6
Два королі
Маруся з Якусем пили чай із вишневим варенням. Бабуся сиділа за столом навпроти. Перед ними лежала коробочка, перев'язана червоною стрічкою. У руках у бабусі був той самий загадковий предмет, який розглядав чарівник. На вигляд він нагадував маленький лабіринт, зроблений із товстих смужок сірого металу. Він висів на ланцюжку, що за кольором нагадував срібний.
- Бабусю, а що це таке? - запитала Маруся.
- Це дуже давній амулет, який належить королям чарівного світу, - відповіла бабуся і простягнула його Марусі. - Після сумних подій, які сталися в королівстві торік, він певний час зберігався в королівській бібліотеці, але потім чарівник вирішив, що амулету безпечніше побути тут, у світі людей.
- А про які сумні події ти говориш, бабусю? - запитав Якусь. - І чому він тут у більшій безпеці, ніж там?
- Добре, я вам розповім, але спочатку наллю собі ще чаю, адже це довга історія, - бабуся прибрала амулет у коробочку і пішла заварювати чай.
Маруся з Якусем затамували подих. Бабуся повернулася за стіл. Під нетерплячим поглядом онуків налила собі чаю з молоком, не поспішаючи, відпила трохи і почала свою розповідь.
- У чарівному світі є королівське місто Фосвіль. Чудове і красиве місто, де ще не так давно процвітали ремесла, мистецтво і наука. Там у мирі та злагоді жили сотні людей і чарівних істот. У місті була й королівська академія, де викладав географію та астрономію вчений Ганс. Усе було чудово, поки минулої осені не помер добрий король.
- Бабусю, а що це таке? - запитала Маруся.
- Це дуже давній амулет, який належить королям чарівного світу, - відповіла бабуся і простягнула його Марусі. - Після сумних подій, які сталися в королівстві торік, він певний час зберігався в королівській бібліотеці, але потім чарівник вирішив, що амулету безпечніше побути тут, у світі людей.
- А про які сумні події ти говориш, бабусю? - запитав Якусь. - І чому він тут у більшій безпеці, ніж там?
- Добре, я вам розповім, але спочатку наллю собі ще чаю, адже це довга історія, - бабуся прибрала амулет у коробочку і пішла заварювати чай.
Маруся з Якусем затамували подих. Бабуся повернулася за стіл. Під нетерплячим поглядом онуків налила собі чаю з молоком, не поспішаючи, відпила трохи і почала свою розповідь.
- У чарівному світі є королівське місто Фосвіль. Чудове і красиве місто, де ще не так давно процвітали ремесла, мистецтво і наука. Там у мирі та злагоді жили сотні людей і чарівних істот. У місті була й королівська академія, де викладав географію та астрономію вчений Ганс. Усе було чудово, поки минулої осені не помер добрий король.
- То короля більше немає? - запитала Маруся.
- Не поспішай, - з усмішкою відповіла бабуся. - Король правив багато десятиліть і був уже дуже стареньким. Усі його любили і тому дуже засмутилися, коли його не стало.
Бабуся на хвилину замислилася.
- А що далі?
- Ну, так ось, у нього залишилося два сини, два принци. Один добрий, весь у свого батька, а інший - як би краще висловитися - був повною протилежністю свого брата. Добрий Александер мав по-справжньому велике серце. Він завжди і про всіх дбав і в місті, і в королівстві. Принц багато працював разом із простими ремісниками і займався науками в академії разом із ученими. Усі його знали й дуже любили. І тому, коли помер його батько, саме Александера люди обрали королем. Тоді його брат, Віан, злісний і ледачий принц, який сподівався сам стати королем, розлютився.
Увечері того ж дня, коли жителі королівства обрали нового короля, брати сиділи біля каміна у вітальні замку. Александер читав книжку з історії королівства, а Віан, розвалившись у кріслі, мовчки ворушив шпагою вугілля, через що по всій залі розліталися яскраво-жовті іскри.
- Не поспішай, - з усмішкою відповіла бабуся. - Король правив багато десятиліть і був уже дуже стареньким. Усі його любили і тому дуже засмутилися, коли його не стало.
Бабуся на хвилину замислилася.
- А що далі?
- Ну, так ось, у нього залишилося два сини, два принци. Один добрий, весь у свого батька, а інший - як би краще висловитися - був повною протилежністю свого брата. Добрий Александер мав по-справжньому велике серце. Він завжди і про всіх дбав і в місті, і в королівстві. Принц багато працював разом із простими ремісниками і займався науками в академії разом із ученими. Усі його знали й дуже любили. І тому, коли помер його батько, саме Александера люди обрали королем. Тоді його брат, Віан, злісний і ледачий принц, який сподівався сам стати королем, розлютився.
