Військова рада

Маруся з Якусем, щойно побачили чарівника, одразу побігли до нього.

- Чарівнику! Чарівнику! - закричали вони. - Дивіться, ми привели вам військо. Ви ж не будете тепер сердитися за те, що ми взяли амулет?

- Я-то не буду, - засміявся чарівник і обійняв дітей. - А ось цей знатний лицар, - він показав на бабусю, яка стояла поруч із ним, - ось він, або точніше вона, дуже навіть буде, та й покарати може. Замкне вас у найвищій міській вежі.

І раптом Маруся з Якусем побачили бабусю. Вона схрестила на грудях руки, насупила брови і суворо сказала:

- Так, так, так! Ось, значить, хто поцупив амулет і без дозволу вирушив у небезпечну подорож. Цікаво, що скажуть ваші батьки?! - вона посміхнулася, і діти зрозуміли, що вона жартує, підбігли й обійняли її.

- Бабусю, ми думали, що це ми друзі, які мають прийти з далеких країв і врятувати королівство! - почала виправдовуватися Маруся. - Ми боялися, що ти нас не відпустиш, тому вирішили вирушити в дорогу потайки.

- Коли це я вас куди-небудь не відпускала? - сказала бабуся. - Але ми з чарівником підозрювали, що ви так і вчините. Ви правильно зробили, тільки в майбутньому питайте в мене дозволу, домовилися?

- Так, бабусю, ми обіцяємо, - відповіли Маруся з Якусем.

Раптом до чарівника і бабусі підійшов лісовий король і троль Грім.

- Вітаю вас, - сказав король ельфів. - Бачу, ми прибули вчасно. Ваш план, як завжди, спрацював. І юні герої не запізнилися, - він показав на Марусю та Якуся і додав: - Ми у вашому розпорядженні, чарівнику.

- Дякую, дорогий друже, без вас у нас нічого б не вийшло. І без вас, - він звернувся до Марусі з Якусем. - Ви правильно розгадали сенс листа і бездоганно виконали вашу небезпечну місію. Спасибі вам величезне від усіх нас! І вам спасибі, мої друзі гірські тролі та ельфи! І, звичайно ж, я дуже радий знову бачити жителів королівського міста. Сьогодні всі ми, жителі чарівного світу, будемо битися з вами пліч-о-пліч за те, щоб повернути місто вам - його законним і гостинним господарям.

Усі навколо, окрім кам'яних воїнів, заплескали й закричали "ура!".

- Ну, а тепер, - сказав чарівник, коли крики вщухли, - нам потрібно обговорити майбутню битву. Орли і сови повідомили мені, що армія чаклунів іде до міста з боку Високих гір, це найшвидший шлях. А нападуть вони з настанням сутінків.

- Це розумно, - долучився до бесіди Грім, - адже вони ненавидять сонячне світло і, до того ж, у темряві зможуть підкрастися непомітно. А чаклуни знають, що в нас зібралася така потужна армія?

- Ні, дорогий Громе, вони про це ще не знають, - відповів чарівник. - Якби знали, то злякалися б і не стали наступати. Їхнє незнання - наша перевага. Ми скористаємося нею, щоб перемогти без втрат.

- Але як? - запитав лісовий король.

- Вони не очікують побачити тут тролів, ельфів і тим більше непереможних кам'яних воїнів. Тролі невразливі для будь-яких заклинань, тому головний чаклун ніяк не зможе перетворити їх на камінь. Захищаючись своїми величезними щитами, тролі зможуть ховатися і від полум'я вогняних перснів. Кам'яні воїни взагалі нічого не бояться. Ельфи - найвлучніші стрільці в усьому чарівному світі. А якщо чаклуни побачать жителів королівського міста, то злякаються ще більше - адже вони впевнені, що люди давно зникли.

- Отже, ми їх заманимо, а потім розіб'ємо? - запитав Грім.

- Абсолютно вірно, мій друже, - відповів чарівник. - Ба більше, заманимо найпевнішим способом. Гансе, друже мій, ви тут?

- Так, чарівнику, я тут, - почувся втомлений голос гнома.

- Чудово, - зрадів йому чарівник. - Ви підійшли вчасно, я якраз переходжу до плану битви. У ньому вам відводиться основна роль.

- Мені?! Але яка?

- Зараз розповім, - відповів чарівник. - Ось як ми вчинимо...