Секрети

Чарівник повісив свій сірий дорожній плащ на вішалку в передпокої, там же поставив у кут свій дерев'яний ціпок і пройшов на кухню. За ним слідував Ганс. "Чарівний ціпок у нас у передпокої - це круто!" - подумали Маруся з Якусем, проходячи повз і задоволено переглядаючись.

- Чарівнику, а де ваш гостроверхий капелюх? - поцікавилася Маруся.

- Якось раз я надягнув його, коли подорожував вашим світом, - відповів чарівник. - На мене дуже дивно дивилися: усміхалися і гиготіли. Я потім зрозумів, що це через нього. Такі тут не носять. Тож тепер, коли я переміщаюся у ваш світ, я залишаю його вдома, щоб не привертати зайвої уваги.

- Це не тільки через капелюх, - розсміялася бабуся. - Ви справді дуже схожі на чарівника з фільмів і книжок. Довга борода, балахон, загострені туфлі. Один в один. А якщо ще й ціпок у руках, то немов ось-ось зійшли з екрана телевізора. Ні, друже мій, ви безумовно відстали від моди. Так у нас уже давно ніхто не одягається.

- Хм, не знав, - зніяковів чарівник. - А як у вас одягаються чарівники?

- А в нашому світі немає чарівників, - заявив Якусь.

Чарівник із бабусею переглянулися.

- Так, діти, ви наїлися? - запитала бабуся, коли тарілки Марусі з Якусем були порожні.

- Так, бабусю, дякую, - відповіли діти.

- Тоді підіть нагору і пограйтеся трохи, а краще - почитайте. Я поки поспілкуюся з гостями і покличу вас, коли вони зберуться йти, - сказала вона і запитально подивилася на дітей.

- Добре, - відповіла Маруся і подивилася на Якуся. Дивно, про що бабуся розмовлятиме з чарівником, якого вона вперше бачить?

Маруся з Якусем піднялися нагору до себе в кімнату, але не стали повністю зачиняти двері, залишивши щілинку. Вони сіли на підлогу біля дверей і спробували підслухати, про що ж дорослі говорять на кухні. Негоже, звісно, але цікавість була сильнішою. Вони чули звуки розмови, ось говорить бабуся, а ось - чарівник, тепер - Ганс, але їм не було зрозуміло, що саме вони кажуть.

- Давай тихенько підкрадемося до сходів і подивимося? - запропонував Якусь. Маруся задумалася, а потім ствердно й рішуче кивнула.

Вони повільно відчинили двері, щоб ті не скрипнули, і навшпиньки підійшли до сходів. Спустившись на кілька сходинок, вони крізь балюстраду стали дивитися, що відбувається на кухні.

Чарівник, Ганс і бабуся сиділи за столом і пили чай. Чарівник щось розповідав, бабуся кивала і зрідка відповідала. Потім бабуся встала з-за столу і пішла у свою кімнату. Через хвилину вона повернулася. У руках у неї була коробочка. Та сама, зав'язана червоною стрічкою з синім сургучем на кришці, яку Маруся з Якусем подарували їй як сувенір від чарівника. Бабуся відкрила коробочку і дістала звідти якийсь предмет, здалеку схожий на металевий лабіринт. Він був на блискучому ланцюжку. Бабуся віддала цей лабіринт чарівникові, а той став його уважно розглядати. Потім він ствердно кивнув головою і віддав його бабусі. Вона віднесла його назад у свою кімнату.

Марусі з Якусем дуже хотілося обговорити побачене, от тільки на сходах їх почули б, тож, змовницьки перезирнувшись, вони тихенько повернулися до своєї кімнати й прикрили двері.

- Що це було? - запитала пошепки Маруся.

- Не знаю, але це щось дуже важливе, якщо сам чарівник прийшов до нас додому з казкового світу, щоб на це подивитися, - відповів Якусь. - Я б сам хотів розгледіти цю штуковину ближче.

- Але як?

- Давай дочекаємося, доки вони підуть, і коли бабусі не буде поблизу, візьмемо коробочку і принесемо до нас у кімнату, - запропонував Якусь.

- А якщо бабуся помітить?

- Не помітить, - упевнено відповів Якусь. - Вона ж не ходить весь час із цією коробочкою. А потім ми її акуратно повернемо на місце.

- Діти! - пролунав бабусин голос знизу. - Чарівник і Ганс уже йдуть. Спустіться попрощатися.

- Ми йдемо! - крикнула у відповідь Маруся. - Ходімо, - тихо сказала вона Якусю.

Маруся з Якусем, усміхаючись, спустилися сходами в передпокій.

- Ну що ж, спасибі за вашу гостинність, - радісно сказав чарівник. - Я бачу, до вашої годівниці вже прилетіли перші птахи, - додав він, показуючи ціпком у бік вікна, в якому було видно дерево і драбину, що лежала біля нього.

- Спасибі вам, чарівнику, що завітали в гості, й окреме спасибі за те, що врятували мене, - сказала Маруся. Бабуся задоволено посміхнулася.

- Не прощаюся, - сказав чарівник, відчиняючи двері й виходячи на вулицю. - Сподіваюся, скоро побачимося. Правда, Гансе?

- Звичайно! - погодився гном. - Дякую за смачний обід і до зустрічі!

Із цими словами чарівник і гном покрокували в бік хвіртки, обертаючись і махаючи рукою на прощання. Коли вони зникли з поля зору, бабуся зачинила двері й подивилася на Марусю з Якусем.

- Шкода, що гості приходять до нас так нечасто, - зітхнувши, сказала вона. - Може, чайку?

- Із задоволенням, - погодився Якусь і підморгнув Марусі. - Бабусю, а в нас є ще вишневе варення?

- Є, ще багато. Принести? - бабуся скуйовдила Якусеві волосся.

- Так, воно дуже смачне, - відповів він.

- Добре, йдіть на кухню, а я поки що сходжу в комору, - сказала бабуся.

Коли діти зайшли на кухню, Якусь прошепотів Марусі:

- Іди візьми коробочку, а я поки що посторожу.

- Чому я?

- Ти легша і тихіше ходиш.

- Це нечесно.

- Давай, будь ласка, зараз саме час.

Маруся невдоволено фиркнула і навшпиньки пішла в бабусину кімнату. Якусь залишився слухати бабусю в дверях кухні. Йому здавалося, ніби Марусі не було цілу вічність. "Ну коли ж вона прийде? - повторював собі під ніс Якусь. - Швидше, швидше". Позаду скрипнула підлога, Якусь обернувся і побачив Марусю з коробочкою в руках. Він відійшов від дверей і підійшов до неї.

- Молодець, тепер давай я віднесу її в кімнату.

Маруся злякано подивилася йому за спину.

- А дозволу запитати не треба? - пролунав ззаду голос бабусі.