Спогади

Усю ніч чарівник провів у бібліотеці за сувоями і старовинними книгами. Якийсь час Ганс і Матвій боролися зі сном і вдавали, ніби допомагають чарівникові, але невдовзі не витримали і заснули на м'яких стосиках паперу, розкиданих на столі серед порожніх чашок з-під кави.

Уранці, коли Ганс вийшов на веранду, чарівник із чашкою в руці сидів у кріслі-гойдалці, кіт розташувався на перилах і вдивлявся в далечінь, а пес затишно дрімав під столом. Час немов застиг у ранкових променях прохолодного осіннього сонця і повільно прокидався разом із Гансом.

- Доброго ранку, - сонно сказав гном, вкриваючись маленьким теплим пледом. - Вибачте, чарівнику, що я вчора так заснув і не допоміг вам...

- Та ну що ви, друже мій, дрібниці! - чарівник усміхнувся. - Зараз саме час гарненько відпочити. Здається мені, що попереду в нас знову пригоди, і сили нам ще знадобляться.

Слова чарівника нагадали Гансу про вчорашнє відвідування обсерваторії і про небезпеку, яка нависла над королівством.

- Що ми будемо робити? - запитав Ганс за сніданком.

- Для початку відвідаємо наших добрих знайомих, - відповів чарівник. - Пам'ятаєте, я передав бабусі Марусі та Якуся подарунок?

- Так, невелику таку коробочку з червоною стрічкою, - згадав Ганс.

- Правильно, її. Так от, це ніякий не подарунок, а дуже цінна річ, яку я передав на зберігання. У світі людей вона в більшій безпеці, ніж тут. Скоро вона може нам знадобитися, але перед цим мені хотілося б переконатися, що з нею все гаразд.

- Що це за річ така, чарівнику? - запитав гном. Кіт повернувся, глянув на Ганса і знову відвернувся в бік гір. Пес смикнув вухом.

- Це королівський амулет, - відповів чарівник, допив каву і поставив чашку на стіл.

Настала тиша. Ганс добре пам'ятав нещодавні сумні події, які сталися в королівстві. Але він ніяк не очікував, що небезпека, яка насувається, пов'язана з ними. Ганс нічого не відповів чарівникові. Він швидко допив каву і пішов збиратися в дорогу.

За годину подорожні йшли чарівним лісом. Опале листя шелестіло під ногами. Чарівник був у доброму гуморі й наспівував собі під ніс якусь пісеньку. Ганс був невеселий і здавався цілком зануреним у свої думки.

- Чому ви носа похнюпили, мій друже? - поцікавився чарівник.

- Га? Та, спогади нахлинули, - відгукнувся Ганс. - Я пам'ятаю, як усе було раніше, і дуже хочу, щоб той добрий час повернувся. Рік тому життя королівства сильно змінилося. Я постарався забути ці сумні події і почати жити по-новому. А ваші слова змусили мене повернутися в минуле і сколихнули надію. Не знаю, добре це чи погано?

- Звичайно, добре, - з усмішкою відповів чарівник. - Повірте, все не так жахливо, як вам здається. А якщо є надія, то в нас усе вийде.

Ганс усміхнувся у відповідь.

Друзі підійшли до чарівного дуба, який стояв у центрі невеликої лісової галявини. На відміну від усіх інших дерев чарівного лісу, він своє жовте листя ще не скинув і здавався прибульцем з іншого світу. Чарівник і Ганс обійшли дерево кілька разів за годинниковою стрілкою і проти неї, а коли відійшли вбік, це був уже інший ліс. Тут моросив дощик і було трохи тепліше. Подорожні накинули капюшони й пішли лісовою стежкою в бік села, де жили Маруся та Якусь.