Пастка

Коли гном розбудив Марусю з Якусем, було ще темно. Вони вмилися, поснідали омлетом з теплим хлібом і чаєм з молоком, взяли свої рюкзачки і вийшли з дому. У місті гномів майже всі жителі ще спали.

- Нам зараз потрібно буде сісти в інший вагончик, який курсує між містами, - пояснив гном. - До нього пішки хвилин п'ятнадцять.

Вони йшли вздовж будинків із ще темними вікнами, повз зачинені крамниці, майстерні та порожні дитячі майданчики. Всюди розливалося тепле жовтувате світло вуличних ліхтарів. Місто спокійно спало.

Дорогою Маруся з Якусем зустріли ще сонного листоношу, який розвозив ранкову пошту. Він їхав на електричному велосипеді з великим кошиком попереду. У ньому лежали листи, газети, журнали і невеликі посилки. Коли вони вже підходили до станції, то побачили, як пекар відчиняв крамничку, щоб на той час, коли всі прокинуться, випекти духмяний теплий хліб і смачні булочки - із шоколадом, глазур'ю, із варенням і, звісно ж, із корицею та цукром.

Потяг - а це був радше невеличкий потяг, ніж просто вагончик, як його називав гном - прибув дуже швидко. Він їхав не рейками, як поїзди у світі людей, а чіплявся за металевий трос, на якому майже безшумно ковзав поміж будинків і каміння, уздовж гірських озер і печер.

Маруся з Якусем увійшли, сіли на м'які крісла й усю дорогу не відривалися від вікна - їм усе було страшенно цікаво. Вони проїжджали величезні водоспади, внизу яких виднілися велетенських розмірів електростанції. Вони бачили заводи розміром з невелику гору. Були навіть ліси і парки, які працьовиті гноми висадили всередині гори.

Приблизно за годину вони приїхали на свою станцію. Гном вийшов і показав дітям слідувати за ним. Вони пройшли вздовж підземного озера з яскраво-блакитною водою, яка злегка світилася, піднялися високими кам'яними сходами та увійшли у вузький довгий коридор, наприкінці якого були товсті металеві двері. Гном відчинив їх, і тієї ж миті Марусі з Якусем в очі вдарило сліпуче яскраве ранкове світло. Вони вийшли й опинилися на краю поля, за яким починався ліс.

- Ось ми й прийшли, - сказав гном. - Попереду Темний ліс.

- Величезне вам спасибі, - сказала Маруся.

- Так, дякую, - закивав Якусь. - Ми майже прийшли.

- Ну, добре, тоді удачі вам! - сказав гном, помахав їм рукою на прощання і зачинив за собою двері.

- Не дуже гноми емоційні, - зауважила Маруся.

- Так, це точно, - погодився Якусь. - Але їх можна зрозуміти. Адже вони живуть під горою, де мало світла, і так багато працюють, що на емоції часу не вистачає, - на ходу придумав він.

- Браво, Шерлоку, - піддражнила його Маруся. - Ходімо?

І діти пішли через поле в бік лісу. Здалеку він не здавався особливо великим, але коли вони підійшли до нього ближче, то побачили неймовірної висоти дерева, через густу крону яких здавалося, що в лісі темно.

- Ну, і куди нам далі? - запитала Маруся і показала на ліс. - Просто увійдемо і почнемо кричати, що ми прийшли рятувати королівство? Чи тихо заблукаємо разом з амулетом, який вже точно ніхто ніколи не знайде? От казала ж я, що треба було порадитися з чарівником.

- Послухай, - заперечив Якусь, - цей ліс зберігає безліч таємниць. Міська варта бачила, як сюди поскакав злий принц. Цей непрохідний ліс розділяє чарівний світ і Темні краї, звідки можуть напасти чаклуни. Я впевнений, що саме тут ми знайдемо розгадку слів доброго принца про друзів, які прийдуть здалеку і врятують чарівний світ.

Маруся подивилася на брата, але нічого не відповіла, лише мовчки покрокувала в бік лісу. Якусь пішов за нею. Коли вони увійшли до лісу, виявилося, що в ньому не так уже й темно. М'яке світло пробивалося крізь крони дерев і освітлювало велике й товсте коріння, по якому йшли Маруся з Якусем. Подекуди під деревами вже почало скупчуватися жовте опале листя, яке приємно шаруділо під ногами. Настрій поступово покращився, і діти йшли між дерев, наспівуючи пісеньки з дитячих фільмів.

Раптом Якусь зупинився і показав уперед.

- Дивися, там щось лежить, - сказав він Марусі. - Схоже на мішечок.

Вони підійшли до мішечка, і щойно Якусь хотів узяти його й подивитися, як Маруся відсмикнула його руку.

- Стій! Ти що?! А раптом це щось небезпечне?!

Вона підняла з землі невеличку паличку й штрикнула мішечок. Тієї ж миті все навколо закрутилося й завирувало, а коли зупинилося, Маруся з Якусем уже висіли високо над землею всередині великої сітки, зв'язаної з товстих і міцних мотузок.

- Приїхали, - сказала Маруся, висячи вниз головою. - Це пастка.

- Може, й не приїхали, - відповів їй Якусь і спробував вирватися, але тільки ще сильніше заплутався в мотузках. - Зараз я спробую дістати свій складаний ножик і розріжу мотузки.

- Ага, щоб упасти й розбитися?

- А ти пропонуєш щось краще?

- Ні.

- Тоді я спробую.

Якусь із неймовірними труднощами намацав і дістав ножик із рюкзака. Він витягнув лезо і щойно зібрався розрізати одну з мотузок, як ножик вислизнув у нього з рук і полетів униз.

- Спробував, - констатувала Маруся, а потім пошепки сказала: - Дивись!

Внизу з'явилися якісь чоловічки. Зверху Маруся з Якусем не бачили їхніх облич, вони змогли розгледіти тільки їхні зелені шапочки, з яких стирчало по довгому перу. Чоловічки щось обговорили незрозумілою Марусі з Якусем мовою, потім відбігли кудись убік, і тут сітка стала повільно опускатися на землю.