19
Таємниці Темного лісу
Опинившись на землі, Маруся з Якусем вилізли з пастки і подивилися на всі боки. Нікого не було. Чоловічки немов провалилися крізь землю. Якусь склав речі, що випали, і ножик у рюкзак.
- Агов, хто тут? - крикнула Маруся, але ніхто не відповів.
- Агов? - повторила вона.
І тут діти помітили, як листя кущів заворушилось і розсунулося в боки, набувши форми трьох чоловічків. На зріст вони були з Марусю і Якуся. Одягнені в зелено-коричневий одяг, схожий на костюм Ганса. На голові вони носили мисливські шапочки з великими різнокольоровими перами. Чоловічки були точнісінько як люди, от тільки вуха в них були великі й дивної витягнутої форми.
- Ельфи, - здогадалася Маруся.
- Так, ми ельфи, - сказав чоловічок. - А ви хто?
- А ми діти зі світу людей, нас звуть Маруся і Якусь. Це ваша пастка?
- Так, наша, тут багато пасток, - відповів інший чоловічок. - Ми стежимо, щоб вони всі справно працювали. Вони захищають ліс від чужинців, а чарівний світ - від лиходіїв із Темних країв.
- А ми думали, що в цьому лісі живуть чудовиська, які викрадають усіх, хто сюди зайде, - здивувалася Маруся.
- Ні, тут немає ніяких чудовиськ, - засміявся третій чоловічок. - Хоча, крім пасток, по всьому лісі ми розставили багато дерев'яних опудал, схожих на чудовиськ, лісовиків та інших страховиськ. Я навіть придумав, щоб у них у темряві світилися очі.
- А я змайстрував їм усілякі скрипучі звуки, - похвалився другий ельф. - Аж мурашки біжать по шкірі, коли чуєш їх уночі. У-ух.
- То, виходить, це ваші страховиська відлякують усіх жителів чарівного королівства від Темного лісу? - здивувався Якусь.
- Так, наші, - з гордістю відповіли ельфи й задоволено переглянулися.
- Ну ви даєте! - вигукнула Маруся.
- А ви навіщо прийшли до нас у Темний ліс? - запитав перший ельф.
Діти перезирнулися. Якусь щось прошепотів Марусі на вушко, і вона закивала.
- Ми вам розповімо, але це велика таємниця, тож спершу пообіцяйте, що допоможете нам, - сказав Якусь.
Тепер уже ельфи стали в коло, пошепотілись і закивали на знак згоди.
- Обіцяємо! - сказали вони хором.
Тож Маруся з Якусем розповіли лісовим ельфам свою історію, починаючи з того, як вони вішали годівничку. Наприкінці розповіді Маруся дістала зі свого рюкзачка амулет. Ельфи підійшли ближче і стали його розглядати, потім перезирнулися, закивали головами, і перший з них сказав:
- Ходімо з нами до лісового короля, він на вас чекає.
- Чекає?! На нас?!
- Так, на вас, ми не одразу зрозуміли, що ви ті самі гості, але коли ви показали амулет, у нас не залишилося жодних сумнівів, - сказав ельф і запросив Марусю з Якусем слідувати за ним. - Тільки йдіть дуже обережно і не звертайте зі стежки, інакше знову потрапите в пастку.
Маруся з Якусем пішли за ельфами, намагаючись крокувати тільки стежкою і не ставати нікуди вбік. Йти лісом було легко і приємно. Було свіжо, але не холодно, осіннє сонце пробивалося крізь густі крони дерев і різнокольоровими плямами освітлювало стежку. Дорогою Маруся з Якусем помітили кілька пасток і страховиськ. Ельфи здивувалися спостережливості дітей і пообіцяли, що краще їх сховають.
У лісі було багато птахів. Вони зграйками гасали між деревами. Що далі Маруся з Якусем ішли вглиб лісу, то голоснішим був пташиний щебет і то вищими й ширшими ставали дерева. Незабаром Маруся з Якусем стали помічати на деяких деревах поодинокі маленькі будиночки, потім ще й ще, потім по кілька будиночків на найбільш розлогих деревах. І дуже скоро вони опинилися в центрі великого лісового міста, де на гігантських деревах були розкидані будиночки найхимерніших форм.
- Агов, хто тут? - крикнула Маруся, але ніхто не відповів.
- Агов? - повторила вона.
І тут діти помітили, як листя кущів заворушилось і розсунулося в боки, набувши форми трьох чоловічків. На зріст вони були з Марусю і Якуся. Одягнені в зелено-коричневий одяг, схожий на костюм Ганса. На голові вони носили мисливські шапочки з великими різнокольоровими перами. Чоловічки були точнісінько як люди, от тільки вуха в них були великі й дивної витягнутої форми.
- Ельфи, - здогадалася Маруся.