Увечері того ж дня, коли жителі королівства обрали нового короля, брати сиділи біля каміна у вітальні замку. Александер читав книжку з історії королівства, а Віан, розвалившись у кріслі, мовчки ворушив шпагою вугілля, через що по всій залі розліталися яскраво-жовті іскри.
- Вітаю, братику, - порушив мовчання Віан. - Завтра тебе коронують, а я навічно залишуся принцом. Ти не вважаєш, що це несправедливо?
Александер відірвався від книги і подивився на брата.
- Але ж ти знаєш, що короля обирають жителі королівства. Це їхнє рішення, а не моє. Зрештою, наскільки я помітив, тебе зовсім не цікавлять їхні турботи і проблеми. Тобі завжди було цікаво займатися собою. Але, якщо ти хочеш, я готовий розділити з тобою обов'язки короля. Я тільки радий твоїй допомозі.
- Мені не потрібні турботи й обов'язки. Я хочу сам правити королівством. Вирішувати, кого покарати, а кого помилувати. Я буду збирати війська й оголошувати війни, - заперечив Віан.
- Але в нас уже дуже давно немає воєн і, я сподіваюся, ніколи більше не буде, - здивувався брат. - Я зроблю все можливе, щоб королівство завжди жило в мирі.
- У цьому-то й твоя проблема. Ви всі дуже нудні. Ви копирсаєтеся у своїх ремеслах, лікуєте, навчаєте, займаєтеся своїми безглуздими науками, а я хочу війн, битв і слави, - Віан підвівся і заходив залом.
- Ти подивися, - продовжив він. - На всіх старовинних гравюрах і гобеленах королі завжди зображені в обладунках і зі зброєю, під час боїв або походів, на коні і на чолі війська. Ось яким має бути король! А де ти бачив, щоб королів зображували в кріслі з книжкою про - що ти там читаєш - історію королівства? Смішно!
- Але під час воєн і битв гинуть прості люди, Віане, - Александер подивився на брата. - І гинуть просто так, ні за що. Просто тому, що королю захотілося повоювати і увійти в історію. Війна - це руйнування і страждання. Я хочу правити королівством мирно.
- Ну-ну, подивимося, як це в тебе вийде, - відповів Віан. - Я, мабуть, уже піду до себе. Удачі тобі завтра, братику! Ой, ваша величносте! - він злісно розсміявся і вийшов із зали через високі дубові двері.
Александер відірвався від книги і подивився на брата.
- Але ж ти знаєш, що короля обирають жителі королівства. Це їхнє рішення, а не моє. Зрештою, наскільки я помітив, тебе зовсім не цікавлять їхні турботи і проблеми. Тобі завжди було цікаво займатися собою. Але, якщо ти хочеш, я готовий розділити з тобою обов'язки короля. Я тільки радий твоїй допомозі.
- Мені не потрібні турботи й обов'язки. Я хочу сам правити королівством. Вирішувати, кого покарати, а кого помилувати. Я буду збирати війська й оголошувати війни, - заперечив Віан.
- Але в нас уже дуже давно немає воєн і, я сподіваюся, ніколи більше не буде, - здивувався брат. - Я зроблю все можливе, щоб королівство завжди жило в мирі.
- У цьому-то й твоя проблема. Ви всі дуже нудні. Ви копирсаєтеся у своїх ремеслах, лікуєте, навчаєте, займаєтеся своїми безглуздими науками, а я хочу війн, битв і слави, - Віан підвівся і заходив залом.
- Ти подивися, - продовжив він. - На всіх старовинних гравюрах і гобеленах королі завжди зображені в обладунках і зі зброєю, під час боїв або походів, на коні і на чолі війська. Ось яким має бути король! А де ти бачив, щоб королів зображували в кріслі з книжкою про - що ти там читаєш - історію королівства? Смішно!
- Але під час воєн і битв гинуть прості люди, Віане, - Александер подивився на брата. - І гинуть просто так, ні за що. Просто тому, що королю захотілося повоювати і увійти в історію. Війна - це руйнування і страждання. Я хочу правити королівством мирно.
- Ну-ну, подивимося, як це в тебе вийде, - відповів Віан. - Я, мабуть, уже піду до себе. Удачі тобі завтра, братику! Ой, ваша величносте! - він злісно розсміявся і вийшов із зали через високі дубові двері.