши до тями, запитав він.

- Це наше місто, - сказав гном зі зв'язкою ключів. - Тут ми живемо. Запрошую вас до мене додому. Повечеряєте і переночуєте. А завтра я проведу вас на той бік завалу.

Маруся і Якусь пішли за гномом. Вони спустилися з балкона на один із кам'яних ярусів, дочекалися електричного вагончика, сіли в нього і доїхали прямо до будиночка гнома. Можна було й дійти, оскільки яруси міста по спіралі піднімалися високо вгору, ніби утворюючи одну вулицю, але йти довелося б, напевно, півдня.

Одноповерховий складений з каменів будиночок гнома розташовувався на одному з найвищих ярусів. Простий, але на вигляд дуже затишний, він одразу ж сподобався Марусі з Якусем. Перед будинком був симпатичний садок. У ньому росли смарагдово-зелена трава, розлогі кущі з дивовижними квітами і навіть карликові дерева. Усім рослинам вистачало не тільки води, а й світла, адже крім штучного освітлення з вершини гори місто пронизували промені сонця. Вони відбивалися від численних дзеркал, які їх посилювали, розсіювали і робили так, щоб світло доходило до найнижчих ярусів. А коли ночами сонця не було, всередині гори ставало помітно темніше. Так гноми бачили, який зараз час доби.

Гном запросив Марусю з Якусем увійти. Всередині це був звичайний будинок, з міцними дерев'яними меблями, зручними м'якими кріслами та книжковими полицями. Вони пройшли на маленьку кухню і сіли за стіл. Гном дістав із шафи, схожої на холодильник, хліб, олію, варення, молоко, сир, булочки та ще багато різних закусок і закип'ятив воду для ягідного чаю. За їжею Маруся з Якусем розповіли гному куди і навіщо вони прямують.

- Тож нам потрібно дістатися до Темного лісу якомога швидше, - підсумував Якусь. - Якщо ми не встигнемо, королівство захоплять лиходії.

- Так, я десь чув про історію королівського міста, але ніяк не думав, що над ним нависла така небезпека, - задумався гном. - Ми, гноми, живемо тут усамітнено, все самі і вирощуємо, і виробляємо, тож не завжди знаємо, що відбувається нагорі, у чарівному світі. Я ось майстер з обробки каменю і тунелів. Завтра почну розчищати завал в ущелині, щоб гноми та інші жителі чарівного королівства змогли вільно подорожувати через гори.

- А як довго від іншого боку завалу йти до лісу?

- Цілий день, напевно, але є швидший шлях, - відповів гном.

- Який? - запитала Маруся.

- Крізь гори, якщо проїхати через підземні міста на вагончику.

- Підземні міста? Їх багато? - здивувався Якусь.

- Так, їх багато, - сказав гном. - Не в кожній горі, звісно, але в багатьох. Гноми живуть тут уже тисячоліття, тому міст збудували багато.

- А хто ваш король?

- У нас немає королів.

- А правитель?

- І правителів у нас немає. Навіщо вони нам? Ми самі все вирішуємо, у кожному місті. Збираємося разом і обговорюємо, що потрібно зробити. Допомагаємо іншим містам, обмінюємося товарами, знаннями. Ходимо одне до одного в гості. У мене скрізь дуже багато друзів, - гордо сказав гном.

- Оце так! - здивувався Якусь. - А як ви вирішуєте, чим займатися?

- У кожного є професія, - відповів гном. - Ми об'єднуємося в гільдії, на зразок тих, що є в королівському місті. Є гільдії мулярів, ковалів, учених, учителів, лікарів, пекарів тощо. Як правило, ми йдемо по слідах батьків, але можемо стати й кимось іншим.

Маруся широко позіхнула і, прикривши рот долонею, вибачилася.

- Нічого, нічого, - заспокоїв її гном. - Я ж бачу, що ви втомилися, а я вас своїми розмовами стомлюю. Лягайте спати, а завтра я розбуджу вас за кілька годин до світанку, щоб до сходу сонця ви дісталися до лісу.

- Спасибі вам! - подякувала гному Маруся.

Гном провів Марусю з Якусем до гостьової спальні, допоміг їм розстелити затишні ліжка і побажав доброї ночі.