- Так, ми ельфи, - сказав чоловічок. - А ви хто?
- А ми діти зі світу людей, нас звуть Маруся і Якусь. Це ваша пастка?
- Так, наша, тут багато пасток, - відповів інший чоловічок. - Ми стежимо, щоб вони всі справно працювали. Вони захищають ліс від чужинців, а чарівний світ - від лиходіїв із Темних країв.
- А ми думали, що в цьому лісі живуть чудовиська, які викрадають усіх, хто сюди зайде, - здивувалася Маруся.
- Ні, тут немає ніяких чудовиськ, - засміявся третій чоловічок. - Хоча, крім пасток, по всьому лісі ми розставили багато дерев'яних опудал, схожих на чудовиськ, лісовиків та інших страховиськ. Я навіть придумав, щоб у них у темряві світилися очі.
- А я змайстрував їм усілякі скрипучі звуки, - похвалився другий ельф. - Аж мурашки біжать по шкірі, коли чуєш їх уночі. У-ух.
- То, виходить, це ваші страховиська відлякують усіх жителів чарівного королівства від Темного лісу? - здивувався Якусь.
- Так, наші, - з гордістю відповіли ельфи й задоволено переглянулися.
- Ну ви даєте! - вигукнула Маруся.
- А ви навіщо прийшли до нас у Темний ліс? - запитав перший ельф.
Діти перезирнулися. Якусь щось прошепотів Марусі на вушко, і вона закивала.
- Ми вам розповімо, але це велика таємниця, тож спершу пообіцяйте, що допоможете нам, - сказав Якусь.
Тепер уже ельфи стали в коло, пошепотілись і закивали на знак згоди.
- Обіцяємо! - сказали вони хором.
Тож Маруся з Якусем розповіли лісовим ельфам свою історію, починаючи з того, як вони вішали годівничку. Наприкінці розповіді Маруся дістала зі свого рюкзачка амулет. Ельфи підійшли ближче і стали його розглядати, потім перезирнулися, закивали головами, і перший з них сказав:
- Ходімо з нами до лісового короля, він на вас чекає.
- Чекає?! На нас?!
- Так, на вас, ми не одразу зрозуміли, що ви ті самі гості, але коли ви показали амулет, у нас не залишилося жодних сумнівів, - сказав ельф і запросив Марусю з Якусем слідувати за ним. - Тільки йдіть дуже обережно і не звертайте зі стежки, інакше знову потрапите в пастку.
Маруся з Якусем пішли за ельфами, намагаючись крокувати тільки стежкою і не ставати нікуди вбік. Йти лісом було легко і приємно. Було свіжо, але не холодно, осіннє сонце пробивалося крізь густі крони дерев і різнокольоровими плямами освітлювало стежку. Дорогою Маруся з Якусем помітили кілька пасток і страховиськ. Ельфи здивувалися спостережливості дітей і пообіцяли, що краще їх сховають.
У лісі було багато птахів. Вони зграйками гасали між деревами. Що далі Маруся з Якусем ішли вглиб лісу, то голоснішим був пташиний щебет і то вищими й ширшими ставали дерева. Незабаром Маруся з Якусем стали помічати на деяких деревах поодинокі маленькі будиночки, потім ще й ще, потім по кілька будиночків на найбільш розлогих деревах. І дуже скоро вони опинилися в центрі великого лісового міста, де на гігантських деревах були розкидані будиночки найхимерніших форм.
Це і було ельфійське місто. Ельфів тут було дуже багато. Вони гуляли між корінням дерев, вправно підіймалися мотузяними сходами наверх і переходили з дерева на дерево канатними доріжками та дерев'яними містками. Маруся з Якусем побачили, як маленькі ельфи грають у хованки. Вони вміли зливатися з корою дерева чи кущем, і їх не було помітно доти, доки вони не поворухнуться.
Серед ельфів Маруся з Якусем помітили людей. Так, звичайних людей - ковалів, кравців, кухарів і багатьох інших. Усі вони були зайняті справою, немов давно тут жили і почувалися як удома. Тільки будиночки людей були не високо в кронах, а розташовувалися на невисоких гілках, майже біля землі.
Між деревами були натягнуті мотузки, на яких висіли ліхтарики з різнокольорового скла. Маруся з Якусем уявили собі, як красиво тут усе має освітлюватися вечорами.
Незабаром вони підійшли до величезного дерева. Воно було настільки високим, що його верхівку було ледве-ледве видно. Дерево, немов змія, обвивали широкі сходи, що вели нагору до дерев'яного палацу, прикрашеного різьбленими балконами й колонами.
- Тут живе наш король! - сказали ельфи й пішли сходами нагору.
