Друзі, які прийдуть здалеку

Прохолодний ранній ранок наступного дня чарівник Блакитної гори зустрів на мурах королівського міста. Він особисто перевіряв, хто зі звірів які вежі захищає, що є зі зброї та захисту, чи не потребують вони їжі та води, підбадьорював їх.

Усі звірі були на бойових позиціях. Орли розмістилися на вежах і приготували собі каміння, щоб кидати у ворога. Ведмеді взяли великі палиці й теж зібрали каміння, але важче. Вовки й лисиці збиралися кусати чаклунів. Лосі й олені приготувалися колоти ворога рогами. Бобри з довгих палиць нагризли найгостріші списи і роздавали їх усім, хто міг тримати їх у лапах. Птахи приготували довгі міцні мотузки, щоб зграями налітати на чаклунів і заплутувати їх.

Чарівник радів тому, що всі звірі й чарівні істоти королівства відгукнулися на заклик про допомогу, але він прекрасно розумів, що таким військом армію чаклунів перемогти не вийде. Тому весь ранок він вдивлявся вдалину, сподіваючись побачити підкріплення, що поспішало на допомогу, але воно все не з'являлося.

- Чарівнику! - раптом почув він крик вовка-вартового знизу.

- Так, я тут, що сталося?

- На вас у тронній залі чекає жінка. Вона сказала, що прийшла здалеку на допомогу місту. Хотіла бачити вас.

- Жінка? - здивувався чарівник. - Скажіть їй, що я скоро буду.

Чарівник закінчив обхід військ на міських стінах, спустився в місто і попрямував до королівського замку. Увійшовши до тронної зали, він побачив бабусю Марусі та Якуся. Вона стояла біля високих книжкових полиць зі старовинними фоліантами і розглядала їх.

- Подруго моя, який я радий вас бачити! - привітав її чарівник.

Бабуся була занурена у свої думки і не очікувала почути чийсь голос. Вона різко обернулася. В її руках була старовинна дитяча книжка з красивими позолоченими гравюрами.

- Чарівнику! - бабуся сумно посміхнулася. - Як же давно я тут не була! Ось почала гортати книжки, і на мене нахлинули спогади дитинства. Це просто неймовірно, адже тут майже нічого не змінилося. Не рахуючи всього, що зараз відбувається.

- Так, так і є, - відповів чарівник.

- Я пам'ятаю галасливі ярмарки, солодощі, веселощі, як ми тікали з друзями бавитися в бік чарівного лісу й високих пагорбів і, втомлені, заходили до вас на чай і пиріжки. Пам'ятаю, як щоразу бурчав кіт Матвій, адже йому доводилося накривати на стіл галасливій ватазі дітей. А пам'ятаєте, як кошлатий пес катав нас на своїй спині, як на коні?

- Пам'ятаю, - сказав чарівник. - Але зараз тут небезпечно. Ми чекаємо, що ось-ось на нас нападе армія чаклунів. Чому ви прийшли?

- Тому що в цей момент я маю бути разом із королівством. Я хочу його захистити. Крім того, ви не забувайте, що тут мої онуки, і як бабуся я просто зобов'язана за ними наглядати.

- Ви абсолютно праві, - чарівник розвів руками на знак згоди. - До речі, про ваших онуків. Усе вийшло так, як ми й задумали.

- Ой, не кажіть, чарівнику. Знали б їхні батьки, де їхні діти, відірвали б мені голову, - розсміялася бабуся. - Але я пам'ятаю своє дитинство і юність і розумію, що не маю права позбавляти своїх онуків пригод, які залишаться в їхній пам'яті та серці на все життя.

Із цими словами бабуся поставила книжку з казками на полицю, потім стала навшпиньки і потягнула за тонку червону книжку, яка стояла на передостанній полиці праворуч. Тієї ж миті книжкові шафи роз'їхалися, і перед бабусею постав широкий вхід із кам'яними гвинтовими сходами, які вели донизу.

- Не забули, - усміхнувшись, зауважив чарівник і разом із бабусею пішов сходами вниз.

Спустившись, вони увійшли до великої зали, на стінах якої горіли смолоскипи. Це була збройна кімната королів.

- Ось мої дитячі обладунки, - показала бабуся на маленьку курточку з товстої шкіри і короткий позолочений кинджал. Вона взяла їх і почала розглядати.

- Я ж тоді була такого ж зросту, як Маруся зараз, - бабуся обернулася до чарівника, тримаючи шкіряну курточку в руках. Вона поклала її на місце і взяла іншу, що лежала поруч. - А ось обладунки мого брата, він тоді був вищий і, скажемо прямо, товстіший, - бабуся розсміялася.

Вона поклала дитячі обладунки брата на місце і підійшла до інших. Це був жіночий військовий одяг. Бабуся одягла пояс із тонким мечем, шкіряну кірасу і чоботи і взяла шолом.

Повернувшись до тронної зали і підійшовши до розкладених на столі карти королівства і схеми укріплень замку, чарівник і бабуся стали обговорювати план оборони. Коли вони говорили про укріплення міських воріт, до тронної зали забіг ведмідь:

- Чарівнику, на горизонті з'явилося військо! - проревів він і вибіг. Чарівник і бабуся пішли за ним.

Вони піднялися на високу вежу і стали вдивлятися вдалину. На горизонті піднімалися хмари пилу, через які не можна було розгледіти, хто саме насувався на місто.

- Вони йдуть з усіх боків, з лісу теж, - прогарчав ведмідь. - Я вже відправив орлів на розвідку. Вони скоро повернуться. Оголосити тривогу?

- Так, сурміть на сполох, мій друже, ми повинні бути готові до битви, - сказав чарівник. Він стукнув ціпком по кам'яній підлозі, і на його кінці з'явився ледь помітний зелений вогник.

Пролунали звуки сурм, і звірі у всеозброєнні піднялися на міські мури. Тиша повисла над містом, усі сподівалися на краще, але були готові до останньої битви.

Хмари пилу здіймалися все ближче й ближче, здригалася земля. Ось з'явилися орли. Вони підлетіли до міста, прокричали три рази, розвернулися і полетіли назустріч війську. Чарівник усміхнувся.

- Ходімо, разом зустрінемо це грізне військо, - радісно звернувся він до бабусі та ведмедя. - Як добре, що все йде за планом!

Вони спустилися до воріт і вийшли назустріч війську. Багато звірів, усе ще налякані, з цікавості пішли за ними. Земля все сильніше і сильніше здригалася в міру того, як армія наближалася до замку.

Але ось військо зупинилося. Пил осів, і всі побачили перед собою з одного боку кам'яних воїнів, а з іншого - гірських тролів, за ними йшли ельфи і люди. Кам'яні воїни, вишикувані в рівні шеренги, стояли нерухомо. Їхній погляд - якщо поглядом можна назвати висічені в камені обриси очей, що світяться, - був спрямований уперед. Тролі, навпаки, стояли вільно - одні спиралися на киї або руків'я величезних сокир, інші спокійно розмовляли про щось своє. Люди вийшли вперед, і з їхнього погляду було помітно, що вони бачать своє рідне місто вперше за довгий час. У декого від радості на очі наверталися сльози. Ельфи спокійно стояли осторонь і дивувалися величезним кам'яним будівлям міста.

Раптом кам'яні воїни заворушилися, шеренги розійшлися в сторони, утворивши широкий прохід, і в ньому з'явилися вершники. Вони під'їхали до чарівника й бабусі. Коні схилили коліна, і на землю зістрибнули Маруся з Якусем, лісовий король і троль.