Годівниця

Увесь учорашній день Маруся і Якусь провели в гаражі бабусиної хати. Наближалася зима, і синоптики вже обіцяли незабаром сніг, тож діти вирішили змайструвати годівниці для птахів, які не відлітають у теплі краї. Спочатку вони думали зробити кілька будиночків, але це виявилося не так вже й просто, тож зупинилися на одній, але великій і красивій годівниці. Вони взяли кілька аркушів дерев'яної фанери, вирізали з неї дощечки для підлоги та даху, а зі знайдених у лісі паличок спорудили бічні стінки. Потім діти пофарбували годівничку в різні кольори і залишили сохнути. Вийшло дуже строкато, але птахам мало сподобатися, вирішили Маруся з Якусем. А головне, думали вони, - таку годівницю видно здалеку і голодним пернатим буде простіше її помітити.

Маруся з Якусем прововтузилися з годівницею до ночі, тому наступного дня прокинулися тільки о десятій годині. За сніданком вони розповіли бабусі про те, яку гарну і зручну годівницю змайстрували.

- Бабусю, а в нас є..., - сказала Маруся, жуючи бутерброд і запиваючи його чаєм, - а в нас є міцна, але тонка мотузка, щоб повісити годівницю?

- Знайдемо, - бабуся підняла очі від книжки і подивилася на дітей поверх окулярів. - А де ви збираєтеся її повісити?

- Он на тому дереві, - Якусь показав у кухонне вікно. - Його нижня гілка якраз підійде. Ми повісимо годівницю так, щоб було зручно насипати в неї зернятка й горішки, але не надто низько, щоб кішки не залізли.

- Якусю, але ми не дістанемо до гілки, - зауважила Маруся. - А в нас є драбина, бабусю?

- Є, є, я бачив у гаражі, - запевнив її Якусь.

- Тільки будьте обережні, - попередила бабуся. - Гілка досить висока, а земля вже мокра й м'яка. Поставте драбину як слід, щоб вона не впала разом із вами, добре?

- Добре, - машинально відповіли Маруся з Якусем. Вони вже подумки вішали годівницю, до якої зліталися всі навколишні птахи й прибігали лісові білки. І навіть сусіди по селу приходили подивитися на неї і не приховували свого захоплення. Та що там із села – з усіх довколишніх сіл, і навіть із міста. І журналісти з телебачення знімали репортаж про те, яку гарну годівницю зробили Маруся з Якусем. І ось вони дають інтерв'ю і розповідають телеглядачам про те, як потрібно майструвати правильні і красиві годівниці...

- Ви доїли? - бабуся висмикнула Марусю з Якусем із мрій.

- Га? Так, дякую. Ми побігли вішати годівничку, - сказав Якусь і помчав сходами нагору в дитячу.

- Почекай мене! Без мене не вішай! - закричала Маруся і побігла за Якусем. - Дякую, бабусю, - кинула вона на ходу.

Піднявшись до себе, Маруся з Якусем одягли вуличний одяг, гумові чоботи й куртки. Потім побігли в гараж повз кухню, де на бігу схопили в бабусі клубок мотузки і ножиці. Бабуся щось прокричала їм услід, але вони вже не чули. У гаражі Якусь завдав собі на плечі високу й важку драбину, а Марусі дісталося почесне завдання - нести годівницю до дерева. Вона взяла годівницю за гачок, прикріплений до даху, і ледве відліпила будиночок від столу, на якому вони його вчора фарбували.

Діти підійшли до дерева і подивилися на гілку. Вона була набагато вищою, ніж здавалася з дому. Вони поставили драбину на м'яку землю, вкриту товстим шаром мокрого листя. До гілки виходило дістати, тільки якщо стати на останню сходинку драбини. Вирішили, що Якусь триматиме драбину внизу, щоб вона не впала, а Маруся полізе і прив'яже мотузку до гілки.

Маруся взяла мотузку, перевірила, щоб вона не була сплутана, і полізла нагору хиткою драбиною. Зав'язавши мотузку на два бантики, Маруся перевірила кишені й зрозуміла, що забула ножиці в гаражі.

- Якусю, збігай швидко в гараж, я ножиці забула, - попросила вона брата.

- Добре, - сказав Якусь, відпустив драбину і побіг у гараж. Зробивши кілька кроків, він почув крик Марусі, а потім - звук драбини, що впала. Якусь заплющив очі й обернувся.

Розплющивши очі, він побачив, що драбина лежала на боці біля різнокольорової годівниці, а поруч стояв чарівник Блакитної гори і на руках тримав перелякану Марусю.

- Яка у вас гарна годівниця вийшла, - сказав чарівник, ставлячи Марусю на землю. - Давайте-но я допоможу вам її повісити?

- Чарівник! - зрадів Якусь, і вони разом із Марусею кинулися до нього. Чарівник із радістю обійняв дітей.

- Я до вас не один, зі мною ваш друг, - сказав він і показав у бік Ганса, який визирав із годівниці.

- Гансе, які ми раді вас бачити! - вигукнула Маруся. - Чарівнику, і спасибі, що врятували мене. Я так злякалася!

- Та нема за що, Марусю, - махнув рукою чарівник і з усмішкою додав: - Упасти на м'яке листя було б не так небезпечно, як брудно.

Він узяв годівничку і підняв її на рівень очей Марусі та Якуся.

- Давайте я її потримаю, а ви прив'яжіть міцніше, - сказав чарівник.

Маруся відрізала мотузку на потрібну довжину, а Якусь міцно прив'язав її до гака на даху будиночка. У цей час Ганс сидів на краю годівниці і бовтав ніжками. Почепивши годівницю, всі відійшли на кілька кроків, щоб подивитися, що вийшло.

- Яка гарна! - вигукнув Ганс. - Залишилося покласти в неї корм.

- Уже несу, - почувся голос бабусі. Вона йшла стежкою від будиночка і несла блюдечко з хлібними крихтами, горішками та ще чимось. - Я за вашими пригодами у вікно спостерігала. Дуже ефектний політ, треба було зняти. А я ж попереджала! - вона докірливо подивилася на Марусю з Якусем. Діти опустили очі.

- Який я радий вас бачити, - чарівник поцілував бабусі руку. Ганс чемно вклонився. - Ми до вас ненадовго. Поп'ємо чайку, поговоримо й назад.

- Ой, звісно ж, стою і не пропоную зайти, - сплеснула руками бабуся. - Ходімо, я якраз обід приготувала. Нічого особливого, але все ж таки.

Гості та бабуся пішли до хати, і Маруся з Якусем із винуватим виглядом пішли за ними.