Піднявшись, усі опинилися на широкому майданчику перед світлими сходами, що ведуть до самого палацу. Біля них стояла група ельфів, і серед них був лісовий король. Маруся з Якусем одразу впізнали його за короною з різнокольорових гілочок. Він був старший за інших і носив руду бороду. Коли король помітив дітей, він усміхнувся і пішов до них назустріч.
- Друзі мої! Нарешті ви прийшли, я вже почав хвилюватися, - він підійшов до Марусі з Якусем і поклав руки їм на плечі. - Ви, напевно, втомилися. Ходімо до палацу, відпочинете, і поговоримо.
Серед ельфів Маруся з Якусем помітили людей. Так, звичайних людей - ковалів, кравців, кухарів і багатьох інших. Усі вони були зайняті справою, немов давно тут жили і почувалися як удома. Тільки будиночки людей були не високо в кронах, а розташовувалися на невисоких гілках, майже біля землі.
Між деревами були натягнуті мотузки, на яких висіли ліхтарики з різнокольорового скла. Маруся з Якусем уявили собі, як красиво тут усе має освітлюватися вечорами.
Незабаром вони підійшли до величезного дерева. Воно було настільки високим, що його верхівку було ледве-ледве видно. Дерево, немов змія, обвивали широкі сходи, що вели нагору до дерев'яного палацу, прикрашеного різьбленими балконами й колонами.
- Тут живе наш король! - сказали ельфи й пішли сходами нагору.
Піднявшись, усі опинилися на широкому майданчику перед світлими сходами, що ведуть до самого палацу. Біля них стояла група ельфів, і серед них був лісовий король. Маруся з Якусем одразу впізнали його за короною з різнокольорових гілочок. Він був старший за інших і носив руду бороду. Коли король помітив дітей, він усміхнувся і пішов до них назустріч.
- Друзі мої! Нарешті ви прийшли, я вже почав хвилюватися, - він підійшов до Марусі з Якусем і поклав руки їм на плечі. - Ви, напевно, втомилися. Ходімо до палацу, відпочинете, і поговоримо.
Він вклонився ельфам, які привели Марусю з Якусем, і показав дітям іти за ним. Усередині палацу було просторо і світло. У залі, де розташовувався трон короля, стояв широкий стіл, завалений книжками, картами і кресленнями, списаними аркушами паперу і різними корисними приладами. Було видно, що король не просто правив, а й любив багато працювати сам. Ще Марусі кинулися в очі численні порожні чашки з-під кави. "Десь я таке вже бачила", - подумала вона.
Лісовий король підійшов до столу і вказав Марусі та Якусю на розкладену старовинну карту. Він провів рукою по її темній частині і сказав:
- Тут знаходяться Темні краї, де панують чаклуни. Зараз вони збирають війська в Білій фортеці, щоб напасти на чарівний світ. Ми маємо бути готові захистити його. Ви нам у цьому допоможете?
- Ми?! Але як?! - здивувалася Маруся.
- Я вам обов'язково розповім. А поки що пропоную вам як слід попоїсти. У такий неспокійний час ніколи не знаєш точно, коли доведеться вирушити в несподівану мандрівку, тож скористаймося хвилинками затишшя з користю.
У цю мить до тронної зали влетів великий чорний ворон з блакитними очима. Він сів на спинку королівського трону і став спостерігати за присутніми, повертаючи голову то в один, то в інший бік.
- Ви поки що йдіть у трапезну, а я вас наздожену, - побачивши ворона, сказав король і звернувся до придворних ельфів: - Друзі, проведіть Марусю з Якусем, будь ласка, і простежте, щоб вони ні в чому не мали потреби.
Діти вийшли з тронної зали, і за королем зачинилися двері.
Лісовий король підійшов до столу і вказав Марусі та Якусю на розкладену старовинну карту. Він провів рукою по її темній частині і сказав:
- Тут знаходяться Темні краї, де панують чаклуни. Зараз вони збирають війська в Білій фортеці, щоб напасти на чарівний світ. Ми маємо бути готові захистити його. Ви нам у цьому допоможете?
- Ми?! Але як?! - здивувалася Маруся.
- Я вам обов'язково розповім. А поки що пропоную вам як слід попоїсти. У такий неспокійний час ніколи не знаєш точно, коли доведеться вирушити в несподівану мандрівку, тож скористаймося хвилинками затишшя з користю.
У цю мить до тронної зали влетів великий чорний ворон з блакитними очима. Він сів на спинку королівського трону і став спостерігати за присутніми, повертаючи голову то в один, то в інший бік.
- Ви поки що йдіть у трапезну, а я вас наздожену, - побачивши ворона, сказав король і звернувся до придворних ельфів: - Друзі, проведіть Марусю з Якусем, будь ласка, і простежте, щоб вони ні в чому не мали потреби.
Діти вийшли з тронної зали, і за королем зачинилися двері.